Головний на сьогоднішній день принцип діяльності влади — бездіяльність— показав, наскільки це небезпечно для країни.
РФ не маючи можливості відкрито атакувати і програючи гібридну битву за Європу, переходить в наступ всередині України. Паралельно на місцях все комфортніше почувають себе колишні регіонали, яким влада від слабкості або при взаємному інтересі “здає міста”.
У той же час влада наче панічно боїться активності громадянського суспільства, тому не використовує в головній для країни справі — зміцнення безпеки — потенціал ветеранів АТО. Хоча відразу кілька областей (всі по лінії дотику з РФ плюс приморські) можуть у будь-який момент опинитися полем битви за Україну.
Там РФ має серйозні ресурси: тому що зомбоване пропагандою “русского мира” населення, російська агентура, загони організованих титушок-бойовиків, свої люди у владі на всіх рівнях, слабкість місцевої системи держуправління і поліції.
Мені ближче всього знайома ситуація в Херсонській області, набитою російською агентурою і проросійської сволотою, курованою безпосередньо з окупованого Криму. Єдиною, крім армії, силою, здатною протистояти РФ-провокаціям, це добровольці кримського батальйону їм. Номана Челебиджихана і громадського формування “Аскер”.
Вони принципові і непідкупні, вони викривають сепаратистів на тимчасовій межі, припиняють будь-які спроби місцевих прихильників РФ підняти голову. Вже півтора року “на столі” Президента лежить наказ про включення патріотів, які вийшли з Криму, серед яких ветерани АТО у кадровий склад ВСУ (або Нацгвардії).
Але Президент його не підписує, незважаючи на багаторазові прохання навіть такої людини, як Мустафа Джемілєв. Повний ігнор, хоча конкретні обіцянки давали вже на рівні міністра оборони.
Тобто, виходить, що патріоти України, мотивовані не особистою вигодою люди, служити країні не повинні. І це — поряд з російською військовою армадою, морем потенційних зрадників навколо.
Думаю, що така ситуація по суті своїй не оригінальна, схоже таке ставлення влади до патріотів практикується і в інших вибухонебезпечних областях, міністерствах, відомствах, органах влади…
Створюється враження, що влада боїться своїх більше, ніж ворога. Як це розуміти інакше? Інші припущення ще гірше.
Висновок. Якщо негайно не інституалізувати добровольців у різних корисних для країни якостях, якщо усюди, з Києва до всіх регіонів і міст, не опиратися у збереженні країни на ветеранів АТО, на патріотів, то ця бочка з порохом неодмінно вибухне. І події в Дніпрі виявляться дитячою грою в щура. Це лише питання часу, яке в даний момент працює проти нас.
Я не наводжу паніку, не розкачую будку, не розганяю зраду. Але хочеться якось натякнути влади, якщо до неї ще не дійшло, що так, крок за кроком, можна позбутися і влади, і України.
