Полковник британської армії у відставці, відомий військовий експерт Глен Грант в інтерв’ю ведучому програми “Студія Захід” Антону Борковському на телеканалі “Еспресо” розповів те, як довго може тривати війна в Україні та що може зробити США і ЗСУ для її завершення.
Склалося враження, що ми стоїмо на порозі третьої світової війни. На Близький Схід США спрямували авіаносну групу, а також додатковий флагманський корабель. Складається враження, що світ на межі.
Якщо об’єктивно, то це далеко ще не поріг Третьої світової війни. Загалом це все скидається скоріше на другу холодну війну. Багато чого відбувається в світі, але це всього лише проксі-битви, як ті, що були під час холодної війни, коли люди воювали в Африці та в інших місцях. Не спостерігаю, що Росія збирається чи готується воювати з НАТО. Вони, мабуть, розуміють, що це було б помилкою.
Тож на даний момент є лише дві речі, які можуть привести нас до Третьої світової війни – це напад на НАТО або напад Китаю на Тайвань.
Ситуація на Близькому Сході може залишатися автономною. Звичайно, якщо Іран матиме ядерну бомбу і вирішить її використати, то це все змінить. Використання ядерної зброї без сумніву змінило б усе. Але наразі я просто не бачу такої перспективи.
Отже, ми побачимо продовження битви між Росією та Україною, а також між Ізраїлем та ХАМАСом, і, можливо, навіть Хезболлою. Втім, не думаю, що зараз можливе географічне воєнне розширення. Чесно кажучи і Китай не готовий до цього.
Війна це не лише про бої, але й про ресурси. Є занепокоєння, що частина ресурсів, які мали б підтримувати Україну можуть піти на Близький Схід. З іншого боку, Західна система оборони переходить у динаміку. Адже мова вже йде про можливу велику війну, а не тільки російську агресію в Україні. Тепер Захід не може вдавати, що нічого не відбувається і вдасться відбутися кількома танками Leopard. Він повинен включитися на повну, інакше його знищать.
Щодо першого пункту, не думаю, що те, що виділяють Ізраїлю, зменшує кількість коштів, які виділяють Україні. Такого взагалі не буде ніколи. Скоріш за все, будуть різні пакети, різні групи озброєнь і все інше, тому що Україна не готова до того, що зараз потрібно Ізраїлю, і навпаки, багато з того, що просить Україна, Ізраїлю непотрібно. Тому таких висновків робити не варто.
Що стосується готовності Заходу, то вона мене непокоїть, бо я все ще думаю, що вони не сприйняли всю серйозність цієї війни.
Натомість, поводяться так, ніби війна десь там за горами і до них не дійде. Якщо театр бойових дій зміниться, то для певних країн, включно з Великобританією, це стане несподіваним ударом, адже, на моє переконання, більшість країн Європи належним чином не засвоїли отримані уроки. Вони розглядають ці уроки крізь власну культурну призму. Ми забуваємо, що протистояти Росії і водночас вести з нею бізнес не вийде. Захід не готовий настільки, наскільки мав би бути готовий. Зараз ситуація дещо покращується. Втім роботи ще дуже багато.
Багато країн, таких як Румунія, Чехія, країни Балтії, надали Україні величезну кількість обладнання. А у випадку з Латвією, вона передала всі свої засоби протиповітряної оборони і майже всі протитанкові ракети, досі очікуючи на їх поповнення.
Тож нам залишається лише сподіватися, що нічого в цьому плані швидко не станеться, оскільки Заходу потрібен час для поповнення своїх запасів на випадок, якщо Росія дійсно вирішить розширити географію війни.
ATACMS – вони відпрацювали відмінно! США нарешті їх наважились віддати. Рішення давно лежало у Байдена на столі. Як ви оцінюєте перспективи подальших постачань цих ракет? Чи допоможуть вони прорвати лінію фронту, знищивши логістику.
По-перше, я не впевнений, які саме моделі АТАСМС було доставлено. Є близько п’яти різних моделей. І, схоже, що насправді були відправлені старіші з них. Чому така невелика кількість? Тому що скільки можна розмістити на борту кількох літаків, а не відправляти їх морем, що зайняло б більше часу. Це таке моє припущення щодо кількості. Тобто якщо вийшло швидко надати 20 ракет, можна буде у разі потреби швиденько надати і ще 20 а , можливо, навіть, і більш сучасних. США зацікавлені в тому, щоб не вичерпати свої власні запаси, тому що ATACMS є ключовою зброєю в арсеналі США, і розкидуватися нею вони не хочуть.
