Приборкання норовливих. На що готові Зеленський і Свириденко заради “слуг народу”

В очікуванні кульмінації

Політична криза у трикутнику “парламент — президент — уряд” підходить до своєї кульмінації. Якщо не вирішальним, то принаймні показовим має стати вже наступний тиждень. У вівторок, 24 березня, депутати знову зберуться на пленарне засідання. І на них чекатимуть одразу дві інтриги:

• чи вніс уряд законопроєкт про податкові зміни, які Володимир Зеленський та Юлія Свириденко пообіцяли МВФ у меморандумі 13 лютого?

• чи знайшли президент і прем’єр-міністр аргументи для “слуг народу”, щоб вони цей проєкт підтримали?

Без позитивної відповіді на обидва питання цілком можливо, що політична криза увійде в штопор. МВФ і Євросоюз припинять давати гроші нашій владі з огляду на її небажання виконувати свої обіцянки. А владний трикутник тим часом, замість виправляти ситуацію, заглибиться у з’ясування стосунків між собою: хто більше винний.

Наразі Зеленський на роздоріжжі. Він зробив одразу чотири спроби перекласти відповідальність з себе на когось іншого — і усі вони вийшли невдалими, як в очах українців, так і в очах західних кредиторів. Тепер він може або вдатися до якоїсь п’ятої спроби — або все ж таки відмовитися від старих звичок і спробувати новий алгоритм дій.

Перша спроба: президент і уряд ні до чого?

Нинішня криза має чимало глибинних причин, але безпосереднім поштовхом стала спроба Зеленського і Свириденко уникнути відповідальності за непопулярні рішення. Нагадаємо, в пункті 21 меморандуму, який Зеленський і Свириденко підписали 13 лютого, обіцяно, що “Верховна Рада прийме пакет податкових заходів (структурний маяк, кінець березня 2026 року), до якого увійдуть:

• оподаткування доходів, отриманих на цифрових платформах;

• усунення звільнення від оподаткування імпорту поштових відправлень невеликої вартості;

• скасування звільнення від ПДВ для спрощених режимів оподаткування шляхом запровадження з 1 січня 2027 року обов’язкової реєстрації як платника ПДВ платників податків, що користуються спрощеною системою оподаткування, з оборотом, що перевищує загальну граничну суму реєстрації платників ПДВ. Цю граничну суму буде помірно збільшено, але вона не перевищуватиме 4 млн грн.

• Крім того, в пункті 11 обіцяно: “Ми приймемо закон про скасування кінцевого терміну дії 5-відсоткового військового збору (прийнятого у 2024 році)”. Тобто військовий збір буде стягуватися завжди, навіть після прининення воєнного стану.

Отже, уряд мав внести законопроєкт з цими чотирма податковими заходами, а президент мав попрацювати із своєю фракцією у парламенті і переконати її якнайшвидше прийняти цей закон. “Слуги народу” щиро очікували плідної розмови із своїм лідером. І можна уявити їхнє здивування, коли вони дізналися, що їхній лідер має інший план.

Суть плану полягала в тому, що президент і уряд мають максимально дистанціюватися від цих податкових заходів, щоб в очах народу вони виглядали як самодіяльність нардепів. Для цього парламент мав прийняти у першому читанні урядовий законопроєкт №14025 (внесений ще півроку тому) про оподаткування доходів, отриманих на цифрових платформах. Після цього решта податкових заходів мали з’явитися в проєкті під час його підготовки до другого читання — начебто з ініціативи депутатів. Верховна Рада мала прийняти цей закон у другому читанні, після чого Зеленський міг би суворо гримнути на депутатів і накласти на нього вето з вимогою щось пом’якшити. І в суспільній свідомості утвердилася б легенда про поганих нардепів і доброго президента.

Ця спроба провалилася 10 березня, коли парламент викинув урядовий проєкт №14025 у смітник. Депутати дали цьому проєкту в першому читанні лише 168 голосів, серед них “слуги народу” — лише 126 (із 228 членів фракції). Також вони провалили направлення проєкту на повторне перше читання і повернення уряду на доопрацювання. Це і означає, що зусиллями половини “слуг народу” проєкт опинився у смітнику.

Отже, обдурити народ, що президент і уряд тут ні до чого, не вийшло. Але водночас і МВФ не захотів бути обдуреним. 18 березня в Києві розпочала роботу місія МВФ на чолі з Гевіном Греєм. Перше питання місії до уряду: вже скоро кінець березня, чому уряд досі не вніс законопроєкт, обіцяний ще місяць тому?

