Шлях Мартиненко – класичний кейс української корупції. І він повинен сісти в тюрму, оскільки це вже питання не конкретної особистості, а порятунку країни від високопоставлених злодіїв
Це була моя передостання розмова з Петром Порошенком. Восени 2015-го я поцікавився, чому тодішній генпрокурор Віктор Шокін не допомагає розслідувати справу Миколи Мартиненка прокуратурі Швейцарії, котра регулярно направляла в Україну запити про проведення обшуків і допитів. Президент відмахнувся, пославшись на Шокіна – він, мовляв, сказав, що нічого конкретного прокурори з Берна не хочуть.
Через кілька місяців, як тільки запрацює НАБУ, швейцарський епізод стане одним з перших розслідувань. Йдеться про отримання Мартиненком відкатів на рахунки в Женеві та Цюріху за договорами про постачання обладнання чеського заводу Skoda на українські атомні електростанції.
Слідом за цим НАБУ відкриє справу по урановому концентрату, яка і призвела до затримання Мартиненко. Екс-депутат отримував відкати на свою австрійську фірму Штойерманн за контрактами між українськими і казахськими держпідприємствами. Після чого гроші йшли на особисті потреби, в тому числі оплату медичних послуг його дружини, оренду житла для дочки в Лондоні, чартерні літаки і т. п. Мене допитали в якості свідка по обох справах, і я передав НАБУ десятки сторінок документальних підтверджень.
Справа Мартиненка стала першим серйозним заходом НАБУ на територію недоторканних
Мартиненко – класичний кейс української корупції. Я отримав доступ до його декларацій про доходи. За 1998 рік, коли він вперше був обраний депутатом, Мартиненко задекларував дохід 77 тис. грн ($ 22 тис.) І автомобіль Nissan Patrol.
[metaslider id=12733]
З тих пір, жодного дня не перебуваючи поза українською політикою, він доріс до олігарха і тіньового бенефіціара двох революцій, розставивши своїх смотрящих на потоки в цілих секторах економіки – атомній енергетиці, урановій і титановій промисловості. Встиг двічі побувати лідером фракції Наша Україна і безперервно з 2002 року керував комітетом з питань паливно-енергетичного комплексу Ради. Є бізнес-партнером президента Порошенко по взуттєвій фабриці в Києві, на місці якої має зрости елітна нерухомість.
Швейцарське розслідування почалося після того, як неадекватні суми почали приходити на рахунки малоактивної офшорної компанії Bradcrest. Після цього прокуратура Берна провела обшуки в банках і вилучила “формуляр А”, де кінцевим бенефіціаром рахунків вказано Мартиненко.
Як і у всіх великих антикорупційних розслідуваннях, ключ до успіху лежав в пошуку слабкої ланки. У справі Лазаренка ним виявився його порученец Петро Кириченко, який в обмін на правдиві свідчення вийшов на свободу і легалізувався в США, а Лазаренко отримав вісім років в’язниці. В історії з Мартиненком слабкою ланкою став його колишній бізнес-партнер, екс-депутат і в минулому міністр надзвичайних ситуацій Давид Жванія.
Ще в середині 1990-х Жванія з Мартиненком працювали над поставками в Україну тепловиділяючих елементів для атомних електростанцій, а потім в 2002-му вибрався депутатами від Нашої України. Чорна кішка пробігла між ними вже після революції гідності – це було пов’язано з розподілом грошей в партнерстві. Паралельно почалося розслідування в Швейцарії, яке доставило чимало неприємностей сім’ї Жванії. Його дружина і діти оселилися на віллі в елітному передмісті Цюріха Цумікон, а оскільки кошти пройшли через токсичний рахунок Мартиненко, досліджуваний прокуратурою Швейцарії, дружині Жванії довелося відвідати поліцейську дільницю для пояснень. Щоб отримати дипломатичну недоторканність, МЗС навіть оформив її ненадовго на роль референта посольства України в Швейцарії.
Справа Мартиненка стало першим великим заходом НАБУ на територію недоторканних. Це навіть не Роман Насіров – гвинтик чужої корупції, коли головні потоки направляються в кишені вищестоящих патронів.
Мартиненко сам є вигодонабувачем від схем, які працювали на держпідприємствах. Після переказу на офшорні рахунки ці суми частково поверталися назад в політику – за них купувалися голоси в Раді, потрібні рішення чиновників, ефіри на телебаченні, будувалися партії і формувався хор продажних експертів. Так утворювався круговорот корупції в природі, коли вкрадені гроші примножували політичні капітали і продовжували спіраль подальшого перебування при владі.
Справа Мартиненко зробить українську політику чеснішою. Важливо, щоб з’явилися прецеденти покарання корупціонерів, які добровільно ніколи не відмовляться від легкого “заробітку” на державних потоках. За 25 років незалежності єдиним топ-чиновником, який відсидів за корупцію, став Павло Лазаренко, засуджений американським суддею до восьми років в’язниці. Поки в Україні не з’явиться аналогічна історія, політика залишиться головним імунітетом від переслідування.
