Politerno > Статті > Арахамія розповів про ситуацію на владному Олімпі

Арахамія розповів про ситуацію на владному Олімпі

  • 5 Травня, 2020
  • 549 Переглядів
  • 0

Давид Арахамія, голова найвпливовішої парламентської фракції — Слуги народу, пояснює недавні резонансні кадрові перестановки на митниці і в податковій, висловлюється про компромат на голову Офісу президента і перераховує свої найдорожчі покупки за кілька років. Він навіть під час карантину віддає перевагу особистим зустрічам.

Видання “НВ” взяло інтерв’ю в Давида Арахамії.

Про клімат всередині найбільшої парламентської фракції України.

Ускладнена протиріччями монобільшість все менш охоче голосує за законопроєкти, які були їх же передвиборними обіцянками, рейтинг партії напередодні місцевих виборів знижується, а відкритий конфлікт між депутатом від Слуги народу Гео Леросом і головою Офісу президента Андрієм Єрмаком закінчився порушенням відразу декількох кримінальних проваджень проти депутата.

Вся ця масштабна картина бродіння розвивається на тлі коронакризи і необхідності в максимально короткі терміни прийняти законопроєкти, що дозволяють Україні надалі отримувати допомогу МВФ.

Арахамія запевняє, що все, що відбувається в найбільшій за історію країни парламентської фракції — нормальний процес. А реванш темного політичного минулого за часів правління його політичної сили неможливий.

Підтримка Слуги народу в суспільстві знижується, а за кількістю скандалів за одиницю часу партія порівнянна з реаліті-шоу. Що ви з цим усім робити будете, враховуючи прийдешні місцеві вибори?

— У нас дійсно бувають скандали, але їх так видно тому, що ніхто не звертає уваги на опозицію, вона ніби не існує і нікому не цікава. І взагалі, хіба у нас скандали? От раніше які були скандали! Коли депутат з партії влади віджав літієве родовище вартістю $2 млрд! Бачили такі скандали у Слуги народу? У нас хтось комусь написав щось, комусь прочитав, щось буркнув. Тобто у нас скандали, висмоктані з пальця. Але вони дуже популярні.

На мій погляд, людям подобається шмагати Слугу народу з двох причин. З одного боку, тим, хто не підтримав партію на виборах, приємно відчути себе в ситуації власної «правоти». Тобто знайти в нашій роботі купу вад, сказати: «А ми ж говорили, що так і буде!» А у наших виборців виявилися завищені очікування, адже Слуга народу — велика партія, це ніби зліпок українського суспільства. Хтось хотів бачити там вчених, хтось конституціоналістів, а хтось — борців за правду. Але ми всі різні люди з різним бекграундом. Нас навіть питання про мову може всіх посварити, люди і побитися можуть, хоча, звичайно, не б’ються. А ззовні все думають: це ж Слуга народу, у них повинна бути єдина позиція. А її ми як раз і приходимо до парламенту виробити.

Однак з урахуванням того, що зібрана партія з різних верств суспільства і різних регіонів, це дається важко. Навіть наше правило «70 на 30» [якщо 70% фракції підтримали законопроєкт, то і всі інші повинні проголосувати за], його все важче і важче дотримуватися.

Давайте про це і поговоримо. Вам, судячи з усього, все важче дотримуватися внутрішньопартійної дисципліни, і президенту для голосування з якихось ключових питань, як показує історія останніх голосувань фракції, тепер потрібна допомога інших парламентських партій.

— Не згоден. Це останнім часом проявляється у зв’язку з тим, що карантин. У нас у залі зазвичай 245 осіб. А через карантин всього 205−210 осіб. Звичайно, потрібно звертатися в цьому випадку за підтримкою до інших партій, тому що елементарно у нас нестача. І наша відвідуваність, до речі, в процентному співвідношенні ніяк не більше і не менше, ніж відвідуваність інших фракцій.

Згадаймо голосування законопроєкту про землю, коли карантину ще не було. Як довго проіснує монобільшість, якщо голоси не вдається зібрати навіть під законопроєкти, які закликає підтримати президент?