Зранку 19 березня сайт forbes.ua переповів слова свого співрозмовника в уряді: Кабмін очікує ухвалення законопроєкту у березні одразу у двох читаннях. Мабуть, уряд таки дістав прочухана від МВФ і відчайдушно хоче уникнути повторення. Того ж дня Міністерство фінансів оприлюднило проєкт закону, який містить усі чотири податкові заходи, обіцяні нашою владою МВФ.

Залишилися дві дрібниці: внести законопроєкт і знайти під нього голоси.

Друга спроба: винні “слуги народу”?

Порівняно з минулим парламентським тижнем проблема з голосами “слуг народу” не лише не зникла, а ще більше загострилася. Бо 14 березня Зеленський відреагував на провал проєкту №14025 обіцянкою відправити депутатів на фронт.

“Народним депутатам доведеться або служити в парламенті згідно з українським законодавством, або я готовий проговорювати з представниками парламенту закон щодо змін до мобілізації, щоб депутати могли піти на фронт. Якщо не служиш державі в парламенті, то служи державі на фронті. Це мій підхід”, — повідомив він представникам 25 українських і закордонних медіа.

Звісно, “слуги народу” добре почули свого лідера — і занурилися у ще більшу депресію. Голова фракції Давид Арахамія був змушений вийти із заспокійливим роз’ясненням, що президента неправильно зрозуміли. “Президент готовий проговорювати з парламентом законодавчі зміни, які дозволять депутатам бути військовослужбовцями”, — заявив Арахамія, дезавуюючи слова Зеленського “якщо не служиш державі в парламенті, то служи державі на фронті”.

Третя спроба: винна опозиція?

На тій же пресконференції Зеленський спробував перекласти відповідальність на опозицію. “Щодо опозиційних голосів: на жаль, опозиціонери не додають своїх голосів за ті чи інші важливі законопроєкти — чи то законодавчий запит від МВФ для фінансової підтримки, чи то для розблокування 90 мільярдів євро, чи то законопроєкти, які необхідні для євроінтеграції”, — пожалівся він.

А коли йому нагадали про заклики деяких опозиційних лідерів створити коаліцію національної єдності, він взагалі обурився. “Коаліція національної єдності — це коли голосуються і впроваджуються необхідні закони або реформи, які направлені на національну єдність”, — відповів він опозиції.

Звісно, опозиція теж добре почула президента. Він чітко дав зрозуміти, що в його голові функція правлячої партії — створювати уряд, а функція опозиції — голосувати законопроєкти від цього уряду.

Добре, що він не встиг поділитися цими світлими думками з місією МВФ, а швидко поїхав у закордонне турне. Бо МВФ не любить давати грошей людям з тоталітарним світоглядом — знаючи з гіркого досвіду, що зазвичай це нічим хорошим не завершується.

А в очах народу, коли Зеленський шельмує опозицію за те, що вона не хоче голосувати за погані закони, це скоріше плюс опозиції і черговий мінус Зеленському.

Четверта спроба: винне НАБУ?

Після провалу проєкту №14025 влада придумала пояснення, що у всьому винне НАБУ, яке відібрало у Зеленського можливість платити “слугам народу” чорний нал за потрібні голосування. Ідея не просто блискуча, а феєрична. Народу, мабуть, має сподобатися, що влада чесно зізналася у тому, що раніше лояльність “слуг” купувалася грошима, вкраденими у держави. Тим не менше, саме цю версію почали озвучувати представники керівництва фракції “слуг народу”.

Спочатку вийшла стаття “Конвертний геноцид” на “Українській правді”, де анонімний один із депутатів у керівництві “Слуги народу” заявив: “Ми маємо класні НАБУ і САП — герої. А те, що тепер ми не можемо проголосувати жодного закону по Facility чи для МВФ — це дрібниці”. І далі: “Ядро у фракції впало до 110–120 депутатів. Як голосувати складні закони — незрозуміло. НАБУшники ж не прийдуть голосувати”.

