Politerno > Статті > Україна і світ > Без об’єднання. П’ять головних висновків після собору нової церкви

Без об’єднання. П’ять головних висновків після собору нової церкви

  • 16 Грудня, 2018
  • 2084 Переглядів
  • 0

Сьогодні в Києві завершився міжцерковний собор, на якому створили Православну церкву України (ПЦУ). 

Її головою в чині митрополита став Єпіфаній Думенко  – митрополит Переяславський і Білоцерківський УПЦ Київського патріархату. Права рука Філарета.

Саме Єпіфаній поїде в Стамбул отримувати автокефалію з рук патріарха Варфоломія – свого нового церковного начальника. З ним туди відправиться і Петро Порошенко, який хоче “закрити гештальт” та остаточно зажити слави президентом не тільки безвізу, але і Томосу.

Правда, святкувати остаточну і безповоротну перемогу президент навряд чи буде. Адже його первісний план просунути на посаду предстоятеля “в дошку свою” людину провалився. А головне – найбільша релігійна конфесія України – УПЦ МП так і залишилася в стороні від церковних рухів Порошенка. Від неї на собор прийшли тільки двоє людей (правда, з довіреністю ще людей на 10).

Іншими словами, нова церква не буде найбільшою в Україні. Та й, за великим рахунком, не буде і автокефальною, так як за прийнятим статутом вона дуже щільно підпорядковується Стамбулу.

Все це, звичайно ж, не завадило Порошенку з пафосом назвати започаткування ще однієї релігійної конфесії в Україні “історичною подією”. Тож спробуємо розібратися – що ж відбулося насправді.

Зроблено п’ять головних висновків з сьогоднішнього собору.

1. Собор не став об’єднавчим

Швидше, він є установчим. Хоча спочатку ідея була іншою – зібрати максимум ієрархів з усіх православних церков України. І як би злити їх в одну.

Однак від УПЦ Московського патріархату, всупереч сподіванням автокефалії, приїхали не 10, не 6, а тільки два митрополита. Тому провиною було три фактори. По-перше, занадто грубий тиск, який СБУ почав здійснювати на священиків цієї конфесії – влада явно перетиснула, за короткий час створивши їм образ мучеників. Кримінальні справи, допити і обшуки посипалися, як з рогу достатку. Але спричинило це зворотний ефект.

По-друге, в Московському патріархаті прекрасно розуміли розклади на соборі – що шанси очолити церкву у представника Київського патріархату дуже високі. Однак йти під керівництво “розкольника” не хотіли навіть ті ієрархи УПЦ МП, які симпатизують самій ідеї церковної незалежності (таких в церкві ще як мінімум четверо).

До слова про незалежність – це стало третьою причиною неявки. Адже реально з Московського патріархату їм пропонувалося перейти до Константинопольського. З куди меншим ступенем автокефалії, ніж у МП в Україні є зараз.

Таким чином де-факто об’єдналися УПЦ КП і УАПЦ. Які вже і так кілька років намагалися це зробити – правда, ні Порошенко, ні Варфоломій тоді чомусь їм не допомагали.

В результаті українське православ’я, які раніше представляли в основному УПЦ МП і Київський патріархат (обидві покривали 99% парафій), тепер представляють та ж УПЦ МП і нова вивіска для церкви Філарета – ПЦУ.

Тобто – для української влади це поки не якісна зміна православної карти України. Зате для Константинополя – величезна перемога. Вселенський патріархат, незважаючи на гучну назву, має зараз лише 3200 парафій. З появою дочірньої ПЦУ, Варфоломій приростає ще 10-12 тисячами діючих храмів. Навіть в рамках “старих” УПЦ КП і УАПЦ.

Досить жалюгідне видовище представляла з себе і масовка, яку влада зібрала біля Софії – сюди за рознарядками автобусами та потягами звезли бюджетників з усієї країни.

Крім того, нова структура стартує вже з доважком у вигляді ряду проблемних єпархій, які зараз курирують “перебіжчики” з МП Симеон і Драбинко. Але тут перемогу святкувати рано – їх українській владі ще треба поставити під свій контроль.

2. Релігійний конфлікт вже стартував

У тій же Вінниці, яку представляє митрополит Симеон, який вийшов з УПЦ МП,  вже створені передумови для релігійного конфлікту. У день собору кафедральний храм цього міста захопили невідомі.

Ряд лояльних до Симеона людей почали підготовку до переведення храму в нову юрисдикцію. Деяких священиків не пускають на робочі місця.

Відбувалося захоплення так. 13 грудня в кафедральному соборі відбулися збори громади, яка прийняла рішення перейти в єдину помісну церкву. Кістяк громади (необхідна для легітимності зборів десятка) був сформований з особисто відданих Симеону прихожан.

При цьому оголошення про збори на службах не оголошувалось. Тому про нього не знала переважна більшість прихожан.

В даний час собор відкритий для відвідування і молитов, але входи і виходи з нього контролюють люди спортивної зовнішності. У них також знаходяться ключі від собору і воріт.

Одночасно керівник священиків Вінницького району (благочинний) Дорофей закликає свій клір на всеношну в кафедральний собор. За наявною інформацією, насправді стоїть завдання створити більшість на завтрашній службі, коли на неї прийдуть обурені постійні парафіяни з числа городян. Таким чином прихильники Симеона зможуть перевести храм в новостворену церкву.

При цьому варто відзначити, що Вінницьке сільське благочиння – одне з двох благочинь Вінницької єпархії, які підтримали автокефальні устремління Симеона. Решта сім підтримали Онуфрія.

