Власне, остання активність української влади довкола Кримського питання свідчить про те, що це питання для неї закрите остаточно, і вони не припускають самої можливості відновлення української юрисдикції над Кримом.
Звісно, Крисько-татарська автономія, засудження Сталіна та перспективи реституції – це добре, але…
Уявіть собі, що Крим повернувся, і ми маємо все це реалізувати на практиці.
Це означатиме, що замість однієї проблеми (відновлення влади, вирішення питання колаборантів) ми матимемо десятки проблем (реституція, узгодження питань відносин національностей, проблеми міжетнічних зіткнень і т.д.).
Крім того, тепер Росія одержить дуже потужний пропагандистський механізм впливу.
Мовляв, так, ми нічого не зробили корисного для Криму, але якщо підемо ми – прийдуть татари та все у вас повідбиратимуть.
Фактично, ми надаємо залізобетоннні аргументи Путіну для легітимізації своєї присутності у Криму в якості “гаранта міжетнічного миру”.
Зрозуміло, українська влада навряд чи робила би усе заради того, аби ускладнювати собі життя.
З цього я роблю висновок, що щонайменше за каденції нинішнього президента ніхто не розглядає саму можливість повернення Криму бодай як теоретичну реальність.
Якщо це так, то все стає зрозумілим.
Крим – це лише інструмент заробляння внурішньо- та зовнішньополітичних балів.
Мовляв, ми такі молодці – захищаємо інтереси корінного населення. Дайте нам за це допомоги.