— Ну, дивіться, вісім місяців вона існує, і кожен місяць з’являються гучні заголовки Розпад монобільшості, Кінець епохи монокоаліції та інше на цю тему. Потім ми виходимо в зал, показуємо, що все є. Ось останнє голосування щодо бюджету подивіться. Я, звичайно, не можу дати ніяких гарантій, скільки монобільшість протримається, але ми будемо робити все, щоб воно жило максимально довго.

Голова фракції Слуга народу Давид Арахамія відомий своїми яскравими висловлюваннями, які часто, на його думку, виявляються вирваними з контексту

Крім низької підтримки деяких законопроєктів у вас є мажоритарники, які голосують проти законопроєктів, ініційованих президентом, або тих передвиборчих обіцянок, з якими партія йшла у владу. Чи є у вас інструменти впливу на депутатів-мажоритарників?

— У нас до кожного індивідуальний підхід. А взагалі, якщо голосують проти, це нормальний процес, у нас таки не диктатура. У мажоритарника є власна думка, і у списочника є власна думка. Депутату-списочнику, звичайно, важче, з точки зору незалежності, але в загальному-то у нас немає такого, коли від тебе вимагають, приставивши до скроні пістолет: голосуй! У нас демократична процедура прийняття рішень. Я можу втрутитися, тільки коли правило «70 на 30» не дотримується. Це принципове питання.

Є дуже яскраві депутати-мажоритарники Максим Бужанський і Олександр Дубінський, які публічному іміджу партії і фракції системно завдають шкоди. Ви це довго терпіти будете?

— Знаєте, фатальна помилка, яку ми зробили в самому початку: потрібно було приймати імперативний мандат [обмеження в діях виборної посадової особи будь-якими умовами, при порушенні яких її мандат може бути відкликаний]. Зараз вже імперативний мандат неможливо прийняти, потрібно бути реалістом. З імперативним мандатом управляти фракцією було б на порядок легше. Якщо зараз говорити про виключення когось із фракції, то ми від цього постраждаємо як політична сила значно більше, ніж ті люди, які будуть виключені, і це ми вже побачили. Тому виключати когось вже теж не варіант. Насправді зараз багато розгойдують фракцію, чекаючи виключення. Як тільки ми виключимо одного або двох, слідом побіжать 10−15−20 з будь-яких причин. А причину депутат легко вигадає: мовляв, не згоден з якимись політичними позиціями, тиснули на нього, а він завжди хотів по-іншому. В результаті у нас злетить монобільшість і ми змушені будемо йти з кимось в коаліцію. Повірте, цього багато хто хоче.

І все ж ви найбільша парламентська партія, взяли на себе зобов’язання, які прокомунікували українському народу, а тепер всередині фракції відразу кілька протилежних груп впливу, і не факт, що виграє основна лінія партії. Що з цим робити?

— Групи впливу в усіх парламентах були, є і будуть. Не можна цього позбутися. Ми концентруємося на тому, що є програма партії. І незалежно від того, списковик ти чи мажоритарник, підписався — виконуй. Можу сказати, що пройшло вісім місяців і парламент об’єктивувався. Якщо перші два місяці нас координував Офіс президента, то зараз люди вже розібралися, як що працює. Особисто я навіть більше став цінувати мажоритарників: вони постійно в контакті зі своїми виборцями, які відрізняються, наприклад, від людей в соціальних мережах. І завдяки мажоритарникам ми розуміємо, що реально відбувається в країні і що потрібно людям.

Так давайте і про суб’єктність парламенту поговоримо. В Україні парламентсько-президентська республіка, а зараз виглядає, що і без вас обійтися можуть. Взяти хоча б призначення Ольги Буславець. Парламент її кандидатуру не схвалив, але вона стала в. о. міністра енергетики та захисту довкілля. Ви як голова фракції як до цього ставитеся?

