Поки країна оговтується від гучної корупційної справи “Мідас”, а уряд декларує повне перезавантаження наглядових рад енергетичних гігантів, у владних кабінетах розгортається зовсім інша гра
На кону — контроль над АТ “НАЕК “Енергоатом”, підприємством, що генерує 60% електроенергії в Україні та оперує сотнями мільярдів гривень. Під ширмою “оновлення” зацікавлені групи впливу намагаються протягнути у крісло керівника компанії людей з відверто токсичним бекграундом, пише “ДС“.
Турборежим кадрових рішень
Передумови для нинішньої кадрової турбулентності були закладені ще восени минулого року. Після викриття масштабних схем відкатів у межах операції “Мідас” президент Володимир Зеленський анонсував повне перезавантаження держпідприємств у сфері енергетики. Реакція була миттєвою: вже 11 листопада Кабмін достроково припинив повноваження попередньої наглядової ради “Енергоатома”. Хвиля звільнень зачепила й наглядові органи інших ключових гравців ринку: від “Оператора ГТС України” та “Центренерго” до “Українських розподільних мереж”.
Проте якщо до вчорашнього дня процес перезавантаження виглядав як затяжна бюрократична процедура, то рішення Кабінету Міністрів від 28 січня різко змінило сценарій. Уряд офіційно призначив повний новий склад наглядової ради “Енергоатома”, випередивши дедлайн, встановлений на 31 січня. Це означає, що період невизначеності завершено: наглядовий орган, який має виключне повноваження обирати та призначати голову правління, став правомочним.
Саме цей факт перетворив мляві підкилимні перемовини на агресивну гонитву. Адже виконавчі органи компанії досі залишаються в статусі в.о. і нова наглядова рада має вирішити їхню долю в найкоротші терміни. Ціна питання колосальна: у 2025 році “Енергоатом” виробив понад 54 млрд кВт*год. електроенергії та отримав понад 300 млрд грн надходжень. Той, хто зможе посадити у крісло голови правління лояльну людину, фактично отримає ключі від найбільшого фінансового потоку в державній економіці.
Де-юре голову правління призначає наглядова рада. Де-факто, зважаючи на стратегічне значення ядерної галузі та специфічні вимоги (ліцензія Держатомрегулювання, профільний стаж), список фіналістів формується заздалегідь — у кабінетах на Банковій та вулиці Хрещатик. За інформацією джерел, “співбесіди” вже йдуть повним ходом. І прізвища деяких претендентів викликають не просто подив, а занепокоєння.
Кандидат №1: Тінь Ахметова та лобізм ТЕС
Однією з активних фігур у перемовинах називають Ольгу Буславець, колишню в.о. міністра енергетики. Хоча останнім часом вона позиціює себе як незалежна експертка, що коментує “Енергоатом-гейт”, її реальний бекграунд говорить сам за себе.
Буславець стійко асоціюють з орбітою Ріната Ахметова та прем’єра Дениса Шмигаля (саме він намагався призначити її міністром в обхід парламенту). На посаді в.о. міністра у 2020 році вона запам’яталася рішеннями, що прямо суперечили інтересам атомної енергетики: штучним обмеженням потужностей АЕС на користь теплової генерації ДТЕК.
Окрім того, Буславець фігурувала на плівках НАБУ як особа, лояльна до інтересів олігархічних груп, а НАЗК перевіряло її на конфлікт інтересів через спроби втручання у закупівлі ядерного палива. Її можливе повернення — це сигнал про реванш теплової генерації коштом державного “Енергоатома”.
Кандидат №2: Токсичний актив з Рівненської АЕС
Якщо у випадку з Ольгою Буславець йдеться про класичний політичний лобізм інтересів великого бізнесу, то фігура іншого фаворита міністерських кабінетів — Павла Павлишина — викликає справжній шок у галузевих експертів. Прівзвище колишнього багаторічного очільника Рівненської АЕС, який нині пересиджує турбулентні часи у кріслі першого заступника міського голови Вараша, згадується у кількох корупційних та етичних скандалах.
Можна пригадати резонансну справу старшого сина посадовця, Євгена Павлишина, який у 2022 році на базі відпочинку жорстоко побив 64-річну жінку, що згодом померла в лікарні. Вирок суду, винесений у 2025 році, приголомшив суспільство своєю м’якістю: за смерть людини нападник отримав лише умовний термін. Чи було б рішення саме таким, якби не вплив Павла Павлишина, питання риторичне.
Наступний кейс — походження його статків. Спосіб життя родини Павлишиних, який не відповідає офіційним доходам, вже став предметом прискіпливої уваги Національного агентства з питань запобігання корупції. Поки країна переживає найтяжчі часи війни, в автопарку чиновника з’являється елітний Mercedes-Benz S400, а у дружини — вартісний електрокар Zeekr. Доповнює картину численна елітна нерухомість у Києві та Вараші, походження якої складно пояснити зарплатою держслужбовця.
