Пригадуєте, скільки було підсміювань та іронізування, коли Петро Порошенко чи Павло Клімкін підбивали когось із знакових зарубіжних гостей відвідати близькі до лінії фронту території. А дарма.
Для нинішнього покоління європейських чи американських політиків, які ніколи не бачили війни, максимум – руїни повоєнної Боснії, це дуже сильний стрес і моральний виклик.
І до того ж амбіції зашкалюють та самооцінка росте, як на дріжджах. І чим більше антуражу (бронежилет, каска, морпіхи з боків, сліди свіжих обстрілів попереду), тим більше відчуття власного героїзму та причетності до вирішення долі світу. Це трошки іронічно, але психологія – таки точна наука, як би це не висміювали.
До чого вся ця передмова? Маю на увазі сьогоднішні, 15 травня, амбітні заяви міністра закордонних справ Австрії Себастіяна Курца. Починав він кар’єру не лише як наймолождший міністр у ЄС, але й як поміркований москвофіл.
Тоді він добряче полоскотав нерви нашим дипломатам пропозиціями зняти санкції з Московії чи вимагати більших поступок від України. Після візиту на Донбас у перший же тиждень виконання місії голови ОБСЄ поведінка й риторика міністра різко змінилася.
А зараз Себастіян Курц поведе австрійських консерваторів на вибори й має всі шанси стати канцлером Австрійської республіки. Дружнім до України канцлером, який відчуває свою особисту причетність до долі України, адже “ходив під кулями на лінії фронту”. І те, що до фронту там ще трохи було, а кулі над головою не свистіли, вже не матиме значення.
