Увесь “лівий” політичний світ б’ється в істериці через воєнну операцію США проти Ірану, в наслідок якої американськими та ізраїльськими збройними силами майже знищено політичне та військове керівництво країни.
Залишки іранської влади та незрозуміло чи живий новий верховний лідер намагаються дестабілізувати регіон перекриттям Ормузької протоки та атаками на сусідні арабські держави. Франція, Велика Британія, Німеччина, Канада та інші ключові союзники Сполучених Штатів, де влада здебільшого знаходиться в руках політиків “лівих” поглядів, відмовилися допомагати американцям та ізраїльтянам у протистоянні з терористичним режимом Ірану, який ще кілька місяців тому не сходив зі шпальт світових медіа через вбивство десятків тисяч протестувальників під час антиурядових протестів. Нині ж автори американських продемократичних видань, як і самі політики-демократи, радше співчувають залишкам іранського режиму, аніж підтримують дії президента США Дональда Трампа, який відкрито заявив, що головним ворогом Америки після Ірану є Демократична партія. НАТО, до якого входять згадані нами держави, теж потрапило під жорстку критику американського лідера, адже альянс так само не спромігся долучитися до іранської кампанії.
Іран + Китай = ненависть до США та Ізраїлю
Ні для кого з політичних аналітиків не є секретом, що влада так званої Ісламської Республіки, котра після вбивства верховного лідера Алі Хаменеї та передачі влади його сину Моджтабі, більше нагадує монархію – є проксі-режимом Китаю. Пекін засудив операцію проти Ірану, заявивши, що військова операція проти іранського режиму “без рішення РБ ООН підриває самі основи миру, встановленого після Другої світової війни”. Але, військової підтримки союзнику не надав.
Утім, давно відомо про тісну співпрацю між КНР та Іраном у багатьох галузях. У березні 2021 року Іран і Комуністична партія Китаю підписали 25-річний пакт про співпрацю, який міністр закордонних справ Китаю Ван І назвав “постійним і стратегічним”. Згідно з угодою, Китай інвестуватиме в іранську енергетику, інфраструктуру, транспорт і морські порти. В обмін на це Тегеран надасть Пекіну знижку на регулярні поставки своєї нафти.
Відтоді Китай та Іран активізували партнерство у всіх цих сферах. Однією з ключових стратегічних цілей Ірану та його маріонеток – ХАМАСу та “Хезболли” – є знищення Ізраїлю (“маленького сатани”), а згодом і Сполучених Штатів (“великого сатани”). І ось де цілі Китаю та Ірану перетинаються дуже щільно: у травні 2019 року Сі Цзіньпінь оголосив “народну війну” проти США. На сайті Народно-визвольної армії Китаю пояснюється, що “народна війна – це тотальна війна, а її стратегія і тактика вимагають загальної мобілізації політичних, економічних, культурних, дипломатичних, військових та інших силових ресурсів, комплексного використання різних форм боротьби та методів ведення бойових дій”.
Отже, Китай та Іран мають всеосяжне стратегічне партнерство і поділяють мету повалення Сполучених Штатів. Саме тому Китай просуває геополітичні цілі Ірану на Близькому Сході.
Понад десять років ініціатива “Один пояс, один шлях” була центральним елементом зовнішньої політики Сі Цзіньпіна, а Близький Схід — ключовим геоекономічним вузлом. Іран розглядався Китаєм як незамінний сухопутний міст для економічного коридору Китай—Центральна Азія—Західна Азія.
Раптовий параліч іранської держави відтинає цю критично важливу артерію, дестабілізуючи головний канал просування Китаю на Захід, а економічний колапс у Тегерані перетворює стратегічний актив на величезну інвестиційну чорну діру.
Угода 2021 року вартістю 400 млрд доларів мала забезпечити енергетику й інфраструктуру Ірану інвестиціями на чверть століття. Тепер, після знищення керівництва, мільярди вкладеного капіталу — від телекомунікацій до транспортних мереж — ризикують стати токсичними активами. Замороження цих проєктів завдасть величезних і незворотних фінансових втрат китайському державному сектору.
“Ліві” об’єднуються
Відносини Китаю з ключовими країнами-членами НАТО – Францією, Великою Британією та Канадою – базуються на низці історичних та сучасних угод, що охоплюють торгівлю, безпеку та дипломатію.
