Politerno > Статті > Україна і світ > Європа готова закрити очі на широко­масштабний наступ Росії на Україну

Європа готова закрити очі на широко­масштабний наступ Росії на Україну

  • 12 Листопада, 2019
  • 962 Переглядів
  • 0

Проект “Північний потік” є збіговиськом колишніх кремлівських шпигунів із усієї Європи та їхніх прихильників. Це інструмент політичного впливу та джерело збагачення російського президента Володимира Путіна та його найближчого оточення, тому Данія із останніх сил намагалася затягнути будівництво “Північного потоку-2”. Але все-таки вона була вимушена поступилися перед Німеччиною – найбільшим лобістом російських інтересів у ЄС. Аби продовжувати business as usual з Кремлем, Німеччина й деякі країни ЄС готові навіть закрити очі на можливість повномасштабної війни в України. Про це нещодавно нещодавно розповів данський журналіст-розслідувач, автор книги “Шпигуни, які прийшли з теплом” ЄНС ГЮВСГААРД (Jens Høvsgaard).

Два роки тому ЄНС ГЮВСГААРД видав книжку про “Північний потік-1” у Данії, а зараз він написав нову – про весь процес побудови “Північного потоку” та видав її у Німеччині. Він досліджував методи “Газпрому”, зв’язки проекту зі злочинністю, політичним істеблішментом – особливо у Німеччині та Австрії. І що він відкрив для себе – ані “Газпром”, ані “Північний потік” не є звичайними компаніями. Їхня місія не в тому, щоб приносити прибуток. Їхнє завдання – працювати як спосіб впливу Кремля на сусідні країни, такі як Україна та ЄС, і збагачувати підрядників – друзів президента Володимира Путіна. Це – корупційний газопровід.

Наприклад, минулого року російський Сбербанк опублікував звіт, який підриває уявлення про дохідність “Північного потоку” й інших проектів “Газпрому”. Вони проаналізували “Силу Сибіру” (майбутній газогін у Східному Сибіру для транспортування природного газу з Республіки Саха (Якутія) у Приморський край та далекосхідні країни), “Турецького потоку” і “Північного потоку -2” та дійшли до висновку, що всі вони неприбуткові й генерують прибутки лише для підрядників, компаній, очолюваних Аркадієм Ротенбергом і Геннадієм Тимченком. Обидва – близькі друзі Путіна, і обидва – під санкціями через незаконну анексію Криму.

Після публікації цього звіту Сбербанку один із його авторів Олександр Фек втратив роботу, а сама доповідь зникла із сайту банка. Одне із поінформованих джерел у банку заявило, що Фека звільнили за особистою вказівкою Путіна. Це не просто збіг.

Нещодавно у Німеччині вийшла книжка “Жадібність, газ і гроші”, у якій показано тісні зв’язки Путіна із “Північним потоком” і бізнесом “Газпрому”. У 2001 році, якщо ви знаєте, Путін звільнив із посад усе керівництво “Газпрому” і замінив його на Олексія Міллера – свого помічника з органів влади Санкт-Петербургу часів 1990-х. Пізніше більше колег Путіна із органів розвідки – КДБ та ФСБ – були призначені директорами компанії. На відміну від будь-якої іншої енергетичної компанії у світі, у “Газпромі” більшість керівників – це старі агенти КДБ та ФСБ.

Але колишні шпигуни працюють не лише у “Газпромі”. Керуючий директор “Північного потоку” Матіас Варніг – колишній офіцер “Штазі” (“філія” КДБ в окупованій Східній Німеччині – Staatssicherheit, – “Апостроф”). Путін у той час був офіцером КДБ, а Варніг – капітаном “Штазі”, вони працювали разом у Дрездені. Варніг був одним із тих, хто працював над призначенням колишнього німецького канцлера Герхарда Шредера головою ради директорів “Північного потоку”. Це було зроблено дуже вчасно, а підписання контракту з паном Шредером було дуже вдалим кроком, бо він має зв’язок з мережею європейських високопосадовців, що належать до Соціал-демократичної партії, які з політичних чи особистих міркувань дозволили завербувати себе в систему “Північного потоку”. Наприклад, колишній прем’єр Швеції Йоран Перссон та колишній прем’єр Фінляндії Пааво Ліппонен консультували будівництво газогону. Тож Путін продовжує використовувати гроші, аби поширити сферу впливу на країни Скандинавії та Німеччину. Тож це історія про те, як Кремль використовує зв’язки зі шпигунським минулим.