Щодо бойових дій. Небезпека ATACMS полягає в тому, що це зброя великої дальності. І коли ви стріляєте з неї, ви, як правило, стріляєте по об’єктах, які знаходяться на великій відстані. Чи можна такою зброєю прорвати фронт? Відповідь – ні. Чи допоможе вона послабити фронт? Так, але є небезпека, що якщо буде занадто велика затримка в часі між атакою ATACMS і тим, що щось на фронті зміниться на нашу користь, це дасть Росії час оклигати від того, що заподіяли ATACMS, підтягнути більше резервів та боєприпасів. Тобто йдеться про тактику – багато вогню, багато маневрів. Ви повинні стріляти і одночасно діяти на лінії фронту, щоб створити комплексну синхронну атаку. Якщо ж просто запускати ATACMS, але нікого не робити на передовій, у Росії буде час, щоб розібратися з тим, що сталося і повернутися до попередніх позицій. Звичайно легше їм від цих ракет точно не буде. Росіяни не будуть занадто близько наближатися, тому що Україна знайде ціль і знешкодить її. Їм доведеться думати, як діяти по-іншому. Тож у найближчі кілька тижнів путінські генерали будуть ламати голови на тим, як протистояти ATACMS, щоб не втрачати такі потрібні ключові ресурси.
Спочатку були британські Storm Shadow, потім французькі Scalps, тепер американські АTACMS, тож ми в очікуванні на німецькі Taurus. Чи зможуть далекобійні ракети змінити ситуацію на південному фронті. Чи буде достатньо тільки їх?
Не варто забувати, що тільки піхота може займати й утримувати позиції. Можна наносити удари в тилу, але це не змінить положення лінії фронту, хіба якщо вам вдасться знищити стільки боєприпасів, що противнику на передовій просто нічим буде воювати.
Українські планувальники також зараз стоять перед викликом – вони повинні переконатися, що дійсно можуть цілеспрямовано використовувати наявну артилерію, щоб допомагати солдатам у бригадах, тому що найголовніше – це дати можливість бригадам продовжувати рухатися вперед та краще захищатися.
Зрозуміло, що Росія зупинятись не збирається, натомість вона залучатиме ще більше людей, ще більше боєприпасів та зброї. Навіть якщо її зброя, її танки старі, вони все одно стріляють, про це не слід забувати.
Гадаю, ми проґавили можливість чи той момент, коли Росія могла зламатися.
Зараз вони вперто стоять на своєму, і нічого іншого не залишається окрім як перемогти їх. Але, відверто кажучи, для України зараз вкрай важливо перестати покладатися лише на ресурси з-за кордону і почати витрачати набагато більше часу та енергії на створення власної зброї та власних систем, тому що якщо ця війна перейде з зими в літо, діставати обладнання з Заходу буде все важче і важче. Україна повинна віднайти способи швидкої компенсації.
Є такі системи озброєння, які Україна могла б виготовляти, наприклад, міномети. Міномети створюються доволі оперативно, як і боєприпаси до них. Якщо кожен батальйон матиме по шість мінометів, як, наприклад, у Великобританії – це матиме фундаментальне значення для України.
Військові повинні мислити по-новому. Те, що я бачу зараз – це все ще старе військове мислення. Людям потрібне нове мислення щодо того, як діяти та використовувати наявні ресурси. Не можна просто покладатися на громадянське суспільство, яке закуповує безпілотники.
Так війни не виграти. Тому потрібне нове мислення, і боюсь що нинішнім кадрам не вдасться його віднайти.
Ви були одним із перших, хто спрогнозував затяжну війну, до якої зараз готуються росіяни. Однак і на Заході вже, мабуть, прорахували ресурсні можливості Росії. Як довго може тривати російська атака, чи, як висловився Путін, активна оборонна кампанія?
Вони просто продовжуватимуть робити те, що роблять, тому що в їхній свідомості вони перемагають. Росіяни звикли не жаліти людей та втрачати багато техніки. І чудовим прикладом цього була Друга світова війна, в якій їхні втрати були колосальними. І, схоже, в Росії немає жодного бажання припинити війну. Росіяни нині підтримують Путіна, як ніколи раніше. І Путін вкладає в цю війну всю свою енергію і російські ресурси. Попри їхню слабку інтелектуальну технологічну потугу, вони продовжуватимуть виготовляти багато низькопробних речей, які ускладнюватимуть життя України і тут йдеться про цифри. Це та сила, яку має Росія.
Тож якщо ми не зламаємо їх за зиму, то є ймовірність, що війна може тривати ще два-три роки. І я цілком серйозно кажу про це. Росію треба ламати, а зараз ми цього не робимо. Ми всього лише їх утримуємо.
Так, є певні просування, але це не прорив. Нам потрібен прорив. Можливо, він станеться під Херсоном з новою операцією з форсування річки. Тобто ЗСУ потрібно діяти де-інде, діяти по-іншому, тому що стратегія - це про спроможності, а на даний момент наші спроможності недостатньо сильні, щоб стратегія запрацювала. Навіть з ATACMS, навіть з F-16, адже основна спроможність - це сотня бойових бригад, які на сьогодні належним чином не оснащені, щоб виграти цю війну. Тому потрібно більше і краще думати.
На вашу думку, в Путіна вже з’явилося відчуття цілі цієї війни? Війна із короткої, неочікувано для нього, перетворилась на тривалу. Ми часто чуємо заяви російських пропагандистів заяви про екзистенційну війну. Вони хочуть, щоб ця війна стала війною всього російського народу, і одночасно третьою світовою.
