На переговорах між воюючими Україною та Росією найбільше зближення помічено щодо нейтралітету Києва – тобто фактичної відмови від намірів приєднатися до НАТО в обмін на надання чітких гарантій безпеки. Про це можна судити із заяв обох сторін.
Сьогодні в інтерв’ю російським ЗМІ президент Володимир Зеленський заявив, що українці можуть прийняти рішення про нейтральний статус на референдумі, оскільки відповідні зміни до Конституції зайняли б мінімум рік.
Проте, схоже, домовленість, що намітилася, і перспективи позаблоковості не всім до вподоби як в українському істеблішменті, так і на Заході.
Останніми днями кілька політиків зробили заяви проти можливої схеми закінчення війни – “відмова від НАТО в обмін на мир”.
Що це означає у розрізі перспектив переговорів – у матеріалі.
Членство розбрату
Київ та Москва скоро вже кілька тижнів як ведуть тяжкі переговори між собою на нейтральній території. Особливих зрушень у позиціях сторін не видно. Росія дотримується висунутого на самому початку війни ультиматуму з декількох пунктів (крім нейтралітету, це визнання російського статусу Криму та незалежності “ЛДНР”, а також “демілітаризації” та “денацифікації”), тоді як Україна вимагає від Росії негайного припинення вогню та відведення військ.
І все ж таки з одного питання намітилося зближення, що підтверджують і в Києві, і Москві. Компроміс можливий щодо згоди України на нейтральний статус із гарантіями безпеки для неї – у тому числі й від інших країн. Сигналів про це безпосередньо з української сторони досить багато.
Власне готовність України говорити на цю тему висловив сам президент Володимир Зеленський, причому це прозвучало у поєднанні з претензіями до НАТО.
Що механізм втілення відмови обговорюється всередині команди влади, підтвердив нещодавно голова Верховної Ради Руслан Стефанчук. Виступаючи в ефірі каналу Україна-24, спікер дав зрозуміти, що з Конституції можуть прибрати пункт про прагнення України в НАТО, що зафіксує позаблоковий статус країни.
“Справа в тому, що, оскільки шлях до євроатлантичної інтеграції прописаний у нас у Конституції України, це досить високий рівень легітимації цього напряму. Тому ми будемо дивитися, яким шляхом будуть йти переговорники, і тоді вже відшукувати ту модель, яка або не суперечитиме Конституції, або мінятиме її в цій частині”, – заявив Стефанчук.
Є сигнали у тому напрямі і від російської сторони.
Глава МЗС РФ Сергій Лавров заявив, що війна має закінчитися “всеосяжною угодою про нейтральний статус України за гарантій безпеки для неї”.
Як показали останні дні, навіть натяки на майбутню відмову від НАТО викликали серйозне невдоволення серед прихильників євроатлантичної інтеграції, яких є чимало в українському істеблішменті. Цей прошарок дуже впливовий, хоч і неоднорідний, представлений, до речі, і в нинішній владі.
Останнім часом проти можливої зупинки руху в Альянс виступили група екс-президента та голови партії “Європейська солідарність” Петра Порошенка, колишній міністр оборони та лідер партії “Громадянська позиція” Анатолій Гриценко, низка вхожих до цих кіл журналістів, у тому числі наближених до МЗС (що, до речі, наводить на думку про позицію керівництва міністерства).
Суть критики в тому, що ніякі домовленості з Росією не варті й ламаного гроша, тому що та їх ніколи не виконувала (приклад – Будапештський меморандум). Незалежність і суверенітет України в майбутньому може забезпечити лише колективну безпеку всередині НАТО. Звертати з курсу на вступ тому не можна. А те, що команда Зеленського звинувачує зараз Альянс, що той не хоче вступитися за Україну, “закривши”, наприклад, небо над нею, це трактується даною групою політиків, як підготовка суспільства до “капітуляції”, тобто до майбутньої офіційної відмови від вступ до блоку.
Влада вже досить жорстко відреагувала на ці звинувачення.
Відповідь критикам дали і в ОП, і в президентській партії “Слуга народу”.
Найяскравіше висловився радник голови ОП Олексій Арестович. Своїх візаві він назвав “ідолопоклонниками”, а також “долбо@обами”. Він заявив, що ще у 2019 році передбачав велику війну з Росією через НАТО.