Тобто, більшість парафій, швидше за все, виступить проти Симеона, що може вилитися в конфлікт, якому не завадить навіть введений в Вінниці військовий стан.

Тому “прирости” новими церковними володіннями у ПЦУ швидко не вийде. Хоча держава в особі Порошенка і СБУ, звичайно, буде всіляко цьому сприяти, провокуючи тим самим зіткнення на релігійному грунті.

3. Невдалий план Порошенка

Саме, щоб уникнути загострень на місцях (або звести їх до мінімуму) Петро Порошенко і намагався просунути митрополита Симеона на пост глави нової церкви.

За наявною інформацією, за Симеона навіть збирали письмові “довіреності” інших ієрархів УПЦ МП, які всіма правдами і неправдами уникали собору. Незважаючи на тиск СБУ.

План президента полягав в тому, щоб показати “свою” нову церкву – як саме об’єднану. І призначення представника УПЦ МП на вищий пост в ній давало гаранту безліч козирів. Головний з них – полегшення процесу переходу церковної власності Московського патріархату в юрисдикцію нової церкви.

Симеон-предстоятель як мінімум дезорієнтував би паству УПЦ МП, яку було б легше розколоти. Адже саме позиція громади в підсумку визначає, до якої церкви переходить той чи інший храм.

Однак обраною була людина Філарета, а не Порошенка. Головна причина – провал плану по “заводу” в ПЦУ великого числа ієрархів з УПЦ МП. Так як їх прийшло всього кілька, то чисельна перевага “філаретівців” виявився занадто великою.

В результаті Симеон отримав на 20 голосів менше. Втім, тепер йому уготований приз за участь: він став постійним членом Синоду нової церкви. Як і двоє інших – митрополит УАПЦ Макарій і екс-патріарх Філарет. Решта 9 членів синоду будуть переобиратися щороку.

Але це явно не те, що може спонукати священиків канонічної УПЦ МП переходити в ПЦУ під керівництво “філаретівця” Єпіфанія.

З точки зору УПЦ, до слова, нічого в церковному житті країни не змінилося – і Філарет, і Макарій, і Єпіфаній, згідно з позицією церкви Онуфрія – це “розкольники”, які так і не покаялися. Відмінність лише в тому, що тепер до них приєдналося ще кілька іеарархів (точніше, вже колишніх ієрархів) УПЦ.

4. Філарет і переміг, і програв

Патріарх Філарет виглядає в цій історії, напевно, головним переможеним. Немає людини в Україні, яка б так довго чекала церковної легалізації, як чекав її Філарет.

Але після її настання він втратив ранг і глави церкви, і чинного патріарха (йому зберегли звання “почесного патріарха”), та й сама церква (нехай і невизнана ніким) де факто припинила існування. Хоча, як би до нього не ставитися, цю церкву він створив. І на нинішній собор саме вона прислала максимальне число делегатів.

Без Філарета взагалі не було б ніякого Томосу – його просто не було кому б просити. А особисто Порошенкові його б ніхто не вручив.

Перемога ж Філарета полягає в тому, що він таки зміг продавити свою людину на пост глави ПЦУ. Користуючись авторитетом у своїх архієпископів, яких, як уже говорилося, на соборі було більше 70%. І Варфоломій змушений був поступитися – інакше в силах Філарета було просто заблокувати весь процес.

З іншого боку, вічно блокувати б не вийшло – позначався тиск Банкової, та й своїх же єпископів, яким набридло бути православними “сепаратистами”, нерукопотисненими у всьому світі. І глава Київського патріархату в свою чергу теж поступився – зняв свою кандидатуру з виборів і погодився на підлегле становище нової церкви Константинополю.

5. Що буде далі?

Незважаючи на всі шорсткості, після створення ПЦУ і отримання Томосу перед українською владою відкриються нові можливості.

Про них буквально сьогодні на Софійській площі натяком сказав Петро Порошенко. Він заявив, що держава допоможе громадам, які виявлять бажання піти з “російської церкви” і перейти в “українську”.

Перехід громади з однієї церкви в іншу можливий тільки з храмом – законодавство це дозволяє. Це означає, що президент пообіцяв на державному рівні допомагати відбиранню храмів в УПЦ МП.

І протистояння навколо них вже швидше за все не завадить президентові. По-перше, воно вже не зірве Томос. По-друге, може мобілізувати навколо Порошенка націоналістичний електорат, відтягуючи його у Тимошенко. По-третє – нескінченні розбірки навколо храмів допоможуть відвернути увагу українців від соціально-економічної катастрофи.

А якщо конфлікт з віруючими УПЦ МП вийде на серйозний рівень – з включенням силової компоненти – то і це на Банковій зможуть повернути на свою користь. Наприклад, продовжити військовий стан (або навіть розширити його на всю країну), щоб перенести вибори. Це як і раніше є бажаним варіантом для Порошенка, чиї рейтинги може не поправити навіть Томос.

Втім, все це – лише один із сценаріїв, який об’єктивно можуть опрацьовувати у президента. При всій своїй внутрішній логічності, він чреватий великою кров’ю всередині України. Ситуація, розігріта таким чином, може вийти з-під контролю і поховати під своїми уламками не тільки рейтинг Порошенка, але і всю країну.

Джерело

Діліться у соцмережах:

Залишити відповідь

Politerno Full

TELEGRAM

ПРИЄДНУЙСЯ
CLOSE