Видання The New York Times опублікувало проєкти трьох документів, які обговорювали Україна і Росія на початку великої війни, зокрема, проєкт мирного договору від 17 березня 2022 року (англійський переклад, який Україна надала тоді західним урядам, комюніке за підсумками консультацій у Стамбулі 29 березня 2022 року та пізніший проєкт договору від 15 квітня 2022 року).
Усі ці документи не були погоджені і містять позиції України та Росії. Зокрема, Росія спочатку вимагала, щоб Україна визнала Крим російською територією, згодом, до 15 квітня, обидві сторони погодилися виключити Крим з договору.
Перший проєкт від 17 березня був, фактично, ультиматумом Росії і передбачав, що Крим залишиться під російською окупацією, як і захоплені частини Донецької та Луганської областей.
При цьому Україна мала б закріпити позаблоковий статус і не розміщувати на своїй території іноземних військових баз і контингентів та скасувати всі обмеження щодо використання російської мови. Також наша держава мала погодитися на скорочення обмеження чисельності Збройних сил та кількості озброєння і взяти зобов’язання не розвивати ракетне озброєння.
За інформацією NYT, США були стривожені цими умовами, зокрема вимогою про одностороннє роззброєння, що зробило б Україну беззахисною.
Також видання стверджує, що лідери Польщі боялися, що Німеччина чи Франція можуть спробувати переконати Київ прийняти умови Росії, і хотіли запобігти цьому.
У ході перемовин у Стамбулі 29 березня, після того, як Україна мала певні успіхи на полі бою, Росії послабила окремі свої вимоги, зазначає NYT. Загалом Україна мала лишатися позаблоковою, Крим на 10-15 років був би в складі Росії без спроб Києва його відвоювати силою, щодо інших територій Україна та Росія мали домовлятися окремою.
Україна також запропонувала прописати в проєкті договору гарантії безпеки з боку наступних держав: Велика Британія, Китай, Росія, США, Франція, Туреччина, Німеччина, Канада, Італія, Польща, Ізраїль. Проте російські перемовники відмовилися.
Останній раунд переговорів відбувся 15 квітня 2022 року, уже після відходу російських військ з Київщини та фіксації воєнних злочинів, скоєних окупантами.
У проєкті, який обговорювали сторони, йшлося про те, що Україна має стати “постійно нейтральною державою, яка не братиме участі у військових блоках”, проте може вступити в ЄС. Крим та окуповані території Донецької та Луганської областей мали залишитися під фактичним контролем Росії. Країнами-гарантами мали б стати Велика Британія, Китай, Росія, США та Франція.
За інформацією NYT, Росія запропонувала пункт про те, що всі держави-гаранти, включно з нею, повинні погодити відповідь у разі нападу на Україну. По суті, Москва пропонувала надати їй право вето на допомогу Україні з боку держав гарантів.
В документі від 15 квітня багато коректив, які вказують на значні розбіжності у позиціях сторін. В ньому, серед іншого, йдеться, що у разі підписання договору Україна зобов’язалася б не воювати на боці країн-гарантів своєї безпеки чи третіх країн, а також не проводити військових навчань з іноземними військовими без згоди всіх держав-гарантів. Ті, своєю чергою, мали “утриматися від прямого чи опосередкованого втручання у будь-якій формі у внутрішні справи України”.
Також цим документом Києву не дозволялося б розміщувати іноземні військові бази на території України, і не дозволялося б надавати в користування іноземним країнам та альянсам будь-яку українську інфраструктуру, яку можна було б використати в військових цілях, зокрема аеропорти, а також морські порти.
В тексті коммюніке зазначалося, що пункти договору не мали поширюватися на Крим і Севастополь, тобто в разі підписання ці території залишалися б за РФ. Те саме стосувалося й окремих регіонів Донецької і Луганської областей (ОРДЛО), хоч у сторін були розбіжності щодо визначених меж територій ОРДЛО.
Україна відмовилася обговорювати вимоги РФ щодо скасування санкцій і статусу російської мови
Крім того, як випливає з опублікованих файлів, Україна відмовилася обговорювати й частину положень, зафіксованих у проєкті договору, які позначені як такі, що не входять до тексту Стамбульського Комюніке від 29 березня. Зокрема, це стосувалося статусу російської мови в Україні як офіційної. Також це стосувалося пропозиції Москви, згідно з якою обидві країни мали скасувати всі запроваджені з 2014 року взаємні санкції та обмеження щодо фізичних та юридичних осіб.
Так само Київ не погодився з вимогами Москви до України відкликати її визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду (МКС) та не проводити внутрішньодержавні процедури задля приєднання до Римського статуту впродовж п’яти років після набуття чинності цього договору.
Вимога РФ до України заборонити “будь-яку пропаганду і всі організації”, пов’язані з ідеями “фашизму, нацизму, неонацизму й агресивного націоналізму” теж була відкинута Києвом.
Розбіжності між Росією та Україною
У документі також позначені позиції, щодо яких були розбіжності сторін. Зокрема, Київ не погоджувався з включенням до числа країн-гарантів Білорусі, а Москва – Туреччини. Крім них, країнами, що гарантують безпеку України, називаються Великобританія, КНР, Франція, США і Росія.
Також у документі містився пункт про допомогу Україні в разі нападу на неї. Він передбачав, що країни-гаранти мають допомогти, але за умови офіційного звернення України. Але Москва наполягала на тому, що така допомога має бути схвалення рішенням всіх гарантів, тобто і РФ. Україна, своєю чергою, наполягала, що допомога має передбачати закриття повітряного простору і надання їй необхідного озброєння. Обидві позиції так і лишилися неузгодженими, випливає з чернетки документа.
Показово, що Москва наполягала на обмеженні чисельності особового складу ЗСУ до максимум 85 тисяч людей, а Національної гвардії – до 15 тисяч. Натомість у додатку до договору вказано, що згідно з позицією Києва, гранична кількість особового складу ЗСУ не мала б перевищувати 250 тисяч людей.
Так само РФ наполягала на значно меншій допустимій кількості бойової техніки практично для всіх родів військ ЗСУ, з чим не погоджувалася Україна, називаючи натомість істотно вищі цифри.
Проєкт договору розроблявся кілька місяців
Проєкт мирного договору розроблявся Росією і Україною з лютого по квітень 2022 року, але зрештою так і не був підписаний.
NYT пише, що оприлюднені зараз документи були отримані від українських, російських і європейських джерел, їх справжність газеті підтвердили учасники переговорів, зокрема, троє з неназваних співрозмовників видання входили до складу української делегації. З проєктом договору ще в березні цього року ознайомилося видання The Wall Street Journal, проте саме тепер текст документа вперше опублікований повністю.
Нагадаємо, учасники Глобального саміту миру, що проходить 15-16 червня у Швейцарії, опублікували спільне комюніке про основи миру.