— Я ставлюся до цієї ситуації з розумінням. Прем’єр мав право її призначати в. о., бачачи, що з Верховною Радою поки що немає розуміння щодо цієї кандидатури. Вірніше, немає достатнього розуміння. Тому, порадившись, на базі інциденту з Буславець, ми виробили якийсь схожий з корпоративним формат. Спочатку людина заходить в. о., показує якийсь результат, у неї ж є якась програма, з якою вона заходить. Два-три місяці у неї є, щоб показати, що вона зробила. Якщо вона показує результати, парламент її взагалі без проблем призначить. А якщо не показує, тоді, можливо, і не треба її призначати. У прем’єр-міністра буде можливість замінити кандидатуру і знову пройти процедуру. Я вважаю, що це позитивний сценарій, тому що різка зміна міністрів, коли їх призначають і майже відразу звільняють, — досить болісно сприймається в суспільстві.

Минулого тижня Кабмін попрощався відразу з двома керівниками, які були представниками реформаторського крила влади: Максимом Нефьодовим і Сергієм Верлановим, а на їх місце тепер приходять менеджери часів Януковича. Ось це суспільство точно болісно сприйняло. А вас те, що відбувається, не напружує?

— До міцних господарників часів Януковича я ставлюся негативно, але вважаю, що людину треба шукати за професійною ознакою, а не тим, як вона виглядає в Facebook — реформатором або не реформатором. Треба дивитися за результатом.Нефьодов, на жаль, провалив виконання митного плану. Я люблю Макса, він мій друг, я вважаю, що він зробив величезну роботу в ProZorro, але він не розрахував свої сили і не потягнув такого величезного корупційного монстра, як митниця. Він звик до світлих людей у своєму оточенні, а на митниці потрапив у токсичне середовище, і воно його зжерло.

Самі подивіться, на який ефір не зайди, опозиція весь час говорить про 60-мільярдний розрив у бюджеті, який існував ще до коронавірусу. Внаслідок чого, головним чином, був цей розрив? Через митницю. Дійсно, у Макса є об’єктивні аргументи, чому так сталося. Це і курс гривні: в бюджеті він був закладений 27, а за фактом виявився 25,5. Також скорочувався розвиток промисловості, а до промисловості були прив’язані енергоносії, які імпортуються, і відповідно від них йдуть митні платежі. Обсяг імпорту в цілому скоротився, але, з іншого боку, якби зупинена була контрабанда, а вона не була зупинена.

Що стосується Верланова, то теж стало зрозуміло: в податковій продовжували процвітати майданчики з переведення в готівку ПДВ, і він нічого з ними не зробив.

В українського бізнесу зовсім інша думка про цих чиновників.

— Це дивлячись у якого бізнесу, ми чуємо і чули багато критики. Візьміть, наприклад, Одесу і подивіться, чим торгують на ринках, контрабанда продовжує процвітати.

Якщо через короткий час Нефьодова і Верланова знімають як неефективних то, значить, є впевненість, що наступні однозначно впораються краще, інакше навіщо міняти? На чому ця впевненість заснована, на яких компетенціях нових претендентів?

— Ні я, ні парламент цими призначеннями не займаємося. Але я думаю, вимоги до кандидатів у профільних комітетів на ці пости посилилися.

Якщо ретроспективно дивитися на ситуацію. Ваша політсила приходить до влади з гаслом про нових людей-реформаторів у політиці. Через півроку йде прем’єр Гончарук і практично всі, кого називали реформаторами. На їх місце приходять якраз ті самі «міцні господарники» часів Януковича, відкриваються справи проти учасників Майдану, на допити в ДБР ходить Володимир В’ятрович, а МВС зняло з розшуку проросійського блогера Анатолія Шарія. Вам як учаснику Майдану, те, що відбувається, не нагадує реванш?

— Мені взагалі те, що відбувається, не виглядає як реванш. Тому що я знаю внутрішні настрої в партії — реванш неможливий. Ви орієнтуєтеся на тих небагатьох, які найголосніше кричать. Вони блогери. Всі їх читають і починають вважати, що їх позиція — це позиція партії чи фракції. Це не так. У мене якраз внутрішньо абсолютно немає ніякого занепокоєння, я розумію, наскільки проукраїнський настрій всередині партії. У нас із Західної України дуже багато людей, вони просто розірвуть людину, яка, так би мовити, подасть якісь ознаки реваншизму.