“У відео, які ви ж тягаєте, де “…Арестович пророкував війну в 2019 році”, чітко сказано мною: ціна за вступ до НАТО – велика війна з Росією. Причому незалежно від того, хто буде на чолі РФ і України. Коли Порошенко вбивав цю норму до Конституції, це відео та маса попередніх відео з тими ж роз’ясненнями давно були записані та викладені публічно, тоді ви кричали “псих”, сьогодні – “зрадник”. Але я вам відкрию маленький секрет. Причина не в тому, що хтось псих чи зрадник.Причина в тому, що ви – боягузи та дятли. У сумі це дає “долбо@оби”. Почули? Сикуни та придурки. Без мізків, без совісті… Отже, ціна за вступ України до НАТО – великий конфлікт із РФ. Ок, ми свою ціну заплатили. А НАТО?”, – написав Арестович і далі запропонував противникам відмовитися від вступу до НАТО відповісти на такі питання:
“1. Вкажіть, яку конкретну допомогу надало НАТО Україні (як організація), починаючи з 24 лютого цього року?”
2. Дайте відповідь на питання: що означає відсутність запрошення України на екстрену нараду НАТО 26 лютого цього року – на третю добу активної фази агресії? Грузію та Молдову запросили – нас ні.
3. Які форми та способи забезпечення безпеки України ми всі повинні знайти, якщо ми в НАТО хочемо, а воно нас не хоче?”.
Підтягнули до цієї дискусії і “важку артилерію” – головкому ЗСУ Валерія Залужного.
Він звернувся до “політиків, які, перебуваючи в тилових містах, розповідають про “зраду” та роблять “оцінки” оперативної обстановки.
“Своїми безвідповідальними заявами, наприклад, противник щось нібито без проблем узяв або що нібито готується здавання країни, ви ображаєте наших воїнів… Кожен має займатися своєю справою. Ми захищаємо Україну. Ви дбаєте про її розвиток і не заважаєте нам. Бажаючих захищати країну запрошую до лав ЗСУ, закликаю: не розколюйте країну!” – написав Залужний у своєму Телеграм-каналі.
Цю та інші заяви знову-таки можна розцінювати як попередню згоду Києва на позаблоковий статус та як частину домовленостей із Росією щодо припинення війни.
При цьому противники відмови від НАТО явно не збираються здаватися, тому ця історія тільки починається.
Не Альянсом єдиним
При тому що інші вимоги Росії (по “ЛДНР” та Криму, “демілітаризації” та “денацифікації”) можуть посіяти ще більший розбрат принаймні в істеблішменті.
Тим більше, поки що незрозуміло, що конкретно ховається за тією ж “демілітаризацією”. Можливо, це скорочення української армії та відмова від наступальних озброєнь. Точне формулювання офіційно не озвучувалося сторонами. Так само як і згода Києва таку вимогу взагалі розглядати. Від української влади звучать скоріше зворотні тези – що хід війни йде не на користь Росії, а тому такі умови виставляти вона не має права.
У питаннях статусів Донбасу та Криму сторони також, судячи з публічних позицій, займають протилежні позиції. Критики Зеленського всередині України кажуть, що обговорюється варіант домовленості з Росією за схемою “відмова від НАТО в обмін на відведення російських військ та ЛДНР на лінію 24 лютого”. Тобто до Криму та до колишньої лінії розмежування на Донбасі. І в цьому опоненти Банкової бачать велику зраду. Хоча об’єктивно, ніщо не вказує поки що Путін готовий відмовитися від завоювань, зроблених після 24 лютого (особливо на Донбасі). Принаймні до радикальної зміни стану справ на фронті на користь України.
Щодо “денацифікації” взагалі не дуже зрозуміло про що йдеться. Політолог Руслан Бортник нарахував щонайменше три трактування цього поняття.
“За версією радника президента Туреччини Ердогана Ібрагіма Калина, Україні, можливо, достатньо буде засудити всі форми неонацизму і пообіцяти їх припинити. Нібито Зеленському буде легко це прийняти, вважає радник Ердогана.
Згідно з іншим допустимим трактуванням, у практиці заборон можуть відштовхуватися від принципу історизму. Скажімо, Роман Шухевич служив у гітлерівській армії, а ось Степан Бандера – номінально ні, хоча елементи співпраці з нацистами у нього були. Різниця, втім, є досить умовною.
Але є ще суто російський підхід, який під нацистів, їхніх посібників та неонацистів підводить дуже багатьох. І не лише Бандеру із Шухевичем, а й у нинішній політичній системі України багато націоналістичних партій, починаючи з “Правого сектору”.
