Як уродженець Тернопільської області заробив репутацію одного з найскандальніших бізнесменів Європи?
Цим питанням задається Дмитро Головатюк у своїй статті для Ліга.net. Наводимо переклад журналістського екскурсу в історію становлення одіозного олігарха.
21 лютого Вищий земельний суд Відня дозволив екстрадицію українського бізнесмена Дмитра Фірташа в США. Суд задовольнив апеляційну скаргу прокуратури, що представляє інтереси Штатів. Першу інстанцію виграла захист Фірташа у 2015 році.
Бізнесмена заарештували у Відні 12 березня 2014 року. Арешт провело австрійський підрозділ COBRA. “Це сталося, коли він мав намір заплатити за покупки в елітному магазині Louis Vuitton в Золотому кварталі Відня. Вартість сумок, спідниць та ювелірних прикрас становила € 75,51 тисяч. Помірна сума як для пана Фірташа”, – написало пізніше австрійське видання Format.at.
Приводом для арешту став запит ФБР, котре підозрює Фірташа в підкупі індійських чиновників для отримання ліцензій на видобуток титану в штаті Андхра-Прадеш. Американські правоохоронці розслідували «справу Фірташа» дев’ять років.
Вже 21 березня 2014 роки бізнесмен вийшов під рекордну для австрійської юстиції заставу в € 125 млн., яку вніс російський бізнесмен Василь Анісімов, близький друг Аркадія Роттенберг. Останній входить до найближчого оточення Володимира Путіна. І Роттенберг і Фірташ зробили свої статки на газовому бізнесі.
Завдяки своїм зв’язкам у вищих ешелонах української і російської влади, Фірташ протягом 20 років будував бізнес-імперію.
20 квітня Вранці 2011 року поблизу входу в київський готель Турист припаркувалося три броньовані автомобілі CADILLAC. З кожної машини вийшли кілька охоронців в однакових чорних костюмах. Під піджаками проглядалися профілі автоматів Uzi. На другому поверсі в конференц-залі готелю на той час перебували в очікуванні більш 50 чоловік – журналісти, керівники і власники великих хімічних підприємств, і ще близько 10 охоронців з автоматичною зброєю. Заплановане засідання Союзу хіміків України не могло розпочатися без почесного гостя – Дмитра Фірташа.
З оточеного охоронцями броньованого ескорту одночасно вийшли три людини, візуально схожих на Фірташа і зайшли в хол готелю. Через кілька хвилин у конференц-зал увійшов Дмитро Фірташ. Один. На той час український бізнесмен вже був публічної респектабельної персоною. Він очолював Федерацію роботодавців України, відвідував великі промислові підприємства, читав лекції для студентів. Впізнати у Фірташі людину, котра пройшла всі дев’ять кіл бізнесу 90-х, можна було тільки за кількістю охорони. Бодігарди супроводжували підприємця на всіх публічних і непублічних заходах, в тому числі на інавгурації президента Віктора Януковича в 2010 році.
Початок. Помідори Фірташа.
Одним з найбагатших бізнесменів України Фірташ став ще до середини 2000-х років. Він володів азотними підприємствами в Таджикистані та Естонії, був співвласником “Рівнеазоту”, заробляв мільярди на перепродажі газу в Україну і Європу. Незважаючи на це про нього мало хто знав. Свій бізнес він зробив на зв’язках і умінні домовлятися з потрібними людьми.
Майбутній газовий олігарх народився 2 травня 1965 року в селі Синьків Тернопільської області в родині бухгалтера та водія. До 17 років разом з батьками вирощував помідори в теплицях і продавав їх в Прибалтику. Після служби в армії Фірташ не зміг вступити до ВНЗ і переїхав до Чернівців, там він вперше одружився і продовжив займатися дрібним підприємництвом – продажем помідорів, квітів, розведенням песців. В кінці 80-х влаштувався водієм в пожежній частині Чернівецької взуттєвої фабрики. У 1991 сталося переломна подія – початківець комерсант познайомився з підприємцями Мариною і Зіновієм Калиновськими. Це знайомство визначило його долю. Дмитро Фірташ став спочатку одним з керівників, а потім і співвласником заснованого Калиновськими підприємством КМІЛ. Компанія торгувала продуктами харчування, соками, консервами. Бізнес вимагав розвитку, Фірташ поїхав в Москву і налагодив там перші серйозні зв’язки в ділових колах. Бізнес КМІЛ розростався, компанія почала купувати невеликі виробництва, доходи зросли. Завдяки Калиновським Фірташ познайомився з російським підприємцем Олегом Пальчиковим. З ним зав’язалася новий бізнес – торгівля горілкою. Пальчиков і Фірташ стали не тільки партнерами, але і друзями. 2 січня 1996 року в ресторані Європейський в Чернівцях Фірташ отримав вогнепальне поранення. У підприємця пустив кулю місцевий кримінальний авторитет Олег Матієго, якому Фірташ пред’явив претензії через відмову платити за рахунок в ресторані. «Пальчиков першим підскочив до пораненого, зірвав з нього штани і вставив два пальці в рану з якої сочилася кров, а пальцями іншої руки заткнув вихідну рану від кулі», – описує цей епізод “Українська правда”.