Франція
Угоди між Францією та Китаєм 2023–2024 років (уже після початку повномасштабної війни в Україні) охоплюють співпрацю в авіації (контракти з Airbus), цивільній ядерній енергетиці та сільському господарстві. У березні 2026 року в рамках “деескалація війни в Ірані” міністри закордонних справ обох країн домовилися про спільну роботу над політичним рішенням для гарантування колективної безпеки в регіоні.
Під час діалогу високого рівня в Парижі сторони підтвердили наміри поглиблювати обміни у фінансовій сфері та торгівлі. Під час державного візиту Емманюеля Макрона до Пекіна в грудні 2025 року було підписано 12 документів, що охоплюють цивільну ядерну енергетику та авіацію, штучний інтелект та цифрову економіку, сільське господарство та біомедицину. Китай продовжив дію безвізового режиму для громадян Франції (для поїздок до 30 днів) до 31 грудня 2026 року.
У грудні минулого року президент Франції Емманюель Макрон відвідав Китай з офіційним візитом, під час якого закликав КНР до “тіснішої співпраці” щодо України. Своєю чергою Пекін заявив, що сподівається на підтримку Парижа у врегулюванні розбіжностей між Китаєм та Європейським Союзом і поліпшенні китайсько-європейських відносин.
Більше того, 2 квітня 2026 року Росія, Китай та Франція фактично заблокували спроби арабських країн змусити Раду Безпеки ООН санкціонувати військові дії проти Ірану для відкриття Ормузької протоки, заявивши, що вони виступають проти будь-яких формулювань, що санкціонують застосування сили, пише The New York Times із посиланням на високопоставленого чиновника ООН.
Британія
За даними ЗМІ, відносини між Великою Британією та Китаєм на початку 2026 року переживають етап “прагматичного перезавантаження”. Після восьмирічної перерви у візитах на рівні прем’єр-міністрів у січні 2026 року сторони уклали низку нових економічних та гуманітарних угод.
Під час візиту прем’єр-міністра Кіра Стармера до Китаю в січні 2026 року було підписано чотири основні документи, що формують нову архітектуру відносин. Китай запровадив для громадян Британії можливість відвідувати країну без візи терміном до 30 днів для туризму та бізнесу. Також Пекін погодився вдвічі знизити ввізне мито на шотландське віскі — з 10% до 5%.
Канада
Відносини між КНР та Канадою пройшли період значного охолодження, але на початку 2026 року відбулося певне “перезавантаження”. Країни оголосили про нову фазу відносин, що включає послаблення тарифних бар’єрів та активізацію економічного зростання. Угода про просування та захист іноземних інвестицій (FIPA) діє з 2014 року, захищає канадські інвестиції в Китаї та навпаки. Важливим кроком до нових угод стало скасування Пекіном смертних вироків канадським громадянам, що відкрило шлях до діалогу.
Прем’єр Держради КНР Лі Цян під час переговорів з прем’єр-міністром Канади Марком Карні, січень 2026 року
Головна мішень для Трампа – Китай
З приходом до влади у США республіканця Дональда Трампа глобальний “правий” політичний світ отримав потужну підтримку з Вашингтона. Виступ віцепрезидента США Джей Ді Венса на 61-й Мюнхенській конференції з безпеки (14 лютого 2025 року) став шоком для європейських союзників. Він заявив, що головна загроза для Європи — не РФ чи Китай, а внутрішні “відступи від цінностей”, розкритикував ЄС за брак свободи слова та закликав Європу брати більше відповідальності за власну безпеку. Цей виступ вважається поворотною точкою у трансатлантичних відносинах, що засвідчила суттєву зміну курсу адміністрації Трампа щодо європейської безпеки.
Венс мало говорив про Україну, але зазначив, що нова адміністрація прагне швидкого “тривалого миру”, а не затяжного конфлікту.
Адміністрація Дональда Трампа відразу ж офіційно визначила Китай, як головну загрозу національній безпеці США та єдиного системного суперника. Росію ж Трамп схильний бачити скоріше як регіонального конкурента, з яким можна домовитися.
Іншими словами, Сполучені Штати чітко встановили, що ключ вирішення “українського питання”, яке стало пріоритетним для нового господаря Білого дому в парадигмі його глобальної миротворчої місії, знаходиться у кишені Сі Цзіньпіна.
Після низки спроб домовитися з Кремлем напряму Трамп запровадив “тарифну війну” і “перекроювання” усіх економічних зв’язків між Сполученими Штатами та їхніми партнерами часів президентства Джо Байдена.
