Politerno > Україна і світ > Демократії важко змагатися з тоталітарною державою

Демократії важко змагатися з тоталітарною державою

  • 28 Травня, 2017
  • 1384 Переглядів
  • 0

Демократії взагалі-то важко змагатися з тоталітарною державою, в якій необмежена влада дозволяє, наприклад, сконцентрувати всі гігантські ресурси країни для такого змагання, фактично підпорядкувати все життя вирішенню цього завдання.

Люди можуть ходити голодні, роздягнені, елементарні зручності і предмети побуту можуть бути начисто відсутні, але армія буде забезпечена по останньому слову техніки, а добра половина бюджету буде витрачатися на підривну діяльність проти ворогів і зміцнення союзників.

Хіба може демократична держава змусити все своє суспільство, весь друк, церкву, дипломатію, мистецтво, спорт і т. д. служити цілям пропаганди, дезінформації, розвідки і остаточної перемоги за всяку ціну? Хіба можна навіть уявити собі таку повну цензуру і секретність при демократії, яка десятиліттями існує у нас?

Відповідно, люди, які виросли в наших умовах, привчені до зовсім інших уявлень, реакцій, норм.

У тоталітарній державі людина існує для якоїсь мети, навіть якщо вона в неї і не вірить;

При демократії людина існує для свого власного задоволення. Спробуй примусь ії йти на жертви для якихось абстрактних цілей.

За всі роки війни у ​​В’єтнамі американці втратили близько 50 тис. чоловік, тобто приблизно стільки ж, скільки у них щорічно гине на дорогах в автомобільних катастрофах, і це викликало всенародну антивоєнну істерію, майже революцію.

За один рік війни в Афганістані радянські втратили тисячі вбитими, і ніхто навіть про це не говорить. У нас просто інші масштаби, інші критерії, і, поки рахунок не піде на мільйони, реакція населення буде пасивною.

Володимир Буковський, “Листи російського мандрівника”

Хоч зараз до друку, так? Нічого не змінилось. Тільки дати і назви поміняй.

Я коли читаю його або Мустафу Джемілєва, кожен раз думаю: ось один відсидів чотирнадцять років, другий відсидів чотирнадцять років, здавалося б – все, монстр, з яким вони боролися, здох, Дзержинського возять мордою по асфальту, свобода. Усе. Перемога. Живи.

Але монстр піднімає голову, встає, обтрушується і повертається. І до одного приходить знову додому – причому навіть вже в чужу країну, коли начебто зовсім вже втік від нього! – і знову все з тим же: репресії, арешти, табір, Сибір, а в іншого взагалі повний крах: якщо в той раз народ і справді був поневолений, то в цей – все самі, добровільно, радісно і з прапорами.

І знову все заново. І якщо Джемілєву є з ким боротися, хоча я не знаю, звідки він на восьмому десятку бере сили на це, то Буковському і боротися то навіть вже ні з ким, нікого звільняти від монстра, тому що монстром стала сама більшість.

Думаєш про це, і моторошно стає.

Джерело: блог Аркадія Бабченко

Діліться у соцмережах:

Залишити відповідь

Politerno Full

TELEGRAM

ПРИЄДНУЙСЯ
CLOSE