Данія довго забороняла Росії будувати “Північний потік-2”, але зрештою дала дозвіл. Погодилася, бо була у дуже-дуже скрутному становищі. Коли Росія отримувала дозволи на “Північний потік-1”, Данія була першою країною, яка дала дозвіл. Тодішній прем’єр Ларс Люкке Расмуссен лише зайняв свою посаду. У 2002 році у Копенгагені проводився Світовий чеченський конгрес і лідер Чечні у вигнанні Ахмед Закаєв відвідав його. У Росії заявили, що Закаєв просто терорист, закликали данську поліцію заарештувати його та видати Москві. Данський уряд відмовився це зробити і всі зв’язки між Росією та Данією були розірвані. Данія більше не могла надсилати до Росії свинину і пиво. Відносини між країнам були холодними, як зимова погода у Сибіру.

Для “Північного потоку-1” дозвіл стосувався прокладання труб дуже близько до узбережжя Данії і уряд міг би від нього відмовитися. Формальний привід був – відповідно до міжнародного законодавства, аби газогони були екологічно безпечними, їх варто прокладати у міжнародних водах. Але новий данський прем’єр побачив можливість налагодити бізнес з Росією. На той час це була зрада.

Але з того часу і з часу, як Росія попросила про дозвіл для “Північного потоку-2”, змінилося дуже багато. Данія, більшість європейських країн та США дивляться на Путіна як на нового партнера, якому можна довіряти. Але досвід показує, що це не так – спочатку була Грузія, потім анексія Криму і Донбас, потім втручання у Сирію, припинення постачання газу до України.

У Данії дійшли до висновку, що “Північний потік” – це не звичайний газогін. Це політичний інструмент у руках Путіна, і якщо ми можемо зупинити його або хоча б відтягнути час його запуску, то ми маємо це зробити. І данський уряд вирішив працювати якомога повільніше над наданням дозволу. Спершу Росія попросила дозвіл на газогін у територіальних водах Данії і отримала відмову. Потім вона запропонувала два нові маршрути – один північніше острова Борнгольм, а другий – південніше від нього. Ми могли б відмовитися від обох, вимагати більших досліджень у питаннях шкоди довкіллю. Це могло б тягнутися дуже довго – ми й так затримували проект два роки, але колись ми мали б надати дозвіл.

Проблема полягала в тому, що Данія перебувала під тиском Росії та Німеччини, з одного боку, й США – з іншого. США переконували данців не надавати дозвіл, а Берлін і Москва – надати дозвіл негайно. Це було дуже складно, бо Німеччина і Америка – дуже близькі союзники для Данії, вони торгові партнери. То що ж було робити? Тож данці прийняли рішення – віддати під проект міжнародні води між Данією та Польщею. Із 1972 року точилися суперечки, кому з двох країн належить ця акваторія. Копенгаген попросив провести дослідження щодо можливого маршруту у тих водах. Кремль погодився і Данія надала свій дозвіл на той маршрут. Данці зробили це, бо то міжнародні води, і Данія – маленька країна, і не хоче, аби їх покарали ні Росія й Німеччина з одного боку, ні США – з іншого боку.

Коли видавали дозвіл на “Північний потік-1” у Данії не було майже ніяких публічних обговорень. Уряд вирішив зробити все майже таємно. У випадку з “Північним потоком-2” все було абсолютно інакше. Було дуже багато публічних обговорень “за” і “проти”. Практично всі політичні партії у Данії були проти нового газогону. Лише права Данська народна партія, які фанатіють від Путіна і Росії, були “за”.