Ви маєте рацію, втім я думаю, що Путін розуміє, що без українських ресурсів він не може вести екзистенційну війну проти НАТО. Йому потрібна Україна, її підготовлені людські ресурси, які би воювали за Росію, ось на що він націлений. Він уже залучив багато українців із Криму та Херсона, які воюють по той бік лінії розмежування. Про це не можна забувати. Це той сценарій, якого він прагне.
Путін продовжуватиме встановлювати світовий порядок. Він підтримуватиме все, що схоже на ХАМАС, як і будь-яку війну на Близькому Сході чи в Африці, тому що він хоче відвернути увагу Заходу від війни в Україні, і можна сказати, що він уже це робить. Він робить це, коли розміщує ядерну зброю в Білорусі, тим самим забираючи час та енергію латвійців і литовців до прикладу. Адже у той час, коли вони мали б проводити навчання, вони стоять і пильнують кордон, бо його перетинають сотні іммігрантів.
Тому він шукатиме всі можливі способи протягом зими, а також наступного року, щоб відвернути увагу, час та інші ресурси Заходу, який підтримує Україну у цій війні.
Я не знаю, що це саме, але Путін уже зараз щось активно планує. Я повторював це з 2014 року і щоразу мав рацію. Незабаром щось станеться, і нам потрібно просто бути ментально готовими.
І повертаючись до екзистенційної війни, Путін може її по-справжньому програти виключно в Україні. І саме тому Україна повинна поставитися до цього дуже серйозно, тому що може статися щось, що точно буде не користь втілення стратегії українського військового командування.
Чи змінилось бачення війни в ключових наших союзників? Свого часу було відчуття, що вони хотіли локалізувати війну і не надто поспішали із виділенням важливого озброєння. Зараз вже дають авіацію. А чи змінилось у наших союзників бачення завершення війни?
Є ціла низка важливих речей. По-перше, ви маєте розуміти, що будь-яка формула має базуватися на довірі. Якщо вона не базується на довірі, то нічого путнього точно не вийде. Жодна формула не спрацює. Цю довіру вибудовує те, що було надано Україні, і те, що було використано належним чином. Важливими є питання чи бореться Україна з корупцією? Чи бореться вона в правовому полі? Адже це те, на чому базується довіра. Вступ до НАТО повністю залежить від політичної сумісності. У певних аспектах Україна має військову сумісність, але в інших аспектах, таких як логістика, сумісність як така відсутня взагалі. Той факт, що вам доводиться везти всю свою техніку до інших країн, щоб її відремонтувати, говорить про те, що з логістичною системою щось не так.
Отже, ситуація з військовою сумісністю ще більш-менш, але політична сумісність надзвичайно слабка. Українські посли - слабкі, за винятком, хіба що посла в США. І тому ви не можете створювати взаємовідносини, які зрештою призвели б до належного розуміння того, що робити, щоб допомогти Україні.
Отже, довіра - понад усе, і поки вона не буде міцною та стопроцентовою, завжди буде бракувати впевненості в тому, що робити далі, щоб підтримати країну. Це так на хлопський розум я тут розжував усе. Важливо розуміти , що це головна проблема України. Нема сенсу просто постійно просити про щось. Ви повинні створити відносини, які б сприймались як справжні відносини, які будуть міцними і триватимуть роками. Наразі у багатьох аспектах цього не робиться.
В України новий міністр оборони. Про що з ним говорять міністри союзних держав? Які питання логістики чи власного виробництва зброї вони можуть піднімати? Чи дають вони комплексні поради як посилити оборонну промисловість України?
Я на 100% впевнений, що все, про що вони говорять, - це все те, про що ми з вами говорили в усіх наших інтерв'ю. Не думаю, що щось зміниться, тому що структурні речі завжди залишатимуться структурними речами, а логістика - логістикою. Логістику необхідно спроектувати і створити, а людей - навчити. Вони точно обговорюють покращення підготовки, а також те, що структури і бойові структури слід оновити. Це все те, що всі розуміють, те, чим займаються в усіх інших країнах. Тож звичайно для нового міністра оборони це буде чимось новим, але точно не для системи.
Без сумніву, Залужний дає багато порад. І повертаючись до довіри, додам ще, що, на жаль, немає американських чи британських генералів, які були б дійсно близькі до системи. Хоча - це лише в межах того, що мені відомо. Україна не використовує потенціал всіх відставних офіцерів, які є на Заході, які пройшли Холодну війну та були задіяні в інших війнах, наприклад, у війні в Перській затоці. Майже нікого з них не запросили поділитись досвідом і допомогти, тому що система дозволяє бути лише рядовим солдатом, а це означає, що військовий інтелектуальний капітал Заходу марнується даремно. І це дуже шкода.
Нагадаємо, німецькі ЗМІ припускають, що керівник представництва Росії при Євросоюзі Кирило Логвінов, який базується у Брюсселі, ймовірно, є російським шпигуном під дипломатичним прикриттям.
