Це сталося: 14 липня по обіді президент України Володимир Зеленський оголосив про намір змінити прем´єр-міністра. Місце Дениса Шмигаля, який очолював уряд з березня 2020 р., глава держави запропонував першій віцепрем´єрці — міністерці економічного розвитку Юлії Свириденко. За кілька годин вона повідомила, що невдовзі планує оголосилити пропозиції щодо кандидатур членів уряду. Майже напевно, Верховна Рада підтримає подання президента вже на цьому тижні.
Отже, час поміркувати про майбутні успіхи і, можливо, невдачі Свириденко за кермом керівника виконавчої влади. На щастя, ми маємо величезну базу для аналітики і прогнозування. Адже як гласить відомий принцип: минулий досвід — найкращий провісник майбутнього.
Досвід пані Свириденко передусім стосується саме економічних питань. Ще до запрошення в уряд Дениса Шмигаля вона встигла побувати заступницею та першою заступницею міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а також займалася реформами і післяпандемійним відновленням на посаді заступниці голови Офісу президента. Звісно ж, найбільш промовистим є кар´єрний відрізок Юлії Свириденко з 4 листопада 2021 р. і дотепер. У цій ролі вона проявила себе як ініціатор і виконавець численних економічних проєктів і угод.
Перше, що впадає в очі — зовнішньополітична орієнтованість Свириденко. Так, вона завжди відігравала чи не першу скрипку в чотирьох конференціях з відновлення України, що відбувалися в Лугано, Лондоні, Берліні та на минулому тижні в Римі. Пані перша віце-прем´єрка писала блоги-експлейнери, що швидко розліталися на меседжі, про наміри і домовленості України на цих міжнародних майданчиках. Вона також вела перемовини з іншими країнами про посилення санкцій проти Росії. І зрештою, саме Юлія Свириденко підписала гучну — і, на жаль, невигідну Україні угоду “про надра” зі США: її фото з міністром фінансів США Скотом Бессентом облетіли весь світ.
Бессент і Свириденко після підписання “угоди про надра” у Вашингтоні, 30 квітня 2025 р.
У внутрішній економічній політиці Свириденко запам´яталася активною підтримкою ініціативи “Зроблено в Україні”. Звісно, офіційно це подається як програма президента, але зрозуміло, що пропозиції йому готували високопосадовці, що відповідають за економічний блок. У цьому, зважаючи на воєнні умови, вдалося досягти певних успіхів. Нагадаємо, стимулювати розвиток внутрішнього виробництва намагаються за кількома напрямками: від стимулювання попиту на українські товари (“національний кешбек”) до безпосередньої підтримки виробників складної продукції (локалізація, індустріальні парки) та проєктів залучення інвестицій. Так, наприклад, у “національному кешбеку” беруть участь тисячі українських виробників, які зазначають, що їм стало легше потрапити на прилавки магазинів. З іншого боку, ми вже писали про прямі інвестиції — на десятки і сотні мільйонів доларів — іноземних та українська компаній у виробництва в індустріальних парках. Додамо, що сотні мільйонів гривень виділяються як гранти на розвиток переробних підприємств. Усе це — позитив, зважаючи, що, за оцінками, приблизно 40% вартості локального продукту повертається назад в економіку, слугуючи збільшенню ВВП.
Варто зазначити, що частина з цих програм почала діяти раніше і не з ініціативи саме команди Свириденко, але вона згодом надала їм політичного імпульсу.
Безумовно, будь-які значні зміни в економіці — це була сфера відповідальності Свириденко за посадою. Але виділимо ще кілька аспектів, де її роль була, як видається, провідною.
-
Відстоювання ролі України у глобальній продовольчій безпеці. Зокрема, вона проводила переговори з представниками міжнародних організацій та урядами країн-донорів про фінансування закупівель українського зерна та його доставки до найбільш вразливих регіонів в рамках програми Grain from Ukraine” (Зерно з України). Станом на кінець минулого року вдалося зібрати понад $290 млн, на які було закуплено понад 280 тис. т української агропродукції для країн-імпортерів.
