Верховна Рада України прийняла закон про українську мову на телебаченні, навіть не читаючи всі заплескали у долоньки і вирішили, що справа зроблена. Але що відбулося насправді? Чому проголосований закон не влаштовує проукраїнських активістів? І невже він справді не призведе до українізації?
У четвер на каналі ЗІК у передачі Остапа Дроздова “Прямим текстом” відбулася дискусія щодо питання впровадження державної мови в Україні. Наразі до Верховної Ради внесені законопроекти “Про державну мову”, “Про освіту”, “Про нацменшини”, які регулюють це питання. На думку дитячої письменниці Лариси Ніцой, екс-судді Конституційного суду Віктора Шишкіна та директора інституту мови НАУ Павла Гриценка, автори законопроектів виписали законопроекти таким чином, що вони надають більші важелі для впровадження навчання мовами нацменшин за рахунок державної мови, ніж це передбачено Конституцією.
Наріжним каменем конфлікту стало тлумачення двох статей Конституції України: статті 10 про державну мову та статті 53 про мови нацменшин.
Ясність в це тлумачення вніс екссуддя Конституційного Суду, перший генпрокурор України Віктор Шишкін:
“Стаття 10 знаходиться в основному розділі Конституції. Там написано, що навчання державною мовою ЗАБЕЗПЕЧУЄТЬСЯ. Тобто задіюються всі державні механізми, які можна знайти на забезпечення і спрямування обслуговування українською мовою. Натомість, стаття 53 гарантує навчання мовою нацменшин. Це вже інший рівень. Тобто, механізмів, спрямованих на забезпечення, у нормі “гарантується” нема. От, для порівняння, що написано у ст.102 Конституції? – “Президент є гарантом теріторіальної цілісності України”. Чому не написано, що він “забезпечує” територіальну цілісність? Тому що він не може її забезпечити. Він як Верховний Головнокомандувач зобов’язаний сприяти забезпеченню територіальної цілісності”.
