Днями у Теребовлі відкрили меморіальну дошку Сергію Петріву з позивним «Сова», який втратив життя в січні цього року на східному фронті. Увіковічнили молодого командира відділення 12-ої бригади спецпризначення «Азов» на фасаді Теребовлянської спеціалізованої школи-ліцею, де він навчався.
Сергій Петрів не воював в АТО, бо тоді ще був надто молодим, але з початком повномасштабного російського вторгнення у 2022 році став одним з добровольців, які вирушили на деблокаду Маріуполя.
Згодом ці бійці, які намагалися деблокувати своїх побратимів, стали кістяком нинішнього «Азову», адже більшість колишніх «азовців» загинули або потрапили в полон на «Азовсталі».
Як згадує друг загиблого, кулеметник з позивним «Баррі», Сергій в перших бойових зіткненнях одразу проявив себе як тямущий боєць і його призначили командиром відділення. Ротний з позивним «Арні» додає, що командиром відділення нашого земляка не призначили зверху, а обрали самі бійці.
«Коли виникали якісь непорозуміння з керівництвом, то він завжди ставав на наш бік, – зауважує «Баррі». – В Сергія згодом були перспективні пропозиції щодо підвищення, переведення в розвідку. Але він нам сказав – ми разом сюди всі зайшли, то разом і вийдемо. Будучи головним сержантом взводу, він кожного розводив по позиціях і пояснював всі нюанси, хоча на цій посаді він вже не мав би цього робити, це не входило в його обов’язки.
Коли йому пропонували вищі посади, то він відповідав, що не готовий відповідати за життя значно більшої кількості людей. Хоча коли доходило до небезпеки й екстремальних ситуацій, він і так брав на себе цю відповідальність, за потреби підказував усім, як діяти. Він мав талант добре все продумати і коли я виходив з ним на якісь бойові завдання, то знав – головне чітко виконувати його накази і все буде добре».
«Баррі» також пригадав випадок, який яскраво характеризує його друга «Сову».
«Коли в нас був відпочинок і переведення на другу лінію, він не вагаючись вирішив іти на евакуацію іншого батальйону, який потрапив під обстріл і потребував допомоги. Ми з ним пішли і виручили інших бійців», – пригадує друг полеглого.
На відкритті меморіальної дошки «Арні» розповів про ще один випадок, принагідно подякувавши батькам за виховання такого сина.
«Якось під час виконання бойового завдання він отримав уламкове поранення під лопаткою і був евакуйований на стабілізаційний пункт. Лікарі думали, що з ним робити, а ворог тим часом почав штурмувати наші позиції. Сергій одразу викликався в першу групу резерву, щоб допомагати своїм побратимам. Не дивлячись на поранення, він виїхав на завдання, штурм ми зупинили. Цей вчинок дуже добре передає, якою він був людиною», – зазначив «Арні».
Також Сергій Петрів неодноразово здійснював вилазки в «сіру зону», проходячи небезпечні заміновані території, після чого разом з побратимами влаштовував диверсії, захоплював зброю ворогів.
Попри чудове розуміння воєнних тонкощів, проявив себе «Сова» і на господарці, влаштувавши одного разу побратимам справжнє свято. Він виступив з ініціативою наварити вареників, яких бійці вже давно не їли.
«Робити тісто вмів тільки він, то взяв це на себе, а ми зробили начинку з картоплі. Це було в Новосілці на Донеччині, де ми жили в підвалах, – каже «Баррі». – Ліпити вареники теж ніхто не вмів, але Сергій показав як. І все вийшло. Я таких смачних вареників навіть вдома не їв. А коли до нас заходили хлопці, які саме поверталися з позицій, то були в шоці, що можна почастуватися свіжими домашніми варениками».
Фатальним для Сергія Петріва став обстріл ворогів у січні цього року, який був здійснений із застосуванням хімічної зброї. Через те, що отруйний газ почав ширитися траншеями, бійці «Азову», які розташувалися на території Серебрянського лісництва, змушені були їх покинути. Коли командир відділення виходив з укриття, прямо на нього з дрона скинули вибуховий пристрій, осколками йому сильно посікло ноги.
«Він як міг сам надав собі допомогу. Потім тривалий час чекав на евакуацію, бо наші сили були досить розтягнуті і кожен мусів відстоювати позиції. А Сергій – доволі дебелий хлопець, треба було 6 осіб для його евакуації, адже це буле зима, сніг з болотом ускладнювали ходьбу. І там ще й ліс, багато ям від вибухів по ходу, тобто просто кільком бійцям його тягнути кілька кілометрів би не вдалося, – описав нюанси «Баррі». – Врешті Сергія евакуювали, у стабпункті вже надали фахову меддопомогу, потім скерували до Харкова. Звідти перевели у госпіталь до Києва і там у Сергія несподівано стався інфаркт, напевне, спричинений великою кількістю тромбів, які утворюються при таких пораненнях. Цей інфаркт він не пережив».
У побратимів про Сергія Петріва залишилися теплі спомини. Його друг «Баррі» та ротний «Арні» зуміли особисто приїхати на відкриття меморіальної дошки в Теребовлі.
Читайте також: Український дрон встановив рекорд, уразивши у Росії ціль на відстані 1 800 км