А що має статися, щоб ви особисто назвали ситуацію реваншем?

— Я про це не думав. Реванш на користь кого, ви зараз говорите? Проросійський якийсь?

Повернення до фігур і практик 2008−2013 років.

— Відразу скажу. Мені не подобається, що на співробітників третього або четвертого рівня, тобто взагалі не перших осіб, які працювали за часів Януковича і не були одіозними, починають вішати ярлики «фігури Януковича». Є ж просто робочі конячки, хороші технократи. Що ж, всіх під сокиру? Наприклад, Макс Нефьодов працює як технократ, під завдання, а якщо через деякий час раптом кон’юнктура зміниться, йому теж будуть клеїти ярлик «людина Зеленського»? Мені здається, що ось цими ярликами часто в Фейсбуці маніпулюють. І я не бачу реальних сценаріїв реваншу, президент має явно проукраїнську позицію, все інше — фантастичний сценарій, я його навіть обговорювати не хочу.

Як змінилася комунікація фракції з Офісом президента після зміни його голови?

— Радикально нічого не змінилося. Змінилося в бік демократизації цього процесу. Тобто, якщо раніше Андрій Богдан намагався превалювати своєю точкою зору, то зараз з Андрієм Єрмаком у нас дискусія. Як я вже говорив, парламент став суб’єктом і проксі-засідань, коли офіс щось проганяє через парламент, їх все менше.

Депутат вашої фракції Гео Лерос оприлюднив записи, що кидають тінь на голову Офісу президента, і перебуває з ним у відкритому конфлікті — як це впливає на ефективність ваших взаємодій? Яке ваше бачення цієї історії?

— Позиція дуже проста: як тільки Гео виклав ці плівки, далі нехай розбираються правоохоронні органи. Для мене найголовнішою червоною лінією було, чи призначений хтось за цими посадами, що фігурують у записі. Як тільки стало зрозуміло, що призначення не відбулося, то нехай розслідують, коли з’являться якісь результати, тоді будемо давати оцінку. З Гео ми нормально співпрацюємо. Він голосує разом з фракцією, приходить на фракцію, на відносини фракції з Офісом президента це ніяк не вплинуло.

Фінальне запитання. Що має статися, щоб ви склали депутатський мандат?

— Напевно, здача національних інтересів, і не важливо, до речі, в який бік. До того як я прийшов у парламент, мене багато хто вважав агентом США. А зараз у мене риторика, що треба поважати власний суверенітет. Я побачив у багатьох речах, що цим бажанням сподобатися Заходу деякі чиновники середньої ланки явно зловживають. А взагалі, я за мандат не тримаюся. Ви думаєте це легко, постійно працювати з фракцією, де 248 дуже різних людей зі своїми інтересами? Так цього нікому не побажаєш.

П’ять запитань Давиду Арахамії

Найдорожча річ, яку ви купили за останні п’ять років?

— Не знаю. Будинок побудував, напевно. Ну, будинок не можна вважати для себе, це так, житло, гніздо. Для себе я, наприклад, купую практично завжди найдорожчий Macbook, коли він виходить раз на п’ять років. Ось його я, здається, купив років зо два тому. А взагалі, я аскетично живу. Часу немає витрачати гроші.

Найдивовижніша подорож у вашому житті?

— Зустріч Нового року в юрті на Крайній півночі. У якогось фермера-оленяра забрали юрту і святкували Новий рік, смажили сосиски з оленини на грилі.

Наймудріша людина, з якою ви розмовляли протягом життя?

— Гаррі Каспаров, напевно, він дуже мене вразив.

На чому ви пересуваєтеся по місту?

— На автомобілі Mercedes-Benz GLE.

І якому алкоголю віддаєте перевагу?

— Вино біле сухе.

Читайте також: Результати помилок Зеленського, або чим небезпечні для нього карантинні скандали

Діліться у соцмережах:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь