Чи може українська влада проводити економічні реформи, не створюючи хворобливих відчуттів у бізнесу і просто пересічних громадян?
Адже ми вже звикли, що всі спроби проведення у нас економічних реформ незмінно супроводжуються серйозними проблемами на рівні бізнесу і будь-якої людини. І, на жаль, у Верховній Раді і в уряді безнадійна відсталість в розумінні проблематики цієї кризи.
Скоро дійде до того, що в банках не залишиться вкладів, а на мінімальну зарплату ніяких продуктів не можна буде купити, тому що всі гроші будуть витрачені на оплату послуг ЖКГ. А попереду – лібералізація цін на все!
Хоча вже зараз втрати у бізнеса і населення колосальні. Також “принади” інтриг геополітичних гравців, зацікавлених в ослабленні української влади для реалізації своїх бізнес-планів, ми в повному обсязі відчуваємо на собі.
І, судячи з усього, ознайомившись зі змістом е-декларацій ряду політиків і великих чиновників, у нас всередині держави теж чимало тих, кому на руку ця обстановка постійно тліючої нестабільності.
Тому не наводиться порядок в країні, не запускається процес оздоровлення української економіки, навпаки, консервується обстановка організованого хаосу.
Думаю, всі це розуміють в Кабміні, але як і раніше продовжують бездумно витрачати гроші українських платників податків, зокрема, на мільйонні зарплати і “золоті парашути” неефективних керівників державних холдингів і підприємств. До слова, зарплати в НАК “Нафтогаз” вже давно обігнали європейські.
За 2016 рік оклади її керівників зросли в 13 разів!
Не хочеться про це говорити, але в той час, як українці цієї зими рахували кожну гривню, щоб розплатитися за новими платіжками, глава НАК А.Коболев отримував в місяць більше 2-х млн. гривень.
Мабуть, молоді керівники НКРЕКУ і “НАФТОГАЗУ” відчули, що всі українці їх стали дуже гаряче “любити” за рекордні тарифи ЖКГ і тепер ось вони скористалися цими плодами в повному обсязі, зокрема, підвищенням до рекордних розмірів собі коханим заробітних плат. Природно, ми цього опираємося, але якось дуже слабо і невміло.
А коли зберігається така обстановка загальної безвідповідальності та корупції, то ніякі новаторські проекти не запускаються, відсутні процеси творення. Судіть самі.
Всі склади Кабміну і українські фінансово-промислові групи так до сих пір нічого і не створили, всі основні об’єкти нашої інфраструктури побудували ще радянські фахівці, які використовуються донині. Плюс проблема фізичного та морального зносу основних фондів підприємств України давно вийшла за межі керованості її нинішніми власниками.
У цих умовах говорити про якусь осмислену економічну політику явно не доводиться, тому все активніше стали заходити до нас зі своїми комерційними інтересами транснаціональні корпорації.
І період вивчення ситуації ними вже фактично завершений, навіть зареєстровані перші українські “дочки” американських компаній, а також придбані перші великі активи інвесторами з Китаю. Думаю, вони і забезпечать стабільність і оздоровлення економіки, але поки іноземні інвестори зовсім перестали розуміти, що у нас відбувається – ми постійно відпочиваємо і святкуємо.
При цьому ми швидко зубожіємо, а в цей час, наприклад, китайці не знають, що робити з величезною ліквідністю, вони з довгими грошима заходять всюди, володіючи найсучаснішими технологіями.
Грошей море, куди вкласти ?! У той же час, з такою величезною кількістю нулів на їх розрахункових рахунках в китайських банках і інвестфондах, вже неможливо спекулювати, просто неможливо. Їх можна тільки розміщувати в довгострокові інфраструктурні проекти.
Китайці сьогодні виграють практично на всіх світових ринках. США при Дональді Трампі, можливо, і схиляються до самоізоляції, але Китай, навпаки, прагне до розширення свого впливу на світовій арені і вибирає для цього шлях економічного зростання.
Відкриття Азіатського інвестиційного банку, який найімовірніше стане суперником Світового банку, відновлення Шовкового шляху (транспортного коридору з Китаю в Європу) – вказують на те, що китайське керівництво обрало шлях масштабної економічної експансії КНР.
І слабка Україна зараз стала дуже привабливою для проведення угод злиття і поглинання зі своїми стратегічними активами, які різко подешевшали. У свою чергу наш Фонд держмайна визнав свою неспроможність провести приватизацію великих підприємств і запропонував доручити це західним консультантам.
Як не хочеться в цьому зізнаватися, але сьогодні економіку України підтримують США, ЄС і МВФ. Однак, іноземні держдотації і гроші міжнародних кредиторів за своїми сукупними обсягами для нашої країни незначні і тому українці змушені займатися тіньовим бізнесом, щоб хоч якось себе прогодувати.
Ось і Foreign Policy пише, що обсяги допомоги Україні на 2018 рік у попередньому плані бюджету мали б становити понад $ 570 мільйонів. Разом з тим, новий проект передбачає скорочення фінансування на 68,8% до 177 мільйонів доларів США.
На жаль, про самодостатність нашої економіки говорити дуже рано. Ми поки, по суті, з огляду на зростання держборгу, продовжуємо жити на забезпеченні інших держав. Правда, останнім часом кредитних грошей стало надходити все менше. Тому нас змушують продавати останнє – сільськогосподарські угіддя.
І в зв’язку з цим ряд українських телеканалів вже запустили рекламу по продажу земель сільгосппризначення. Плюс у нас є хороший промисловий потенціал, закладений в XX столітті. Міжнародні інвестори викуплять за “п’ять копійок” вбиті українські виробництва і встановлять на них своє устаткування і технології. Так, така сьогодні жорстка логіка.
Але що робити в поточній ситуації? Вихід з неї взагалі є? Так є. Але почну, як кажуть, здалеку. Отже, недавно попросили мене прокоментувати ситуацію з історією про повернення $ 1,5 млрд. Януковича.
Давайте поміркуємо, якісь факти можна викопати, але вони стають силою, як і будь-яка ідея, тільки тоді – коли вони опановують масами. А до тих пір, поки вони багатьом не стали відомі і не піднесені населенню відповідним чином, це може проходити повз увагу людей.
Однак про гроші Януковича все було відомо в 2014, 2015 і 2016 роках! І що? Ми хіба побачили тоді реакцію прокуратури і відповідних антикорупційних структур? А візьміть французьку передвиборну ситуацію з дружиною Франсуа Фійона і двома його дорогими костюмами.
Миттєво збуджується французька прокуратура і починається робота. У нашому ж випадку ні держава, ні уряд довго не реагували на гучні сигнали. Поступово ситуація дійшла до максимального загострення. І тільки зараз це якось вилізло і прорвало!
Подібне спостерігається і з “Справою Мартиненко”. Це не наводить вас на думку, що дана компанія не проти корупції, а конкретно проти окремих багатих конкурентів? І тут же виникає моральний фактор: як владі пояснити пересічним українцям, що грошей у казні немає, і поліпшення життя не буде.
Як мобілізувати жебраків людей на подолання труднощів, коли політики мають такий величезний обсягом розкоші і готівки ?! І це при тому, що крім чисто юридичних аспектів в подібних справах, є ще й політична недієздатність уряду.
Так, мало приймати рішення про повернення корупційних грошей, треба переконувати українців, що за владою треба йти, їй треба підкорятися і що влада в одному човні з народом. А це сьогодні – величезна проблема. Ось цю проблему і треба вирішувати Кабміну і Верховній Раді, одночасно запускаючи процес реформування економіки країни.
Олександр Гончаров, директор Інституту розвитку економіки України