Бізнес-партнерство Пальчикова і Фірташа було довгостроковим. Вони разом торгували бавовною, товарами легкої промисловості, природним газом. Пальчиков пізніше став представником компанії “Eural Trans Gaz” в Москві і дослужився до посади заступника голови “Газпрому”. За квотою Російського монополіста Пальчиков в 2004 році з став одним директорів “RosUkrEnergo”, половиною якого володів Фірташ.
Перші проблеми з правоохоронними органами у Фірташа виникли в середині 90-х. Бізнесмен був затриманий за підозрою в нелегальному ввезенні спирту і провів в СІЗО близько двох місяців. Справу закрили без пред’явлення звинувачень. У той час головне управління боротьби з організованою злочинністю Чернівецької області очолював Іван Мирний. Він згодом очолив особисту охорону Фірташа, а пізніше потрапив до парламенту за квотою так званої групи “RosUkrEnergo”. Перші подробиці ранньої біографії Фірташа вперше були опубліковані “Українською правдою” в 2007 році.
Могилевич. Темна сторона.
До кінця 90-х бізнес КМІЛ розрісся до величезних розмірів. Компанія поставляла до Туркменістану продовольство, отримуючи натомість природний газ. У цей період Фірташ знайомиться з батьком-засновником НАК “Нафтогаз” України Ігорем Бакаєм і Ігорем Макаровим, власником газового трейдера “Ітера”, який в той період був основним постачальником газу в Україну.
Майбутній олігарх зробив ставку на торгівлю блакитним паливом. Через “Ітеру” спочатку, а пізніше самостійно через кіпрську “High Rock Holdings”. Саме тоді ЗМІ почали повідомляти про зв’язок між Фірташем і відомим авторитетом українського походження Семеном Могилевичем. «Фінансовим директором компанії “High Rock Holding” був Ігор Фішерман, відомий як права рука Могилевича», – йдеться в матеріалах Wikileaks.
Через кілька років Фірташ витіснив “Ітеру” з українського газового ринку. Судячи з усього, це сталося не без допомоги людей Могилевича.
«За словами Фірташа, він був (на зустрічі з Макаровим) разом з начальником охорони Семена Могилевича, Сергієм Міхасем (справжнє прізвище – Михайлов) з Солнцевського угруповання і паном Аверіним. Коли Макаров сказав Фірташу, що він отримає назад свій бізнес з такою ж легкістю, з якою Фірташ його забрав, Фірташ пішов із зустрічі цілий і неушкоджений. Завдяки своїй гарній репутації серед центральноазіатських бізнесменів він зберіг своє життя і свій газовий бізнес », – йдеться в документах Wikileaks.
Проти самого Могилевича тоді було заведено справу в США, він до цих пір розшукується у багатьох країнах Європи. Фірташ пізніше спростовував своє знайомство з ним. У 2001 році в Угорщині з’явилася нова компанія – “Eural Transgas Kft (ETG)”, яка і стала наступником “Ітери”. Через рік ETG монополізувала експорт туркменського газу в Україну. Робота “Eural Transgas” на газовому ринку була узгоджена як з Української, так і Російської стороною. Головою “Нафтогазу” в 2001 році працював році Юрій Бойко, нинішній лідер “Опозиційного блоку”. «Саме він звів Фірташа з керівництвом Газпрому», – розповідав LIGA.net під час другої україно-російської газової війни колишній топ-менеджер “Нафтогазу”. Згодом вплив Юрія Бойка буде одним з ключових факторів розвитку газового бізнесу Фірташа.
“RosUkrEnergo”. Монопольний посередник.
