Що взагалі відбувалось?
А відбувався черговий акт п’єси, написаної не в Україні. Є люди, які проживають чуже життя, а ми ціла країна, яка живе чужим розумом. В Москві виносять вигідне їм питання на порядок денний, а в Україні бігом шикуються на дві колони: ті хто “за” і ті хто “проти”.
Давно закінчилась та війна, померли її учасники, втратили актуальність ті проблеми, які стали її причиною. І у всьому світі перегорнули сторінку,і зробили цю подію частиною історії. Скрізь, окрім Росії і… України. Чому?
Тому що український патріотизм сьогодні, за великим рахунком, є глибоко вторинним явищем, головним маркером якого так і лишається антиросійськість.
Звичайно, що під цим є об’єктивне підгрунття, у вигляді численої проросійської групи українських громадян, яким потрібно протистояти.
Але нездатність вийти із цієї примітивної моделі “Україні добре все, що погано Москві” іноді приводить до маразматичних результатів.
Обрали у Москві Правий Сектор у якості страшилки для своїх ЗМІ і українці швидко повірили у всемогутність цієї міфічної організації.
Раптом виявилось, що ПС ледь не основна рушійна сила Майдану свого часу була.
Постає питання про національних героїв і немає навіть дискусії про роль у державотворенні, зразу обираються найбільш одіозні постаті із… російської історії: Мазепа і Бандера.
Виносять росіяни абсолютно штучно в топ питання ставлення по другій світовій, і раптом виявляється, що українців європейські оцінки тих подій не цікавлять. Нам треба робити навпаки Москві: шанувати дивізію СС Галичина і свастики на прапорах малювати, розказуючи потім, що то руни.
І якщо в Москві “побєдобєсіє” то звичайно ж українці не можуть займатись своїми справами. Проросійські мають вийти на демонстрацію і зображати із себе “ветеранів” та публічно клястись у ненависті до фашизму, а патріоти з не меншим ентузіазмом мають вийти на іншу демонстрацію, яка забере у них червоні прапори, перекричить патріотичними децибелами а в ідеалі ще й морди наб’є.
І тут виявляється те, що для когось стало одкровенням, а для більшості це секрет Полішинеля вже давно. Виявляється, що наша глибоко реформована поліція дуже далека не тільки від патріотизму загалом, а і від його примітивного антиросійського варіанту зокрема.
Виявляється, що значна частина “правоохоронців” тільки і чекають (можливо ще з 2013 року) нагоди на законних підставах прорідити зуби якщо не майданівцям і активістам, то хоча б тим, хто українською говорить. І тут уже гостро постає питання про переможців і переможених.
А тепер про те, як би мало бути. Мало б бути все по українському сценарію, а не по чужому. Вихідний день 9 травня давно мали би скасувати.
Президент напередодні мав би окрім правильних слів про сум за загиблими і необхідність примирення, закликати патріотичних громадян не брати участь у провокаціях.
Вілкул у цей день мав би отримати на руки матеріали кримінальної справи для ознайомлення перед судом. А спецслужби мали би використати акції вати для вивчення персонального складу організаторів і активістів. Дуже цінний матеріал.
Чому все не так… Хіба іще не ясно?
Читайте також:
Наша барижна влада діє в унісон з окупантом, – Богуцька
Складається враження, що нинішня влада своїх боїться більше, ніж ворога
