Кремль не заспокоїться. Безглуздо думати, що Росія ось-ось виведе свої війська з окупованого Донбасу, припинить поставки зброї і боєприпасів формуванням колабораціоністів, і віддасть нам контроль над держкордоном.
Це саме по собі не трапиться.
Не стане Путін “розмінювати Крим на Донбас”. Не для того він анексував півострів, і не для того окупував Донецьку та Луганську області, щоб ось так просто піти.
Санкції і міжнародна ізоляція не так йому страшні, як втрата влади в країні. Російська імперія – стара дореволюційна, більшовицька, і нинішня її убога пострадянська реінкарнація – завжди харчувалася ідеєю “російської величі”. Слова з пісні “Широка страна моя родная” завжди були важливіші хліба, притулку і особистої безпеки.
Власне, царя Миколу змістили не через проблем з хлібом і не за військові невдачі, а тому що він своєю бездарною політикою поставив під удар могутність і славу Російської імперії. За цеж поплатилися і тимчасові виконавці.
І скільки не рубали голів більшовики, скільки не морили голодом, скільки мільйонів своїх же солдат не угробили на полях битв, але примарні слава і могутність тримали їх на плаву до тих пір, поки сама людоїдська влада не виродилася в геронтологічну клініку, перестала бути страшною, втратила повагу, і стала смішною…
Віддати Донбас для Путіна означає зрадити “русскій мір”, відірвати шматок від “Великої російської імперії”, яка завжди жила завоюваннями. Цього йому не пробачать. Переживуть санкції, перетерплять ізоляцію, міцніше затягнуть паски, але слабкості – не пробачать.
Більш того, в переддень швидких президентських виборів в Росії, Путіну потрібна чергова переможна війна. Потрібен новий “Крим” – слава російської зброї, радісні натовпи, парадні виходи, урочисті засідання … Сирійська авантюра провалилася уже остаточно, після того як неврівноважений Трамп вступив в гру.
Чеченці, на жаль, розбиті, роз’єднані і дезорганізовані. Внутрішній фсб-ешний тероризм вже нікого сильно не лякає, і не консолідує суспільство – люди звикли до крові. Білоруси лояльні … Залишилася тільки Україна в ролі підходящої “дівчинки для биття”.
Нанести потужний, швидкий, сильний удар “по бандерівцям”, оточити і розгромити найбільш боєздатні частини ЗСУ, вийти на лінію Старобільськ-Слов’янськ-Маріуполь, а може і дійти до самого Дніпра – це означає не тільки піддатися жорсткої обструкції з боку цивілізованої частини людства, але і отримати серйозні козирі для переговорів про нову перебудову світу.
Зрозуміло, що НАТО за нас не заступиться, Америка обеззброюючий удар томагавками не завдасть, а реальна загроза глобальної екологічної катастрофи через можливе руйнування атомних електростанцій, ймовірність енергетичної кризи в Європі напередодні холодів, ймовірні хаос і потік біженців з України зроблять Захід поступливішим.
Чому, запитаєте ви, Путін досі не наступав? ..
По-перше, готувався – і ці приготування не можна не помітити: створені нові військові з’єднання поблизу українського кордону, накопичені величезні запаси нової військової техніки, озброєнь і боєприпасів.
По-друге, Путін чекав, коли наша влада власними руками демілітаризується і деморалізує суспільство, викорінить залишки бойового, а не вишиватного патріотизму, знищить добровольчий рух, перетворить боєздатну армію в колгосп заробітчан …
В цілому, існуючий київський режим Кремль влаштовує – захищати країну не хоче, з сепаратизмом не бореться, думає тільки про свою особисту вигоду. Важко знайти кращого противника, своїми власними руками знищує країну. Але час не чекає, наростаючі внутрішні російські проблеми і особливості імперського менталітету можуть змусити Путіна пожертвувати нинішніми українськими партнерами.
Підсумком маленької переможної війни може стати дезінтеграція української держави, паніка, хаос, і прихід до влади в західних землях правих радикалів, які фактично відмовляться від “сумнівних” областей, населених “зрадниками і ватою”.
І будуть за своїм звичаєм чистити кулемет … Чим не результат, який всіх влаштує, крім нас з вами? ..
І ми ще подивимося, хто кого.