У 2004 році, перед Помаранчевою революцією, в житті олігарха починається новий етап. Спільно з “Газпромом” і своїм партнером Іваном Фурсіним він створює компанію “RosUkrEnergo”. 50% Офіційно компанії належало Газпромбанку, інші 50% – австрійської “Raiffeisen Investment AG” (номінальний власник). Ім’я українських бенефіціарів RUE – Фірташа і Фурсіна – країна дізналася лише через кілька років.
У Ялті в 2004 році в ході зустрічі Леоніда Кучми і Володимира Путіна було досягнуто домовленостей про продаж всього газа в Україну через “RosUkrEnergo”. Від України договір підписав голова “Нафтогазу” Юрій Бойко, від Росії та “Газпрому” – Олексій Міллер. Офіційно повідомлення “Газпрому” з цього приводу досі є на сайті Газпрому, а фото, що супроводжує реліз російської компанії стало символічним.
Пізніше, в серпні 2004 року, Юрій Бойко отримав звання Героя України за “видатні особисті заслуги перед Україною в розвитку паливно-енергетичного комплексу”. Загальні обсяги поставок газу в Україну через RUE в 2005 році склали близько 45 млрд кубометрів. У посередника цей газ викуповував “Нафтогаз”.
“Укргаз-Енерго”. “Ваш смердючий газ”
Прихід до влади Віктора Ющенка з новою командою в 2005 році не послабив позиції “RosUkrEnergo”. Але сам Фірташ і раніше знаходився в тіні – його ім’я було відоме тільки посвяченим. В кінці 2005 року Ющенко запропонував перейти на ринкові відносини з “Газпромом”. Ставленик нового президента, голова “Нафтогазу” Олексій Івченко, ініціював переговори з Росією про нові умови поставок газу. Різка зміна політичного вектора України призвело до “першої газової війни” між країнами. З 1 січня в прямому ефірі “Газпром” припинив поставки газу в Україну
Конфлікт був вичерпаний швидко. В ніч з 3 на 4 січня сторони підписали новий договір, згідно з яким монополія “RosUkrEnergo” була закріплена остаточно – посередник залишився єдиним постачальником газу в Україну, а “Газпром” вперше вийшов на внутрішній ринок газу в країні.
В рамках домовленостей 2 лютого 2006 Нафтогаз і RUE на паритетних засадах створили спільне підприємство “Укргаз-Енерго” (УГЕ), яке почало продавати газ промисловості – самому прибутковому сегменту ринку. Через частку в “RosUkrEnergo” “Газпром” володів 25% УГЕ.
Згідно з документами Wikileaks, зберегти свої позиції на ринку Фірташу допоміг Віктор Ющенко. “Він (Фірташ) визнав, що віддано служив неофіційним радником Ющенка під час напружених переговорів щодо газу з Росією і політичної кризи, починаючи з помаранчевої революції 2004 року, – йдеться в документах. – Він повідомив, що зустрічався з Ющенком на його дачі три рази протягом останнього тижня на прохання президента”. Ющенко свій зв’язок з Фірташем заперечував. “Я не займався вашим смердючим газом”, – говорив він в 2009 році. Після публікації в Wikileaks доказів, які б свідчили про зв’язки Фірташа і Ющенка, ця фраза стала мемом серед українських журналістів.
Фірташ вийшов з тіні тільки навесні 2006 року. “Raiffeisen Investment AG” розкрила реальних власників газового посередника. 45% в “RosUkrEnergo” володів Фірташ, 5% – Іван Фурсін. “Газпромбанк” пізніше передав свою частку в трейдері безпосередньо “Газпрому”. “Фурсін мій давній партнер, якому належить 10% у всіх проектах”, – говорив Фірташ в інтерв’ю російському “Forbes”.
На той час ФБР вело вже дві справи, які стосувалися Фірташа: про підкуп чиновників в Індії, і про відмивання грошей Семена Могилевича.
Зараз роль “RosUkrEnergo” в українській газовій історії важко переоцінити. Саме завдяки цій компанії Україна втратила можливість самостійно купувати середньоазіатський газ і міцно сіла на газпромовскую голку. “Насправді історія з RUE була акуратним російським захопленням. Росія ніяк не могла підібратися до середньоазіатського газу, а RUE дала зайти … Першим ходом в 2005 році завдяки мені він .. (Путін – Ред.) зайшов в Середню Азію. Це ми його туди пустили, створивши RUE”, – розповідав Фірташ “Forbes” – другим ходом в 2009 році він нас поховав, він не мав прямого доступу до України, не мав прямого доступу до Середньої Азії і отримав його через нас”.
Фірташ і Бойко. Політичний партнер.