Панама
В першу чергу, адміністрація Дональда Трампа почала активно реалізовувати стратегію витіснення Китаю з Латинської Америки. У січні 2026 року Верховний суд Панами визнав неконституційною 25-річну концесію Panama Ports Company (дочірньої компанії CK Hutchison Holdings з Гонконгу), позбавивши її права управляти стратегічними портами Бальбоа (Тихий океан) та Крістобаль (Атлантика) біля Панамського каналу. ЗМІ пишуть, що це рішення було ухвалено на тлі геополітичного тиску США, які вбачали загрозу безпеці в китайському контролі над логістикою. Панамські силовики у лютому 2026 року заблокували доступ персоналу CK Hutchison до портів.
Китайська влада виступила з різкою критикою, заявивши, що Панама заплатить “високу політичну та економічну ціну”, якщо не перегляне своє рішення, яке Пекін вважає результатом тиску США. Ситуація навколо Панамського каналу стала центральною точкою протистояння між Вашингтоном та Пекіном у Західній півкулі.
Венесуела
3 січня 2026 року Збройні сили США провели військову операцію “Абсолютна рішучість” (Operation Absolute Resolve), під час якої авторитарного правителя Венесуели Ніколаса Мадуро було затримано та вивезено до Сполучених Штатів. Спецпризначенці США затримали Мадуро та його дружину Сілію Флорес безпосередньо в їхній резиденції в Каракасі. Операція тривала близько 30 хвилин і супроводжувалася авіаударами по військових об’єктах на півночі країни.
Міністр енергетики США Кріс Райт заявив, що США будуть продавати венесуельську нафту, спрямовуючи доходи на спеціальні рахунки, щоб захистити їх від кредиторів та використати “в інтересах народу”. Своєю чергою Дональд Трамп висловив намір керувати Венесуелою до формування нового уряду, поступово послаблюючи санкції для відновлення економіки. Адміністрація США активно взаємодіє з новим тимчасовим урядом, зокрема Делсі Родрігес, з якої було знято санкції.
Отже, як бачимо, дії США послідовно спрямовуються на усунення впливу Росії, Китаю та Ірану в західній півкулі та стабілізацію світових поставок нафти.
Нафта
Станом на квітень 2026 року, військова операція США в Ірані та подальша ескалація конфлікту на Близькому Сході спричинили значне зростання світових цін на нафту. Ринок реагує на блокування Ормузької протоки, через яку проходить значна частка світового експорту нафти. Кожна заява офіційних осіб США щодо розширення бойових дій викликає нові хвилі подорожчання.
У медіа ширяться новини, що високі ціни на нафту дозволяють Росії отримувати надприбутки, які за прогнозами можуть сягнути $250 млрд вже у 2026 році. Однак, близько 40% танкерів, що перевозять нафту РФ, перебувають під санкціями. Через санкції продуктивність російського тіньового флоту впала на 70%. Кораблі змушені йти довшими маршрутами та часто перевантажувати нафту, щоб приховати походження.
Нещодавно США видали тимчасову ліцензію, що дозволяє операції з російською нафтою та нафтопродуктами, завантаженими на танкери до 12 березня 2026 року.
Дозвіл діє до 11 квітня 2026 року і спрямований на стабілізацію світових цін на енергоносії, що зросли через конфлікт на Близькому Сході.
На тлі затягування операції в Ірані світові медіа з продемократичного пулу нещадно критикують Трампа за нафтову кризу. Однак, саме проти глобального впливу Китаю, війну в Україні зокрема, Дональд Трамп і починав військову іранську кампанію.
Операція США та Ізраїлю проти Ірану розглядається аналітиками як стратегічний удар, що має безпосередній вплив на Китай.
Тобто ми бачимо, що операція США проти Ірану є тим самим славнозвісним “козирем” в руках Дональда Трампа у протистоянні з Китаєм та його “поганими хлопцями” – Росією та Іраном. До речі, десь там за спиною у Сі Цзінпіна відмовчується Кім Чен Ин.
Україна
Володимир Зеленський від початку президентства Дональда Трампа обрав прихований “тролінг” нового господаря Білого дому своєю генеральною лінією у взаєминах між країнами. Щоправда, ворожий настрій українського лідера не завжди маскувався і його сумнозвісна сварка з Трампом та членами його команди в Овальному кабінеті у лютому 2025 року тому яскравий приклад.