Але Данія перебувала між супердержавами. Маленька країна не могла продовжувати чинити супротив. Вони могли б звернутися до ЄС, бо це більш потужна сила, ніж Данія. Але Євросоюз не виступив би проти “Північного потоку-2” через велику роль Німеччини в ЄС.

Був час, коли Франція і Еманнуель Макрон практично відмовилися від “Північного потоку-2”. Але Ангела Меркель і президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр переконали Париж змінити своє ставлення. Німеччина – це найкращий лобіст російських проектів.

Справа у тому, що німецький бізнес дуже тісно пов’язаний із російським бізнесом. Передовсім, вони є споживачами природного газу. Не так давно Німеччина вирішила закрити свої АЕС і сконцентруватися на енергетиці, яку видобувають з природного газу. Тож великим німецьким корпораціям дуже потрібен природний газ, і він має бути якомога дешевшим. Путін і “Газпром” знають про це. Тож Польща або, скажімо, Нідерланди платять більше, ніж Німеччина. А німецький уряд не зможе керувати країною, якщо не буде покладатися на великі німецькі компанії.

Сама Данія не купує багато газу в Росії, вони від нього незалежні. А ось Німеччина – залежна, Нідерланди купують багато газу, Польща, Україна й країни по сусідству, звісно, також. Але зараз ЄС випустив нову директиву щодо природного газу, аби контролювати Путіна і “Газпром”, аби Росія не здійснювала транзит газу в обхід України. Це спосіб запобігти надмірному втручанню Росії в європейську інфраструктуру і спосіб упередити наслідки можливого відключення газу.

Росія уже зараз проводить на своїй території демонтаж газопроводу, який веде в Україну, тож Україна не зможе поставляти Європі газ чисто фізично. А з іншого боку, газовий експерт Михайло Корчемкін говорив, що в разі припинення транзиту через Україну Росія може почати повномасштабну війну. Це, на жаль, дуже реалістичний сценарій. Деякі країни Європи, даючи дозвіл “Газпрому”, знають про ці можливості. Німеччина продовжує стверджувати, що вона не погодиться на відключення України від транзиту, але вона погодиться на це, навіть зважаючи на можливість повномасштабної війни.

На жаль. західний світ готовий закрити очі і не бачити військових дій, порушень міжнародного законодавства, аби лише мати business as usual з Росією. Деяка частина Європи. Уряд у Берліні завжди вважав, що припинення поставок газу до Гамбурга – це страшніша річ, ніж припинення поставок газу до Києва.

Уся Європа має бути дуже налякана тим, що відбувається зараз. Вона має бути налякана силою, яку має Путін зараз. Він дуже активний на Середньому Сході – у Сирії, у Лівії. Він зараз претендує на роль світового лідера. Він завжди мав амбіції відновлення Росії як супер-держави. І зараз “клоун у Білому домі” і те, що він творить, дозволяє робити Путіну все, що той хоче. Путін стає дуже важливим міжнародним фактором. Міжнародне товариство має перейматися тим, що відбувається в Росії. Воно має підтримувати Україну, яка повинна стати членом НАТО і ЄС. Це було б дуже важливо для країни, але, Путін цього не дозволить.

Путін дуже сильний, він контролює все, зокрема вибори в своїй країні. Якщо він вирішить залишити президентство, він це зробить. Але немає зараз когось, хто міг би його зупинити. Опозиція в Росії недостатньо сильна. Якщо і можна зупинити Путіна, то лише міжнародними зусиллями Європи та ЄС, накладаючи санкцій на нього і його друзів більше, ніж зараз. Коло близьких до Путіна людей мають на меті лише самозбагачення. Путін, ймовірно, один із найбагатших людей світу. І більш детальне дослідження його статків покаже світу і – що більш важливо – росіянам, що він за людина. Інформувати росіян дуже важливо, бо більшість із них, фактично, у захваті від Путіна. І вони думають, що Путін робить правильно, відновлюючи Росію як супер-державу.

Читайте також: Росія ставить на Джонсона, – звіт розвідки Британії

Діліться у соцмережах:

Залишити відповідь