В серпні 2006 року, після розвалу помаранчевої коаліції, новим міністром енергетики став Юрій Бойко, а уряд очолив Віктор Янукович. Спільний бізнес “Газпрому” і Дмитра Фірташа знову пішов угору.
“Укргаз-Енерго” потіснила “Нафтогаз” на внутрішньому газовому ринку, ставши монопольним постачальником блакитного палива промисловим споживачам. Пізніше “Укргаз-Енерго” стала ексклюзивним імпортером російського газу, купуючи його у RUE замість “Нафтогазу” на кордоні з Росією. Роль українського холдингу зводилася до продажу газу населенню за заниженими цінами.
З кінця 2006 року Фірташ почав скуповувати газопостачальні компанії – облгази. Операціях сприяло Міненерго, яке очолював Бойко. Міністерство створило державне підприємство “Укргазмережі”, в управління якого планувалося передати всі газорозподільні трубопроводи приватних облгазів. Експеримент розпочався з малої батьківщини Фірташа – Чернівців. Тоді власником чернівецького облгазу (і ще сім газопостачальних компаній) був Олег Бахматюк. Він чинив опір ініціативі Міненерго до останнього. Зараз Бахматюк відкрито визнає, що вимушено продав газовий бізнес. “У мене не було таких можливостей і ваги, щоб на тому ринку бути присутнім”, – розповідав він в інтерв’ю LIGA.net в 2016 році році. Компанія “Укргазмережі” давно ліквідована. Але поставлена мета була досягнута. Фірташ і партнери зараз володіють більше 20 облгазами. Газорозподільним бізнесом олігарха управляє “Регіональна газова компанія”, створена в 2010 році.
Як свідчить розслідування “Української правди”, Бойко і Фірташ підтримували довірчі відносини. У 2005 році бізнесмен уповноважив Бойко бути його представником у всіх державних або недержавних органах України і довірив політику управляти і розпоряджатися своїм майном.
“У 2006 році статки Фірташа, за оцінками, становило понад $ 5 млрд, – йдеться в звітах посольства США, оприлюднених Wikileaks. – Але більшість експертів сходилися на думці, що Фірташ зменшив реальний обсяг своїх статків, який вони оцінювали в десятки мільярдів”.
Тимошенко. Бізнес-ворог.
Юлія Тимошенко – ще одна знакова особистість в біографії Фірташа. Вони стали непримиренними ворогами на початку 2000-х. Будучи віце-прем’єром з ПЕК в уряді Ющенка, Тимошенко намагалася позбутися посередника при поставках газу. Такі ж спроби Тимошенко робила в 2005 і в 2008 роках, коли очолювала виконавчу владу в Україні.
У 2008 році вона повернулася в прем’єрське крісло. Нафтогаз очолили Олег Дубина та Ігор Діденко. Новій команді монополіст в особі “Укргаз-Енерго” був не потрібен. За кілька місяців імпортером і постачальником газу знову став державний “Нафтогаз”.
Навесн 2008-го Кабінет міністрів з ініціативи Тимошенко відмінив рішення про створення “Укргаз-Енерго”. “Нафтогаз” подав позов з вимогою ліквідувати посередника. Господарський суд Києва позов задовольнив. Однак компанію так і не ліквідували.
Тимошенко ініціювала перехід до прямих відносин між “Нафтогазом і Газпромом”. Це призвело до “другої газової війни” в 2009 році. Україна в новорічну ніч знову залишилася без газу. “Газпром” також припинив транзит палива до Європи, звинувачуючи Україну в “крадіжках”. Як і в 2006 році, вигоду від газової війни витягли “Газпром” і українські бенефіціари “RosUkrEnergo”. 19 січня “Нафтогаз” і “Газпром” підписали два скандальних договори на поставки і транзит газу. Перший контракт передбачав завищену ціну на паливо і умови “бери- або-плати”, другий – зберігав пільгові для “Газпрому” умови транспортування палива через Україну. Зараз ці контракти оскаржуються України в Стокгольмському арбітражі. Крім цих угод були підписані ще кілька договорів, які пізніше обернулися однієї з найбільших афер в історії України.