Наступного дня ці тези повторив перший заступник голови фракції “слуг народу” Андрій Мотовиловець. “Ключова проблема — фракція “Слуга народу” втратила ядро. Що таке ядро? Коли збираю голоси у парламенті, чітко розумію, які депутати точно готові підтримати той чи інший закон. Робити це стало важко після підозр НАБУ й САП п’ятьом депутатам від “Слуги народу”. Разом із цим на допит було викликано чимало голів парламентських комітетів та інших депутатів. Очевидно, після цього знайти достатню кількість голосів у парламенті навіть під важливі закони неможливо. Ми отримали ідеальний шторм у фракції “Слуга народу”, — заявив він в інтерв’ю forbes.ua. — Раніше міг розраховувати на 180 депутатів від “Слуги народу”. Нині ядро фракції складається зі 111 депутатів”.

Однак ця спроба перекласти відповідальність теж лише поглибила політичну кризу. Заяву Мотовиловця спростував заступник голови фракції “Слуга народу” Олександр Ковальчук.

“Мотовиловець пов’язує проблеми з голосуваннями фракції зі страхом депутатів перед розслідуваннями антикорупційних органів. Ви погоджуєтесь з цим?” — запитала його “Німецька хвиля”.

“Я не погоджуюсь. Я не бачу прямого зв’язку. Я подивився аналітику, яку зробив колега Володимир Цабаль з фракції “Голос”: він проаналізував, як голосують депутати, що отримали підозри. Вони практично як відвідували засідання, так і відвідують, як голосували, так і голосують. Я не можу пов’язати це з якимось тиском антикорупційних органів, не бачу прямого лінійного зв’язку. Основна причина це відсутність комунікації з урядом. Її просто немає“, — заявив Ковальчук.

Ковальчук розкриває “таємницю” (яку чудово знають Зеленський і Свириденко, але досі воліють ігнорувати): половина “слуг народу” бунтують, бо не бажають бути слухняними виконавцями вказівок президента і вимагають такої ж неслухняності від уряду. Вони вимагають того, що прописано в Конституції: щоб уряд слухався їх, а не президента.

“Перед тим, як погоджуватися на щось у переговорах, уряд має отримати позицію парламенту, а не після цього приносити рішення на голосування. Фізично депутатів у залі достатньо, — наголосив Ковальчук. — Ми бачимо голосування і по 270, і по 300 голосів. Але коли з’являються законопроєкти, які не були прокомуніковані, вони можуть не набрати голосів. Коли це ініціативи депутатів чи комітетів, вони отримують підтримку. Коли це зовнішні ініціативи без комунікації, виникають проблеми”.

І він сформулював рецепт: “Потрібно відновити комунікацію. Раніше була ініціатива “Коаліція реформ”, де депутати і уряд спілкувалися. Було кілька зустрічей, але цей інструмент перестав працювати”.

Справді, торік після призначення уряду Свириденко було сформовано Раду коаліції. “З’явився новий механізм — до його складу входить керівництво Верховної Ради, лідери фракції влади, голови комітетів, а також міністри й їхні заступники. Фактично, це близько пів сотні людей, які об’єднані в спільний чат. Регулярно ми збираємося для розгляду окремих важливих напрямків роботи”, — розповідав на початку вересня голова Верховної Ради Руслан Стефанчук.

На початку грудня, після відставки Андрія Єрмака, “слуги народу” домоглися запровадження моделі “трійок”, згідно з якою усі важливі для влади питання мають бути спочатку пропрацьовані “трійкою” — профільними керівниками від ОП, Ради і Кабміну, а вже після напрацювання і погодження рішень у цьому колі питання піднімається на вищий рівень і йде в реалізацію.

Один із лідерів “слуг народу” тоді сказав “Українській правді”, що, можливо, ці “трійки” поширять не тільки на внутрішні питання, а й на зовнішні процеси переговорів. “Щоб не було так, як зараз із МВФ — уряд підписав меморандум, а парламент у шоці від того, що ми оподатковуємо ФОПів, — пояснив він. — Щоб такого більше не було, на зовнішні переговори можна теж збирати якісь “трійки” профільні”.

Але сталося навпаки: Зеленський і Свириденко вирішили спочатку домовитися з МВФ, а потім поставити Верховну Раду перед необхідністю виконувати їхні обіцянки та ще й взяти на себе увесь негатив, аби Зеленському і Свириденко залишився лише позитив від роздачі грошей народу.

І ось тепер Зеленському якось треба змусити Раду проголосувати за бажання МВФ. Буде він для цього себе ламати і корону з голови знімати — або знову в борзому стилі один раз зустрінеться з рідною фракцією, — з цікавістю спостерігатимемо вже найближчими днями.

Джерело

Читайте також: Хто є чий в Офісі президента. Зв’язки та сфери впливу