Поясненням дій президента України, на нашу думку, є той факт, що відразу після конфлікту в Білому домі Володимир Зеленський вирушив до Лондона, де на нього чекав ідеологічний супротивник Дональда Трампа – Кір Стармер.
Після перемоги на президентських виборах Дональд Трамп пообіцяв швидко завершити війну в Україні, але від початку мирних переговорів зіштовхнувся з “полосою перешкод” у вигляді заяв європейських лідерів щодо їхнього місця за столом переговорів, постійних зауважень з боку Зеленського та непоступливості російських представників.
Тож Трамп вирішив обійти це “заміноване поле” й уразити “ахіллесову п’яту” Китаю – значну нафтову та залежність Пекіна від Тегерана.
Скандал навколо USAID
Станом на квітень 2026 року навколо USAID та фінансування України розгорівся новий гучний скандал, ініційований журналістом-розслідувачем Джоном Соломоном та підтриманий сином президента США Дональдом Трампом-молодшим. На початку квітня 2026 року Джон Соломон опублікував резонансний матеріал, заснований на розсекречених перехопленнях американської розвідки 2022 року.
Суть звітів розвідки полягає в тому, що українські чиновники нібито обговорювали схему отримання грошей від USAID, по суті, від ЦРУ, а потім відмивали ці гроші через фальшиві українські “програми чистої енергії” за допомогою різних підставних груп, що зрештою призвело до перенаправлення грошей на кампанію з переобрання Джо Байдена. План передбачав переказ грошей через субпідрядників, що базуються в США, та складні договірні угоди, спрямовані на приховування походження та кінцевого призначення коштів.
“Уряд України та невказані співробітники уряду США через USAID у Києві, як повідомляється, розробили план, який передбачав би надання сотень мільйонів доларів платників податків США для фінансування інфраструктурного проекту для України, що використовувався б як прикриття для спрямування приблизно 90% коштів, виділених Національному комітету Демократичної партії, на фінансування передвиборчої кампанії Джо Байдена”, – йдеться у розсекреченому звіті перехоплених розмов, стверджує Соломон.
У свою чергу, колишня посол США в ООН та ексголова найбільшого у світі грантодавця USAID Саманта Пауер зізналася російським пранкерам у безконтрольному постачанні Україні близько 1,5 мільярда доларів готівкою щомісяця без звіту Конгресу.
“Як керівник USAID, я надала уряду України дуже велику безвідсоткову позику, використовуючи заморожені активи як заставу. Це було одним із останніх кроків на посаді.
Щомісячний потік грошей до України становив близько 1 мільярда доларів — ми отримували їх від USAID, яке фінансувалося нашим Міністерством фінансів. У нас не було достовірної інформації про те, на що саме були витрачені ці гроші.
Щомісяця ми перераховували 1,5 мільярда доларів безпосередньо до казни України лише готівкою.
Вашингтон десятиліттями надсилав Молдові «десятки мільйонів доларів» — безпрецедентні інвестиції були «світлим моментом демократії» президента Молдови Майї Санду. З приходом до влади Трампа потік грошей припинився», – заявила Саманта Пауер пранкерам, відео якого широко розповсюджується в соцмережах.
Куратор НАБУ і САП: вплив Демпартії на Зеленського
Нещодавно виконавча директорка “Центру протидії корупції”, який засновувався та роками функціонував за рахунок грантових коштів, записала інтерв’ю з колишнім високопоставленим американським дипломатом, кадровим співробітником дипломатичної служби США Джорджем Кентом під час його візиту до України.
З 2018 по 2021 рік Кент обіймав посаду заступника помічника держсекретаря з європейських та євразійських справ. У 2021 році тимчасово виконував обов’язки повіреного у справах США в Україні. Дипломат перебував у Києві під час Помаранчевої революції, а пізніше його називали ключовою фігурою у запуску антикорупційних інституцій – НАБУ, САП і ВАКС – адже у 2014–2015 роках він обіймав посаду головного антикорупційного координатора в Європейському бюро Держдепартаменту США. У 2015-2018 роках Кент був заступником голови місії США у Києві. Він безпосередньо сприяв розробці законодавчої бази та запуску Національного антикорупційного бюро (НАБУ) і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), як незалежних органів.
Джордж Кент був одним із ключових свідків у межах розслідування щодо першого імпічменту Дональда Трампа, ініційованого демократами у 2019 році.