-
Програми працевлаштування ВПО: створення компенсаційних механізмів для роботодавців, які працевлаштовують тимчасово переміщених осіб (охоплює тисячі компаній і підприємців).
-
Страхування воєнних ризиків. Свириденко активно підтримує механізм надання страхових гарантій тим бізнесам, що вкладаються в Україну. Щоправда, результати цих зусиль досі скромні: рахунок йде на мільйони, а не мільярди доларів.
Але повернімося на стратегічний рівень. На наш погляд, ключова перевага Свириденко — готовність перевіряти на ефективність різні підходи. Наприклад, аналогу програми “Зроблено в Україні” за розмахом і напрямами у нас ще не було. А ключовий недолік схожий — намагання встояти на різних засадничих позиціях.
На перших конференціях з відновлення Свириденко акцентувала на посиленні ролі українського агросектору у світовій продовольчій безпеці, зеленому переході, розвитку IT-сектору, видобувній промисловості з акцентом на критичні мінерали та навіть зеленій металургії (в умовах відключень світла). Разом з усім урядом Дениса Шмигаля вона поділяла думку, що Україна має стати “ресурсним центром Європи”. При цьому провідну роль, вважала Свириденко, має відігравати саме приватний капітал, бо “активна участь міжнародного бізнесу є фундаментом для ефективної повоєнної відбудови”, писала віцпрем´єрка у 2023 р. перед конференцією у Лондоні. Ось абзац із цього блогу: “Стабільна монетарна політика, гнучкий ринок праці, надійна інфраструктура будуть нашою перевагою. Щоб кожен інвестор у світі казав, що в Україні зручний бізнес-клімат, незалежні суди, чудові спеціалісти. І коли постане питання, де в Європі побудувати новий завод електрокарів чи розгорнути сонячну електростанцію, відповідь була однозначною: в Україні”.
Неважко помітити, що половина з озвучених цілей спрямована на зменшення ролі держави в економіці. При цьому мета створення “ресурсного центру” прямо суперечить іншим меседжам Свириденко, що потрібно розвивати власну переробку і відходити від сировинної економічної моделі. А ключова ставка на приватний капітал під час відбиття збройної агресії (адже по факту досі немає “післявоєнного періоду”) — надто смілива й небезпечна: війни не виграються без посиленої ролі держави (або держав-партнерів, як у нашому випадку), особливо коли нападником є Росія, що давно поставила економіку на мобілізаційні рейки.
Отже, Юлія Свириденко справді була помітним та дієвим міністром економіки, однак вона не змогла повною мірою сформувати єдину стратегію розвитку через орієнтованість на різні економічні концепції — від підтримки національного виробника до ідеології вільного ринку, яка приписує зменшити вплив держави і фокусуватися на “порівняльних перевагах”, таких як — у нашому випадку — постачання агро та іншої сировини за кордон.
Утім, можна припустити, що це не хаос у пріоритетах, а продумана стратегія — сподобатися всім. Зрештою, судячи з нового призначення — вона працює.
У першому коментарі після розмови з Зеленським Свириденко назвала такі поставлені перед нею пріоритети:
-
зміцнення економічного потенціалу України;
-
розширення програм підтримки українців;
-
масштабування виробництва власної зброї.
А досягти цілей, на думку майбутньої прем’єрки і, вочевидь, президента Зеленського можна “завдяки відчутній дерегуляції, ліквідації будь-яких бюрократичних перепон, скороченню некритичних державних видатків і дублювання функцій державних інституцій, захисту підприємництва та повній концентрації державних ресурсів заради оборони України та відновлення після бойових дій”. У цю логіку, до речі, вписується ймовірне призначення Олександра Соболєва — міністром економіки, відомого своїми ліберальними поглядами (він зараз заступник Свириденко).
Як бачимо, йдеться про лібералізацію. Але чи буде цього достатньо? Напевно ні. Тому можемо припустити, що Свириденко продовжить поточну промислову політику.