Але річ навіть не в цьому. Націоналісти належать до пасіонарного ядра, яке навряд чи спокійно дивитиметься на спроби “денацифікації” за тією чи іншою версією. Тому я вважаю практично нереальним, що команда Зеленського піде за нинішнього стану речей на фронті на це”, – коментує Бортник.
Новини із Заходу
Тобто, поки що єдине, про що близькі до домовленостей Росія та Україна – це нейтралітет. І, мабуть, саме тому, за цим пунктом і почали завдавати ударів опоненти Зеленського всередині країни. І не лише всередині.
Тему порушила газета The Washington Post. Вона випустила матеріал про те, що Зеленський переговорами із Москвою подає Заходу “змішані сигнали”.
Там заявили, що Європа та США “зазнають занепокоєння з приводу траєкторії переговорів”. Особливо щодо оголошення нейтралітету. У статті йдеться, що це доведеться пояснювати не лише українському народу, а й власне Заходу (якому в такому разі потрібно буде приймати рішення щодо скасування санкцій проти Росії та надання гарантій безпеки Україні в обмін на відмову від НАТО).
“Будь-яка потенційна угода також вимагатиме підтримки з боку Заходу, який може погодитися зняти санкції з Москви в обмін на виведення російських військ”, – пише газета. За її даними, на Заході стурбовані, що якщо Путін доб’ється від Зеленського надто великих поступок після воєнного вторгнення, це може спонукати його на подальше використання військової сили для вирішення своїх питань у відносинах з іншими країнами.
Поки що незрозуміло, чи ця публікація відображає думку політичних кіл США. Чи вихід статті – плід лобістських зусиль опонентів Зеленського в Україні, які розкручують “зраду” з відмовою від НАТО.
Але в будь-якому випадку ситуація навколо позаблокового статусу – це важливий маркер з точки зору того, чи буде досягнуто будь-яких домовленостей про мир між Росією та Україною. Якщо угоду навіть щодо цього пункту буде зірвано, то переговори про припинення війни ризикують зайти в глухий кут.
На тлі справжньої війни розгорається фейсбучна, “диванна” війна навколо вступу/невступу до Альянсу. Частина української еліти намагається відновити втрачені після початку повномасштабних бойових дій позиції в політиці, повернутися у велику гру. І, треба сказати, опозиція здатна роздмухати скандал навколо НАТО, внаслідок чого угода, якщо буде укладена, може бути провалена, при тому, що Альянс дав зрозуміти, що не готовий прийняти Україну. А чи готова Україна у разі зриву навіть першого кроку до компромісу вести довгу війну? До яких наслідків це може призвести?
Політолог Юрій Романенко вважає, що відмова від вступу до НАТО як умова укладання перемир’я – це необхідний крок (маневр) для України, щоб отримати перепочинок у війні та краще підготуватися до наступних випробувань.
А відмова від НАТО в Конституції — це лише маневр. Резюме: Україна уникне нової катастрофи, якщо почне дивитися правді в обличчя і робити дії, виходячи з необхідності досягнення перемоги у важкій тривалій боротьбі. Ставка на те, що Росія ось-ось звалиться через нашу ненависть і санкції Заходу, загрожує нашою власною поразкою”, – вважає Юрій Романенко.
“Втрати будуть величезними, якщо ми не маневруватимемо. Відсутність маневру призведе до того, що ворог оточуватиме наші міста, які будуть героїчно чинити опір, перетворюватися на руїни і, зрештою, здаватися. Втрата територій несе масу проблем, але поки що не фатальна втрата армії в котлах може призвести до фатальних наслідків для української державності, тому дивіться на “мирні переговори” не як на Мінськ-3, а як на ресурс для радикальної розбудови держави, армії та економіки. До радикальної модернізації держави. Дрібні чвари і жадібність призвели до втрати часу. Катастрофічні наслідки цього ми пожинаємо сьогодні. Тому відмова від НАТО в Конституції не буде основою договору і миру. В основі миру буде результат на полі бою. А відмова від НАТО в Конституції це лише маневр. Резюме: Україна уникне нової катастрофи, якщо почне дивитися правді в обличчя і робити дії виходячи з необхідності досягнення перемоги у тяжкій тривалій боротьбі. Ставка на те, що Росія ось-ось звалиться через нашу ненависть і санкції Заходу, загрожує нашою власною поразкою”, – вважає Юрій Романенко.
“” Читайте також: Близько 4 000 депутатів втратять мандати: наслідки “призупинення” діяльності проросійських партій
