В Москві у 1993 р., Східній Україні у 2014 р., а тепер і Капітолії США, був схожий дрес-код і вигляд банерів, якими робилися спроби повернути, здавалося б, втрачені позиції.
Для всіх, хто протягом трьох останніх десятиліть висвітлював політичні заворушення на територіях, що залишилися від колишнього Радянського Союзу, натовп, що штурмував Капітолій у Вашингтоні в середу, виглядав шокуюче знайомим, аж до стилю одягу і прапорів, сурмуючи про, здавалося б, програні справи, пише The New York Times.
За завзяттям і стилем ця юрба нагадувала різношерсті групи, які встановили контроль над будівлею парламенту в Москві у 1993 році, вимагаючи відродження Радянського Союзу. Майже такі ж сцени розгорнулися два десятиліття по тому, коли прихильники бойовиків штурмували обласну раду в Донецьку, великому промисловому місті на сході України. Тоді було характерне ерзац-військове обмундирування – камуфляжні куртки, старі черевики, чорні шерстяні шапки і бандани, як і прапори давно померлих і, як ми всі вважали, надійно похованих держав. У Донецьку це були не тільки червоний прапор неіснуючого Радянського Союзу і чорно-жовто-білий триколор давно павшої царської імперії, але деінде й емблема ще більш далекого, невдалого проєкту – Конфедеративних штатів Америки.
Але більш за все у вашингтонських бунтівників в середу була знайома їх впевненість, їх непохитна переконаність в тому, що незалежно від того, що може сказати закон чи будь-хто ще, правда на їхньому боці. Група зрадників з еліти захопила те, що по праву вважала своїм – будь то країна, в якій вони виросли, їх економічна і фізична безпека або просто їх розуміння того, як слід організовувати суспільство, пише газета.
“Перемога за нами. Все, що нам потрібно – це мужність”, – кричав самопроголошений командуючий “армією патріотів”, яка восени 1993 р. допомогла взяти під контроль Білий дім. Згодом він очолив своїх послідовників на місію самогубства задля захоплення Останкінського телевізійного центру. Десятки людей загинули під градом стрілецьких військ, відданих президенту Борису Єльцину.
Коли у 1993 році почалося повстання в Москві, а потім бойові дії у 2014 році на сході України, поразка виглядала неминучою. Лідери і їх послідовники виглядали божевільними, одурманеними ностальгією, дикими теоріями змови і фантазіями про масштаб їхньої підтримки суспільством. Але вони вірили. На сході України люди, які виходили на барикади біля будівлі обласної адміністрації, іноді були п’яними, часто войовничими і відірваними від реальності. Але вони не сумнівалися в тому, що їхня справа правдива, пише автор публікації Ендрю Хіггінс.
Проросійські бойовики, які окупували адміністративну будівлю в Донецьку у 2014 році.
Шквал пропаганди на російському телебаченні, який є основним джерелом новин для більшої частини населення, поширював страх і гнів, впроваджуючи переконання, що антиросійські протестуючі в далекій українській столиці Києві незабаром підуть на Донецьк із рушницями та ножами, щоб створити хаос.
Війна, що послідувала, затягнулася на шість років, внаслідок чого загинуло понад 13 000 людей, майже всі цивільні. Люди, які не хотіли мати нічого спільного з “Донецькою народною республікою” і які складали значну більшість, згідно з опитуваннями громадської думки, проведеними незадовго до її проголошення, здебільшого покинули «республіку», яку не визнає жодна інша країна, включаючи навіть Росію. Залишилися лише ті, хто справді вірили, люди похилого віку і ті, хто надто бідний, щоб мігрувати.
У Москві в 1993 році повстання швидко згасло, принаймні, на вулицях, але не в умах. Олександр Руцькой, колишній радянський льотчик-винищувач, який очолив повстання проти Єльцина, обіцяв “битися до кінця”, але здався усього через 24 години. Одягненого у військову форму, його посадили в пошарпаний автобус разом з його полоненими спільниками і відвезли до Лефортовського СІЗО. Руцькой, який отримав високі нагороди за службу в Афганістані, виглядав жалюгідно. Переможений і пригнічений, він однозначно програв, – йдеться в публікації. – Але переможці втратили ініціативу, спровокувавши хвилю шахрайської приватизації і в 1996 році провівши з масою порушень президентські вибори, які втримали слабкого здоров’ям і все більш хаотичного Єльцина в Кремлі на другий термін. Коли все це було реналізовано, він передав владу Путіну.
Путін, колишній офіцер КДБ прийняв справу реваншизму, відродивши амбіції Росії, вплив спецслужб, музику радянського державного гімну, емблеми радянської епохи для збройних сил і патріотизм як кийки проти його критиків, – вказує газета. – Через два десятиліття після його приходу до влади слово “зрадник” стало одним з улюблених образливих виразів Кремля, а демократія – предметом насмішок. Коментуючи заворушення у Вашингтоні, Костянтин Косачев, голова Комітету Ради Федерації, верхньої палати російського парламенту, з міжнародних справ і прихильник Путіна, заявив, що американська демократія “зашкутильгала на обидві ноги”. “Свято демократії закінчилося. Це, на жаль, насправді дно, кажу це без тіні зловтіхи”, – додав він, явно зловтішаючись.
Читайте також: Від гуманітарки на “Мрії” до “корабельної сосни”. Топ провалів української влади у 2020 році