“Газпром” в ході переговорів не погодився на цінові поступки щодо газового контракту і сторони вирішили врегулювати питання за рахунок 11 млрд кубометрів газу в українських ПСГ. Це паливо належало “RosUkrEnergo”. “Газпром” як акціонер RUE переуступив “Нафтогазу” право вимоги від швейцарського трейдера $ 1,7 млрд. боргу, або 11 млрд. куб. м. газу в ПСГ по $ 153,9 за тисячу кубометрів. Після того як RUE позбавили газу, компанія звернулася до Стокгольмського арбітражу. На початку 2010 року Віктор Янукович виграв президентські вибори. Міністерство енергетики знову очолив Юрій Бойко. У червні 2010 року Арбітраж зобов’язав “Нафтогаз” повернути “RosUkrEnergo”, тобто Фірташу і “Газпрому”, 11 млрд. кубометрів і ще 1,1 млрд. в якості неустойки.
“Нафтогаз” і держава не надали будь-якого опору. Все відбувалося миттєво. Протягом трьох місяців рішення арбітражу підтвердили всі три українські судові інстанції. До середини 2011 року “Нафтогаз” благополучно виконав припис суду і повернув 12,1 млрд. кубометрів, котрі купив у “Газпрому”, що володіє 50% акцій швейцарської компанії. Вартість цього газу в нинішніх цінах сягає $ 2,5 млрд.
Юлія Тимошенко і два чиновника (Нафтогазу і митної служби) сіли в тюрму у газовій справі.
Хімічна атака. Політичний патрон – Янукович.
У 2010-2011 роках Фірташ купує три великих хімічних підприємства: “Сєверодонецький Азот”, “Черкаський Азот” і “Горлівський Стірол”. У той період ціни на газ були дуже високими і хімічний підприємства несли збитки, розповідав ЛІЗІ топ-менеджер одного з заводів, який зараз належить Фірташу.
«Прем’єр-міністр Микола Азаров пообіцяв власникам підприємств зниження цін на газ до $ 170 / тис. кубометрів. Була досягнута усна домовленість, що хімзаводи оплатять спожитий газ за пільговою ціною, але через рік ніякого рішення прийнято не було, а “Нафтогаз” виставив ринковий рахунок, – каже він – На той час у підприємств (Сєвєродонецький Азот і Черкаський Азот) були сукупні борги в розмірі майже 1 млрд. гривень тільки за газ. Тому вони і були продані”. “Горлівський Стірол” був придбаний Фірташем у Миколи Янковського ще в 2010 році.
“Ostchem” Фірташа стає єдиним постачальником газу для ще одного хімічного гіганта – “Одеського припортового заводу”, що належить державі. “Ostchem” також стала основним покупцем продукції ОПЗ для подальшого експорту.
Таким чином, поза орбітою Фірташа залишилися тільки одне хімічне підприємство в Україні – “ДепроАзот”, яким володіє Ігор Коломойський.
20 квітня 2011 року після засідання Союзу хіміків, Фірташ вийшов до журналістів. В оточенні камер бізнесмен пояснював, що не є монопольним гравцем на українському ринку добрив. «Ми реально не є на цьому ринку монополістами, як не дивно, – говорив Фірташ. – Ми намагаємося пояснити, але не все так просто виходить. Тому що якщо брати в основі, то немає в цьому сенсу”.
Незважаючи на скупку активів, бізнесмен не поспішав платити по боргах. До 2014 року загальний обсяг заборгованості хімічних підприємств Фірташа досяг 5,7 млрд гривень.
«Більшість цих боргів було накопичено до покупки Фірташем, – говорив на закритій зустрічі топ-менеджер Нафтогазу.
Український холдинг пішов до суду, який заарештував 499,1 млн. кубометрів газу, що належать ПСГ Фірташу. Така тактика спрацювала. У вересні 2015 року “Ostchem” і “Нафтогаз” узгодили графіки погашення боргу.
Крім інтервенції на хімічному ринку, обрання Януковича президентом допомогло Фірташу повернутися в газовий трейдинг. Його компанії “Ostchem Trading AG” (Швейцарія) та “Ostchem Holding Limited” (Кіпр) починають поставляти газ в Україну, купуючи його в країнах Середньої Азії. До 2013-го підприємства, що входять до групи Ostchem щомісяця імпортували з РФ близько 500 млн кубометрів газу.
Бізнесмену знову вдалося завоювати лояльність свого давнього партнера – російського “Газпрому”. У 2013 році монополіст надав особисті преференції компаніям Фірташа. Газпром поставив 5 млрд. кубометрів газу на адресу “Ostchem” за заниженою ціною – $ 260 / тис. кубометрів. Для Нафтогазу вартість російського палива в той час перевищувала $ 400 / тис. кубометрів.
