Офіційний старт президентській виборчій кампанії в РФ ще не дано, і формально вона почнеться тільки через два місяці, але вже зараз зрозуміло, що ніяких виборів, по суті, не буде.
Не варто розраховувати і на бурхливу передвиборчу гонку. Встановлення конституційної більшості “Єдиною Росією” в Держдумі (не плутати з КПРС) показало, що на це можна не витрачати гроші і зусилля.
Зовні всі ознаки “конкуренції” будуть дотримані, але на практиці процедуру правильніше назвати перепризначення Володимира Путіна на четвертий президентський термін. Всі інші кандидати будуть виконувати роль статистів і змагатися в тому, хто краще може тягти за ВВП його валізу.
Так що вже зараз зрозуміло, що в РФ продовжиться путінський застій зі своїми особливостями: масовою заміною губернаторів, міркуваннями про модернізацію і іпортозаміщення. Основу легітимності режиму продовжать складати “зовнішні вороги”, від яких потрібно захищати духовні скріпи і росіян.
Промова Путіна на засіданні Валдайського клубу спочатку підносилася Кремлем як важливий програмний спіч. Путін в черговий раз підтвердив: всі біди Росії – від безпринципної політики Вашингтона. Слова “США” і “американці” російський лідер сказав близько ста разів. Злісні янкі хочуть витіснити Росію з європейського газового ринку, неправильно скорочують ядерні заряди, американці підтримували сепаратизм в 90-х на російському Північному Кавказі, вони ж зламали міжнародне право і змусили світ визнати Косово, давлять російських пропагандистів з Russia Тoday і Sputnik. Ще, на думку Путіна, у Вашингтоні розгорнута “безпрецедентна антиросійська кампанія” і “шалена антиросійська істерія”. Навіть від революції 1917 і повалення царя виграв Захід. Список претензій можна продовжувати, але суть проста: США не поважають Росію.
“У нас в радянські часи було більше протиріч і розбіжностей. Але знаєте, чого ще було більше? Поваги було більше”, – поскаржився Путін.
Власне, це є головна російська скрепа, на якій вже будується і буде будуватися зовнішня і внутрішня політика. Все для фронту – все для перемоги, пожертвувати всім, щоб янкі визнали особливе місце Москви на політичній карті світу, а РФ стала одним з центрів багатополярного світу, про який багато і часто говорять в Росії.
Згідно тезам Путіна, Європа остаточно перетворилася в “молодшого брата” США і тільки поглиблення зв’язків з Росією дозволить Старому Світу відстояти свою незалежність. Виходить, що європейці, визнавши Косово, самі відкрили ящик Пандори, який привів до Криму і Каталонії. Правда, господар Кремля, розмірковуючи при цьому про “референдум” і “незалежність” українського півострова Крим, як зазвичай, забув про десант російських окупантів, які і забезпечили в 2014-му “народне волевиявлення” під дулами “калашникових”.
Виступ Путіна показав, що йому набагато приємніше говорити про стратегічну стабільність і конкуренцію з США, розмірковувати про майбутнє Сирії і акуратно підтримувати свого колегу з позивним Rocket Man, ніж обговорювати актуальні для російських пенсіонерів, покупців, пацієнтів, “заблукавших” солдат теми. Україна явно втомила його, і Москва має намір поставити війну з нашою країною на паузу.
Російське вторгнення в Україну Путін назвав “протиріччям”, яке потрібно “вирішувати цивілізовано”, також, як криза в Сирії, Лівії та на Корейському півострові.
Його пасаж, що ситуацію в Україні “треба розплутувати, а не рубати” можна сміливо занести в актив української армії. Кремлівським дроворубам за останні роки пояснили, що, незважаючи на всі складності, протиріччя і, часом, відверту дурість політичного істеблішменту, Україна – це незалежна країна, яка готова захищати себе всіма доступними засобами. І якщо продовжувати “рубати”, можна зламати не тільки сокиру.
Зараз в Росії насолоджуються “кримнаш” і “донбасснаш”, але, що робити з Україною, яка, незважаючи на окупацію цих регіонів, нікуди не поділася, – відповіді немає. Путіну двічі ставили питання, як він бачить стан відносин між Україною і РФ через три роки. Перший раз російський цар спробував відбутися жартами на тлі сидячого поруч колишнього президента Афганістану Хаміда Карзая, де воюють більше тридцяти років. Повторне питання не принесло нічого нового: Європа сама винна, тиснути треба Київ, Москва “не учасник конфлікту”, але кордон з окупованим Донбасом контролюватиме одноосібно.
Путін знову сипле звинуваченнями на тему яка погана Україна: поганий закон “Про освіту”, неправильний пам’ятник Петлюрі, страх і жах в економіці України від розриву кооперації з РФ, обіцяє прийняти в російське громадянство мільйон українців, які змушені бігти з окупованого і непридатного для життя Донбасу. Причому, Путіна чомусь цікавить стан справ виключно там, де розвивається прапор України. До захоплених українських територій Володимир Володимирович швидко втрачає інтерес.
А ще – обов’язкова фраза: “Ми любимо Україну”. Класичний набір президента РФ останніх років. Це зрозуміло – Україна залишається найголовнішою зовнішньополітичною поразкою Путіна. Він обов’язково спробує взяти реванш. Порох потрібно тримати сухим.