Та найбільшу небезпеку становить навіть не сумнівне збагачення Павлишина, а його професійна некомпетентність. Період його керівництва Рівненською АЕС відзначився політикою тотального приховування аварійних ситуацій. За яскравою фасадною картинкою ховалися десятки небезпечних інцидентів, які не виходили в публічну площину: від руйнування естакади під час транспортування важкого трансформатора до падіння п’ятитонного редуктора безпосередньо в реакторному залі. Ці випадки свідчать про системне нехтування культурою безпеки, що на посаді голови “Енергоатома” може перетворитися на техногенну бомбу сповільненої дії.
Важливим епізодом історії є системне розкрадання коштів АЕС через пов’язані структури. Зокрема, група компаній “ТСП” (“ТСП-Трансбуд”, “ТСП-Сервіс”) роками утримувала монополію на тендерах Рівненської станції, отримуючи найдорожчі підряди та ігноруючи дешевші пропозиції конкурентів. Діяльністю цих фірм, завищенням кошторисів та актами виконаних робіт, що існували лише на папері, зараз активно займаються детективи БЕБ та НАБУ.
Ще одним елементом цієї схеми є скандальне ТОВ “Кортакоз”, яке спливло в межах розслідування гучного “Енергоатом-гейту”. Слідство ідентифікує цю компанію як класичну “прокладку”, через яку вимивалися державні кошти шляхом завищення цін у 2–3 рази. Акумульована готівка, за версією правоохоронців, йшла на хабарі, а ланцюжки бенефіціарів “Кортакозу” тягнуться безпосередньо до найближчого оточення Павлишина.
Складається парадоксальна ситуація: у той час як депутати Вараської міськради вимагають звільнення Павлишина через корупцію на місцевому рівні, у високих київських кабінетах його серйозно розглядають на управління всією атомною галуззю країни. Це виглядає не як кадрова помилка, а як розрахунок на збереження тіньових потоків.
Альтернатива та ризики
Серед інших прізвищ, що активно обговорюються в кулуарах, фігурує Андрій Козюра, чинний генеральний директор Хмельницької АЕС. Його професійне досьє також містить серйозні темні плями, які ставлять під сумнів доцільність такого підвищення. Журналісти-розслідувачі неодноразово вказували на сумнівні тендери ХАЕС, зокрема щодо закупівлі обладнання у фірм з ознаками фіктивності, проте найбільший резонанс викликали не фінансові, а суто виробничі провали.
Предметом гострої критики та гучних обговорень у фаховому середовищі протягом 2024–2025 років стала ситуація з турбіною енергоблока №2 Хмельницької АЕС. У період, коли країна потерпала від жорсткого дефіциту електроенергії, цей блок тривалий час не міг вийти на свою номінальну потужність у 1000 МВт. Через технічні несправності лопаток та аномальну вібрацію турбіни генерація штучно обмежувалася на рівні 80–85%. В умовах війни та енергетичної кризи втрата сотень мегават потужності виглядала не просто як технічна несправність, а як ознака кричущої некомпетентності.
Персональну відповідальність за провал ремонтної кампанії покладають саме на Козюру. Ситуація набула скандального забарвлення через разючий контраст між звітами та реальністю: попри офіційні рапорти про “успішне завершення планового ремонту”, турбіна почала видавати критичні помилки майже одразу після підключення енергоблока до мережі. Це свідчить про те, що тут багато залежало саме від управлінських рішень керівництва, яке, вочевидь, надало пріоритет паперовим показникам, а не реальній технічній готовності обладнання.
На цьому тлі контрастом виглядає фігура нинішнього в.о. голови правління Павла Ковтонюка. Багаторічний головний інженер, технар до мозку кісток, він не був помічений у корупційних війнах чи технічних авантюрах. Більше того, він фігурував на плівках так званого “Міндічгейту” у виключно позитивному контексті — як “незручний” керівник, який “не виконує домашні завдання”, тобто відмовляється брати участь у тіньових схемах та поборах. Втім, його позиції не є бездоганними з точки зору апаратної ваги та лобіювання інтересів компанії. Вже на посаді виконувача обов’язків голови правління Ковтонюку так і не вдалося до кінця 2025 року “протиснути” через бюрократичну машину та затвердити у владних кабінетах необхідні фінансові плани “Енергоатома” на 2025 та 2026 роки. Ця затримка свідчить про те, що попри професіоналізм, йому поки що бракує політичного впливу для захисту корпоративних інтересів компанії на найвищому рівні.
Битва за майбутнє
Ситуація критична. З одного боку — деклароване очищення і курс на прозорість. З іншого — намагання старих кланів протиснути на посаду “зрозумілих” людей, на яких є папки компромату, а отже — якими легко керувати.
Якщо на чолі “Енергоатома” стане людина штибу Павлишина, з багажем кримінальних проваджень, “ручними” підрядниками та звичкою приховувати аварії, про енергетичну безпеку та довіру міжнародних партнерів можна буде забути. Натомість потоки, які так старанно намагалися перекрити, просто змінять русло, але не зникнуть.
Найближчі тижні покажуть, чи здатна влада пройти тест на “Мідас”, чи все знову завершиться золотою лихоманкою для обраних.
