Величезна кількість тих, хто уже критично ставиться до нової влади, все одно залишається завороженою високим рівнем її підтримки. Як тварини перед коброю стоять ці представники суспільства, заглядаючи в “очі” хижої влади, укус якої здається неминучим. Жертви не готові шукати порятунку і покірно чекають своєї долі. Втім, саме суспільство у реальному житті уже починає відчувати смак “коктейлю”, приготованого клоунократами Зеленського з економічних та соціальних проблем. Полуда впаде з очей, виявиться, що король голий, а його цілі стануть зрозумілими у кожному глухому селі.
Держава і далі залишається відповідальною за оборону від російської агресії, своєчасну виплату зарплат бюджетникам і пенсій. За підвищення соціальних стандартів, доступність медичних послуг, створення умов для розвитку бізнесу і для старту у доросле життя молодого покоління теж відповідає держава.
Після 5 місяців перебування при владі справжнє обличчя клоунократії Зеленського побачила більшість. В інтересі нашої держави, нашої демократії якомога скоріше народити політичну і організаційну альтернативу клоунократії.
Нам потрібна демократична опозиція із сильним ціннісним фундаментом, продуманою програмою і чітким планом дій. Парламентські та позапарламентські демократичні сили повинні об’єднатися. На що розраховує Росія? На чому грунтується оптимізм клоунократії Зеленського? На довічній проблемі українців: “де два українці, там три патрії”.
Макс Вебер вважає, що в політиці є дві форми: етика переконань і етика відповідальності. На практиці етика відповідальності має перевагу. Так, потрібно відстоювати власні погляди, але шукати компроміси, оцінюючи політику за її результатами. Кожна з демократичних сил виграє, якщо обмежить своє “я”. Демократична політика передбачає дискусію і пошук компромісів. Але сама демократія базується на безкомпромісних принципах. Зло називається злом, йому потрібно протидіяти. У нинішній владі є багато фахівців і щирих патріотів України, які не хочуть капітуляції, згортання реформ і відмови від інтеграції з Європою. Для них теж наступає час істини.
Президент Зеленський і далі може принижувати Верховну Раду, міністрів, чиновників. Це можуть продовжувати робити близькі до нього олігархи. Але це триватиме до часу, поки хтось відповість: “хто ти такий, щоб топтати гідність і свободу людини?”. І розмова з добровольцями в Золотому це лише початок.
Інституціям, які знищує влада, потрібен захист. Людям, яких влада переслідує з політичних мотивів, потрібна наша солідарність і допомога. Парламентська опозиція і громадські організації повинні підтримати позицію західних послів і стати на захист незалежності Верховного Суду і судової системи.
Слова, терміни і сенси мають зараз вирішальне значення. У відповідь на регіт “клоунократів” з усього, що нам святе, ми маємо самі собі відповісти, що таке національна гідність. Не у пафосних промовах, а в щоденній практиці суспільного та політичного життя.
Клоунократія Зеленського виникла у найслабшому місці українського національного організму, у столітніх колективних міфах та стереотипах, що народжені відсутністю держави впродовж майже всього ХХ століття. Нації програють не тому, що ворог озброєний до зубів. Нації зазнають поразки, коли втрачають спроможність мобілізації, поринають у внутрішні конфлікти і починають думати про себе категоріями, які накидає ворог.
За матеріалами Цензор.нет
Читайте також: Зеленський і New Yorker: Що не так з антиолігархічними балачками президента