Під час роботи заступником голови місії США у Києві Джорджа Кента називали не інакше, як “куратором” антикорупційних органів. Він виступав як публічний щит для НАБУ, захищаючи бюро від тиску з боку тодішньої Генеральної прокуратури та політичних еліт.
Попри це, в Україні написано безліч матеріалів щодо впливу на директора НАБУ Артема Ситника з боку президента Петра Порошенка, в той час, як керівник САП Назар Холодницький орієнтувався на групу “Приват” Ігоря Коломойського та екс-міністра внутрішніх справ Арсена Авакова.
Також Джордж Кент керував програмами допомоги на суму понад 200 мільйонів доларів, спрямованими на розбудову правоохоронної та судової систем в Україні, що включало технічне забезпечення та навчання детективів НАБУ експертами ФБР. Його свідчення стосувалися тиску адміністрації Трампа на Україну з метою ініціювання розслідувань щодо працевлаштування сина Джо Байдена – Хантера у компанію Burisma соратника Януковича Миколи Злочевського.
У розмові з Дариною Каленюк Джордж Кент згадує, як створювалися відомства, з якими нині пов’язані гучні провадження, зокрема, щодо корупції в енергетичному блоці (так званій “справі Мідас”) та обшуками у голови Офісу президента Андрія Єрмака.
Зазначені процеси давно мали запит у суспільстві. Корупційні скандали трясуть Україну упродовж усієї великої війни. Однак, НАБУ та САП запустили процеси обшуків та вручення підозр у справі колишнього партнера Володимира Зеленського по студії “Квартал-95” Тимура Міндіча саме напередодні та під час мирних ініціатив Дональда Трампа. В самий, що називається, розпал перемовин. Ні раніше, ні пізніше.
І, водночас, підозру всесильному главі президентської канцелярії, якого фігуранти справи називали “Алі-Бабою” або “Хірургом”, українське суспільство так і не побачило.
За деякими даними, провадженнями проти Тимура Міндіча та Андрія Єрмака президент України Володимир Зеленський отримав чіткий сигнал від Демократичної партії США, що йти на угоди, ініційовані адміністрацією Дональда Трампа – м’яко кажучи, не бажано. Звідси і безперервні, часто зайві, коментарі Зеленського щодо перебігу перемовин між США та Росією, і його заяви щодо “принципової позиції” у питанні українських територій, і постійне бажання влізти у близькосхідний конфлікт “безпілотною експертизою”.
Як операція в Ірані може наблизити кінець війни в Україні?
Президент ГО “Ліберально-демократична ліга України” Артур Харитонов зазначив, що в ситуації з Іраном домінують США. У Китаю ж дуже обмежені інструменти впливу. Якщо ж впаде режим в Ірані, який є одним із стовпів китайського впливу, то це дуже сильно вдарить по Сі Цзіньпіну.
За його словами, вся операція США та Ізраїлю проти Ірану насправді про те, що США можуть підпорядкувати собі левову частку світового контролю над енергоресурсами – нафтою та газом. Сполучені Штати вже домінують у сфері скрапленого газу, що пов’язано з “арктичною кампанією” Трампа на Алясці, у Канаді й навіть у Гренландії.
Так само, зауважив він, з Венесуелою, яка раніше була ключовим постачальником дуже дешевої нафти для Китаю. А тепер ця нафта фактично стала американською.
Якщо вдасться повалити іранський режим – Китай втратить останній козир.
Адже раніше Сі Цзіньпін міг маневрувати й тиснути на США, продовжуючи російську війну в Україні завдяки обмеженню доступу до рідкісноземельних металів.
За його словами, у Китаю все ще залишається Росія і Центральна Азія, які загалом можуть перекрити прогалини, які виникнуть у зв’язку з перспективою падіння режиму в Ірані.
“Але це також створюватиме ширший геополітичний простір для США, зокрема, в аспекті примусу Сі Цзіньпіна до завершення російської війни в Україні, тобто віддання того наказу, про який говорять чимало лідерів – про один телефонний дзвінок”, – заявив Харитонов.
До того ж, додав президент ГО “Ліберально-демократична ліга України”, це сприятиме перехопленню китайського впливу на Кремль. Бо для Сі Цзіньпіна неприпустимо, якщо Росія зможе продавати нафту та газ за завищеними цінами.
Тому, резюмував він, відбувається дестабілізація Китаю перед візитом Трампа. А ймовірна ліквідація іранського режиму – це позитив для України. За умови, що цей конфлікт не триватиме місяцями та роками.
Редактор Politerno Андрій Щесняк