Фірташ купив газ за рахунок кредиту “Газпромбанку” на $ 850 млн., передавши йому в заставу всі свої хімзаводи в Україні. “Ostchem” не розплатився за кредитом до сих пір. “Газпром” поручився за кредитом “Оstchem” перед “Газпромбанком”, відобразивши це в своїй звітності.
«Ми зробили дуже просто, нічого нового не придумали: ми поставили холдингову компанію “Ostchem”, вона сама купує й привозить газ на межі України нашим підприємствам. Ми прибрали “Нафтогаз”, – говорив бізнесмен в 2011 році.
Чи очікують Фірташа в Україні. Боржники олігарха.
Після Революції гідності справи у Фірташа пішли по низхідній. Слідом за арештом в Австрії бізнесмен почав втрачати активи. Олігарх позбувся контролю над державними Вольногорським ГМК, Іршанський ГЗК, які перейшли під опіку державної ОГХК.
У минулому році Верховна Рада проголосувала закон про ринок природного газу, який забороняє приватним облгазам (80% Фірташ контролює) користуватися газовими мережами безкоштовно. У 2016 році частина титанового бізнесу австрійського в’язня виявилася під українськими санкціями через роботу в Криму. Запаси газу Фірташа в українських ПСГ виснажилися.
Проте, Group DF власник залишається в центрі української політики. З 2013 року Фірташ спільно з Сергієм Льовочкіним володіє телеканалом “Інтер” (GDF Media Limited), редакційну політику якого багато хто вважає проросійською. Сам Фірташ кілька разів давав інтерв’ю пропагандистським російським ЗМІ.
Після публікації електронних декларацій виявилося, що сестра Сергія Льовочкіна, Юлія – є співвласником кількох компаній Фірташа. Разом з братом вона володіє 13% акцій Кримського содового заводу через офшорку Valika Limited. Іншій компанії Льовочкіної Floxama Investments Limited належить 14% австрійської Ostchem Holding .
“Фірташ – це не бізнесмен. Це канал для заходу в Україну російських грошей і впливу, – говорив на закритій зустрічі в 2015 році великий бізнесмен, колись близький до нинішньої української влади. – Без політичної підтримки Росії його бізнес нічого не коштує”.
Повернення Фірташа в Україні багато хто побоюється, сказало LIGA.net високопоставлене джерело у виконавчій владі.
«Справа в тому, що за статтею 25 Конституції України ми не маємо права видати його США, якщо він добереться до України. А це було б політичним землетрусом, – говорить джерело. – Опоненти тут же почнуть піар на тому, що “Порошенко ховає Фірташа від західного правосуддя”. Співрозмовник також запевнив, що ніякого компромату на президента у Фірташа немає. “Все, що він міг сказати – вже сказав. Якщо його посадять, Банковій буде тільки легше”, – говорить чиновник.
Характерним співрозмовник називає той факт, що в цей раз на суд до Фірташа не було направлено десант підтримки з Опозиційного блоку. На його думку, це може служити підтвердженням того, що в партії буде розкол.
“Саме через те, що сьогодні в Оппоблоці немає єдності, телеканал “Інтер” виглядав розгублено і в перший день явно не знав, під яким кутом висвітлювати арешт Фірташа”, – зазначає він. Джерело LIGA.net спрогнозував швидкі зміни в житті належить Левочкіну- Фірташу телеканалу.
«Насправді, в зв’язку з екстрадицією Фірташа турбуватися треба Тимошенко. Якщо “Інтер” впаде під ударами Авакова і його добробатів, то саме Тимошенко втратить національну трибуну з великим рейтингом”.
Медіапідтримка, яку отримує лідер БЮТ має свої причини: вона, як і власники “Інтера”, зацікавлена в дострокових парламентських виборах. Однак привід для занепокоєння є не тільки у Тимошенко.
Навесні 2014 року з Фірташем у Відні зустрічався інший політик – Петро Порошенко. Погодившись на цю зустріч і сподіваючись зберегти її в таємниці, він, можливо, зробив одну з найгрубіших помилок в своїй кар’єрі. Результатом тієї зустрічі стало зняття з виборів Віталія Кличка, чутливого до побажань угруповання “РосУкрЕнерго” і перемога Петра Порошенка в першому турі президентських виборів.
Умови цієї політичної угоди невідомі досі.
Ясно тільки, що проти Фірташа, його політичних і ділових партнерів в Україні немає кримінальних проваджень, які загрожують йому арештом. А ключовим майданчиком української деолігархізації може виявитися одна з федеральних в’язниць США. Якщо, звичайно, міністр юстиції Австрії вирішить все-таки видати Фірташа американському ФБР.
