Politerno > Статті > Договір про ненапад. Чому президент не зачіпатиме олігархів

Договір про ненапад. Чому президент не зачіпатиме олігархів

  • 23 Червня, 2017
  • 1500 Переглядів
  • 0

Деолігархізація – цей термін, введений президентом на позначення боротьби зі схемами по контролю над державними активами з боку найбагатших людей України, із завидною регулярністю продовжує звучати в його виступах.

Порошенко не раз обіцяв приструнити товстосумів і зруйнувати монополії в ключових секторах економіки – електроенергетиці, вугільній галузі, газовій сфері.

У реальності все відбувається з точністю до навпаки: монополії перерозподіляють між основними гравцями на користь людей з оточення президента або тих, хто може бути йому корисний.

Але олігархи, навіть втративши частини своїх активів і безпосереднього впливу на держпідприємства, продовжують заробляти шалені гроші. Просто тому, що у відстоюванні фінансових інтересів свого оточення Порошенко не доводить ситуацію до крайньої межі, залишаючи найбагатшим людям країни місце для маневру і можливість далі отримувати мільярди.

Справа в тому, що президент дуже добре пам’ятає, як наростало невдоволення і роздратування олігархів політикою Януковича, коли “Сім’я” почала концентрувати всі фінансові потоки країни у своїх руках, не церемонячись ні з ким і не враховуючи нічиїх інтересів.

Пік цього невдоволення і роздратування припав на осінь 2014 року і збігся з початком акцій протесту проти режиму Януковича на Майдані Незалежності в Києві, що закінчилися зміною влади.

Порошенко зараз знаходиться у схожій ситуації. Саме тому Рінат Ахметов без проблем заробляє 10 млрд грн на формулі Роттердам+, з Ігоря Коломойського списують борг 150 млрд грн, не висуваючи жодних претензій, під Віктора Медведчука зачищають ринок скрапленого газу, а Дмитро Фірташ отримує надприбутки на ринку добрив, тому що уряд ретельно захищає його монополію.

Головна проблема тільки в тому, що апетити оточення Порошенка ростуть, і ніхто не береться прогнозувати, скільки ще залишилося часу до того моменту, коли вони почнуть відхоплювати найбільш ласі шматки збудованих олігархами імперій. А ті, своєю чергою, підуть у контрнаступ, як це було всього п’ять років тому, коли ніщо не вказувало на ймовірність бойні на Інститутській.

Жорстка реакція

Станом на початок 2012 року Адміністрація Януковича та всі, хто входив у так звану “Сім’ю”, мирно уживалися з найбагатшими людьми України. Від можливих конфліктів утримувала система домовленостей – що кому можно і що кому належить. Все було чітко, “по понятіям”.

Але вже до кінця року “Сім’я” отримала всю повноту влади в країні й активно почала перерозподіляти ресурси і фінансові потоки, замикаючи все на собі.

“Деолігархізація” йде за рахунок інших олігархів, але на користь ділових інтересів олігарха-президента.

Старший син президента Олександр Янукович фактично контролював МВС, Міндоходів, Міністерство природних ресурсів і Нацбанк. А в якості основних цілей “Сім’ї” називали активи Ріната Ахметова, Дмитра Фірташа, Ігоря Коломойського та Петра Порошенка.

Саме тоді олігархи стрепенулися – вони почали втрачати гроші, з’явилися побоювання за збереження нажитого майна і капіталів. В кінці 2012-го в ЗМІ просочилася інформація про те, що найбагатші люди країни зустрілися, щоб обговорити подальші дії в нових умовах підвищеного апетиту влади.

Тоді ж глава “Братства” Дмитро Корчинський, чию діяльність пов’язують з роботою спецслужб, озвучив думку, що реальною опозицією Януковичу стануть далеко не Турчинов з Яценюком, а Фірташ з Ахметовим та інші олігархи, яким правління Януковича стало економічно невигідним.

Попри те, не звертаючи уваги на тривожні для себе знаки у вигляді явного невдоволення багатіїв, “Сім’я” натхненно продовжувала збивати капітал.

Піком вибивання грошей з найбагатших людей країни став так званий “список Клименка” – наказ міністра доходів і зборів про перевірку понад 37 тисяч підприємств, які, на його думку, не доплатили мільярди податків.

Усі ці підприємства були пов’язані з Ахметовим, Фірташем і Коломойським. І жодна компанія з цього списку не входила до сфери інтересів Олександра Януковича, який стрімко багатшав. Олігархи були незадоволені президентом. Дуже незадоволені.

Крайньої межі це невдоволення досягло в той момент, коли стало зрозуміло, що АП взяла курс на російський Митний союз. А це неминуче вело до зіткнення з російським великим бізнесом, за яким стояла ФСБ та Кремль. І перспектив для себе в цьому протистоянні українські олігархи не бачили.

Перед ними замаячила примара бандитських бізнес-розборок і усунення конкурентів зразка 90-х з десятками розстріляних бізнесменів найвищого рівня.

Тут терпіння українських товстосумів лопнуло, а одночасно з цим 21 листопада 2014 року в Києві почалися акції протесту проти політики Януковича. Уже в розпал протистояння на Майдані в січні екс-регіонал Тарас Чорновіл прямо заявив, що в країні стався бунт олігархів.

Через три роки ситуація повторюється: оточення нового президента поширює свій контроль над все більшою кількістю активів.

Оголосивши курс на деолігархізацію, Банкова ініціювала процес негласних домовленостей з власниками великого бізнесу.

