Від моменту, коли Росія відірвала шматок Молдови, не минуло й тридцяти років, а громадяни цієї країни вже цілком спокійно ставляться до того, що маріонетка Кремля готується купити їхні голоси на гроші, позичені в Путіна. Шанси на подібний розвиток ситуації є і в Україні.
Інформація про те, що молдовські проросійські ліві популісти готуються взяти політичний реванш, позичивши грошей в Кремля і банально купивши на ці гроші електорат, загалом, несподіванкою не стала.
Ще наприкінці листопада молдовський прем’єр-міністр Йон Кіку повідомляв, що його країна розглядає можливість “паузи” у співпраці з Міжнародним валютним фондом. І, паралельно з тим, відсилає “посланців” до Москви, щоб обговорити можливість отримання кредиту на 500 мільйонів доларів. Метою позики було заявлено “інвестування коштів у соціальну сферу”. Простіше кажучи, підвищення пенсій та зарплат бюджетників до президентських виборів наступного року.
З половиною мільярда не вийшло, але президент Молдови Додон за підсумками зустрічі зі своїм російським колегою сьогодні заявив, що Москва на прохання Кишинева надасть кредит в $300 млн. На невідомі широкій публіці “інфраструктурні проекти”.
При тому голова молдовської держави додав, що гроші будуть отримані на умовах, “аналогічних кредитам, раніше взятим у західних партнерів”. Тут він, напевно, злукавив — умови будуть кращі. Навряд чи російська сторона вимагатиме від Кишинева боротися з корупцією, чи не проїдати отримані кошти, а інвестувати їх в розвиток економіки. Радше навпаки – всі вітатимуть, що гроші пішли “на потреби людей”, точніше – на підкуп виборців перед президентськими виборами, призначеними на листопад наступного року.
Скидається на те, що цикл розвитку молдовської демократії має всі шанси завершитись поверненням до початкової точки. Розірвавши “пуповину” з Росією, і переживши війну, спровоковану і проведену російськими спецслужбами та військовими, Кишинів метався між “прагматичним феодалом” Плахотнюком, лівими популістами Додона і нечисельною прозахідною демократичною опозицією. Яка “задля блага країни” об’єдналась з популістами, аби скинути “баригу”, а після фіаско останнього – створила з популістами нетривку коаліцію, яку Додон невдовзі зруйнував. Після чого за канонами жанру пішов шукати кошти для підкупу виборців. І знайшов їх, звичайно, не в МВФ.
Коментуючи ситуацію, в українських ЗМІ акцентують увагу на тому, що “Додон пішов шляхом Януковича”. Певна схожість, звичайно, є. Але не вся.
Бо в сухому залишку виходить так, що молдовських вчителів і пенсіонерів, рідні й близькі яких, ймовірно, загинули, захищаючи суверенітет країни в 1992 році, тепер будуть тішити надбавками до зарплат, отриманими просто із заначки Путіна. І, що найприкріше, чимало із них тим втішиться.
Поки що подібний сценарій в Україні видається неможливим. Хоча, приміром, він фактично слово в слово співпадає з “пропозиціями Коломойського”, озвученими місяць назад.
Але мине кілька років, і конфлікт на Донбасі перейде в заморожену фазу. А народ, що вже розчарувався в “баризі Порошенку”, і готується розчаруватися в “коміку Зеленському”, потопчеться по політичному полю “Батьківщини”, переживе іще якесь “розчарування” чи навіть цілих два – і викопає з якоїсь нори політ-проект на кшталт прогресивних соціалістів.
Які спочатку пообіцяють вести “чесну політику на користь простих людей”. А потім поїдуть за позичкою до Росії – бо більше на прямий підкуп виборців грошей не дасть ніхто. І чи може хтось гарантувати, що через десять років ми не отримуватимемо “кредити на інфраструктурні проекти”? Можливо, провівши нехай місцями дивнувату, але все-таки декомунізацію, варто було б на законодавчому рівні заборонити в Україні не тільки пам’ятники радянським вождям, але й будь-яку ідеологію соціалізму радянського зразка. Бо брати гроші політсила, що користується такою ідеологією, буде в одному – всім відомому – місці.
Читайте також: Децентралізація: який статус насправді отримає Донбас