“Деолігархізація” йде за рахунок інших олігархів, але на користь ділових інтересів олігарха-президента”, – так в інтерв’ю “Радіо Свобода” охарактеризував процеси, що відбуваються в Україні, один зі співредакторів доповіді Ukraine Reform Monitor Балаж Ярабік.

На думку експерта, ключові посади в країні безпосередньо або опосередковано контролюють люди з найближчого оточення президента, які заробляють статки за рахунок домовленостей з владою і доступу до державних ресурсів.

Олігархи такою розстановкою сил незадоволені, пропорційно з цим зростає і невдоволення українців щодо політики президента. І перше тривожне для себе попередження Порошенко вже отримав.

Прозорий натяк

1 серпня 2015 року в київському готелі Hyatt зібралися найбагатші люди країни, аби обговорити ситуацію, що складається в Україні. Приблизно так само, як вони це робили в 2012-му за президента Януковича в умовах зростання апетитів “Сім’ї”.

Ніхто з фігурантів тієї зустрічі не коментував її, втім, як і прямо не підтверджував, що така зустріч відбулася. Однак нардеп Сергій Лещенко стверджував, що олігархи все ж зустрічалися.

Очевидно, що таку ж інформацію отримала й Адміністрація Порошенка. А він, як ніхто інший, знає, чим закінчуються такі посиденьки олігархів, і цей сигнал для нього був занадто тривожним. Принаймні, всі наступні дії президента вказують на те, що натяк він зрозумів.

Ахметов заробив мільярди гривень на формулі Роттердам+ з відома і згоди Порошенка.
Без упину нагадуючи, що країна взяла курс на деолігархізацію, Банкова ініціювала процес негласних домовленостей з власниками великого бізнесу.

Уже в квітні 2016-го Сергій Лещенко поділився інформацією про те, що Порошенко і його оточення, а також Яценюк про щось активно домовляються з Ахметовим і Коломойським. Пізніше сам Коломойський, не вдаючись у подробиці, непрямо підтверджував, що якісь домовленості з президентом у нього були.

Достовірно ніхто не знав, про що домовлялися влада і олігархи. На той момент Лещенко припустив, що в обмін на лояльність і гарантії ненападу з обох сторін, Коломойському пропонують реструктуризацію фінансових зобов’язань по “Приватбанку”, а Ахметову – преференції в енергетичному бізнесі у вигляді підвищення цін на вугілля.

Через рік ця гіпотеза повністю підтвердилася. Коломойський за допомогою держави успішно позбувся боргу в 150 млрд гривень, необхідності докапіталізації “Приватбанку” ще на 38 мільярдів і, як підозрюють, вивів з України сотні мільйонів доларів.

При цьому жодних претензій з боку правоохоронних органів чи розслідування виведення капіталів за кордон немає.

Своєю чергою, Ахметов заробив мільярди гривень на формулі Роттердам+. Причому, за словами Лещенка, з відома та згоди Порошенка.

“Президент погодився на цю схему в обмін на 25% додаткового заробітку, що осідав у кишенях олігарха. Крім того, схема Роттердам+ дозволяла озолотитися і “смотрящим” Порошенка, які до початку блокади поставляли вугілля на державне “Центренерго” з контрольованих сепаратистами територій”, – заявив нардеп.

А з урахуванням того, що контрольований президентом державний регулятор встановив надвисокий тариф на енергію у розмірі понад 2 гривні за кіловат-годину, Ахметов почав заробляти більше, ніж за Януковича.

Для українців результат домовленостей влади і бізнесу обернувся зростанням цін та урізанням соціальної допомоги.

Втім, Порошенко не обійшов своєю увагою й інших заможних і впливових людей. Наприклад, компанії Дмитра Фірташа, що поставляє азотисті добрива, надали монополію (яка ретельно оберігається урядом) шляхом введення антидемпінгових мит на дешеві імпортні добрива. Таким чином Фірташу забезпечили додатковий дохід у розмірі 4 млрд гривень на рік.

Крім того, за облгазами та їхніми дочірніми підприємствами, що належать олігархові, зберігається монополія на доставку палива і його продаж населенню, хоча відповідно до Закону “Про ринок природного газу” газові мережі та підприємства-постачальники палива не можуть перебувати в одних руках.

Схожа ситуація і з забезпеченням монопольного становища компаній-постачальників скрапленого газу, пов’язаних з Віктором Медведчуком. Завдяки тому, що підконтрольна президенту СБУ блокувала роботу великих імпортерів цього палива, структури Медведчука всього за кілька місяців наростили свою частку на ринку з менше ніж 1% до 25%. І ця частка продовжує збільшуватися завдяки тому, що їм продовжують “розчищати шлях”.

Підсумком таких дій Адміністрації Порошенка стало щось на кшталт рівноваги між зростаючими бізнес-апетитами оточення президента і пропорційно зростаючим рівнем роздратування олігархів.

А от для українців результат таких домовленостей влади та бізнесу обернувся зростанням цін на всі категорії товарів і послуг, а також урізанням соціальної допомоги.

“Оголошена навесні 2015 деолігархізація закінчилася змовою з членами клубу, а боротьба з кланами – створенням власного, президентського, – констатує Лещенко, підбиваючи підсумок третьої річниці Порошенка у кріслі президента.

І поки немає передумов вважати, що ситуація в найближчій перспективі зміниться. Занадто великим є страх Порошенка втратити все і перетворитися на екс-президента-втікача, як це сталося з його попередником, якщо олігархи будуть невдоволені його президентством.

Тому вони й надалі залишатимуться вищим недоторканним класом, попри всі палкі промови Порошенка.

Руслан Іванов

Діліться у соцмережах:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь