Politerno > Статті > Україна і світ > Про нюанси виборчої системи з “відкритими списками”

Про нюанси виборчої системи з “відкритими списками”

  • 26 Жовтня, 2017
  • 1312 Переглядів
  • 0

Ухвалення нового закону “Про вибори” із включенням до нього норми про обрання Верховної Ради на основі пропорційної виборчої системи з “відкритими списками” – одна із ключових вимог акції протесту, що триває під стінами парламенту.

Чому? Варто додати, що дані положення (про “відкриті списки”) містилися у передвиборчих програмах більшості партій, які пройшли до нинішнього складу Верховної Ради. Крім того, нинішній виборчий закон, ухвалений ще за часів президентства В. Януковича, визнаний багатьма фахівцями найгіршим в історії України законом про вибори. І це стосується не лише самої виборчої системи, але й принципів “нарізки округів” і ряду інших положень. Отже, реформа виборчої системи видається досить актуальною. Тим більше, що формально, наче, в суспільстві існує повний консенсус щодо того, за якою системою мають проводитися вибори. Всі публічні політики регулярно повторюють тезу про “відкриті списки”. Громадські активісти їх у цьому підтримують. Однак нового виборчого закону досі немає.

Для того, щоб розібратися у цьому питанні спершу треба з’ясувати, що ж це за такі “відкриті списки”?

Дана виборча модель означає, що виборець, голосуючи за певну політичну силу (як це зазвичай робиться у рамках будь-якої пропорційної виборчої системи), визначається не тільки з партією, але і з конкретним переліком кандидатів у списку цієї партії, котрих він підтримує найбільше.

В ідеалі система з “відкритими списками” повинна означати, що виборець голосує за політичну партію а також “розставляє” кандидатів у списку політичної партії у тому порядку, у якому вважає за потрібне.

Не важко зрозуміти, що, якщо екстраполювати подібну модель на український парламент з 450 депутатами, то стає зрозуміло, що жоден виборець не зможе розставити 450 кандидатів у певному порядку, адже він елементарно не може досконало вивчити всі прізвища, і не розгубитися у їх кількості. Та й технічно не ясно, як це все облаштувати. Як тоді має виглядати бюлетень, скільки одержані результати потім мають обробляти у виборчих комісіях? Чи не вийде так, що результати потім рахуватимуть місяцями?

Відповідно, чиста “пропорційна система з відкритими списками” видається мало-реальною для впровадження. Тому можна пропонувати лише якусь “варіацію на тему відкритих списків”, і тут починається найцікавіше, адже поле для маніпуляцій – майже безмежне.

Перш за все, треба сказати, що більшість діючих політиків ні у яких “відкритих списках” не зацікавлені. Якщо поглянути на склад нинішньої Верховної Ради, то він складається із половини обраних за “закритими списками” депутатів, та з половини – “мажоритарників”.

Зрозуміло, що “мажоритарникам” жодні пропорційні вибори не потрібні. Вони, здебільшого, просто “купували!” округи шляхом більш-менш регулярного підкупу виборців у формі “гречкової благодійності”. Вони мають власні округи, де мають ядро прихильників. Зміна виборчої системи означитиме для них втрату “капіталовкладень”, а також необхідність пошуку нових способів, як потрапити у парламент. Без належного рівня гарантій. Чи зацікавлені вони у якихось змінах? Очевидно, що ні.

Далі, якщо вести мову про “пропорційну” складову Верховної Ради, то там представлені люди, включені у списки завдяки близькості до партійних лідерів, або ті, хто просто “купив” місця. Їм теж жодні зміни не потрібні, адже вони стали депутатами не завдяки лідерським здібностям, а завдяки тому, що їх включили на потрібне місце у списку.

Тому депутати можуть говорити будь-що про бажання змінити виборчу систему, однак щирими при цьому вони не будуть. Це, до речі, засвідчено численними провалами спроб проголосувати новий виборчий закон.

Однак суперечність між запитами суспільства змінити виборчу систему, передвиборчими обіцянками майже усіх відомих політиків та їх реальним небажанням щось змінювати нікуди не поділася. І подальше ігнорування громадських настроїв може справді призвести до вибухових наслідків.

Тож не виключено, що новий виборчий закон про “відкриті списки” все ж таки буде ухвалений, однак буде він, м’яко кажучи, далекий від задоволення відповідних вимог.

Для прикладу ми можемо подивитися на ту систему, яку нам пропонує закон про місцеві вибори, яка, теоретично, є “пропорційною з відкритими списками”. Чим, по суті, є така система?

Жодних “відкритих списків” на місцевих виборах у нас немає. Як і списків загалом. Є лише закріплення кандидатів за певним округом. Тобто, якщо ти голосуєш на певному окрузі за партію – ти голосуєш і за цього кандидата в депутати. І вибору у тебе немає, адже якщо ти його не підтримуєш – партію ти теж не підтримуєш. Однак, навіть ця твоя підтримка не гарантує проходження “твого” кандидата, адже мандати потім будуть перерозподілятися згідно кількості голосів, відданих за партію на кожному округу. Відповідно, той, хто формує списки, може просто відправити “незручних” кандидатів на округи, де у них не буде шансів. От і вся “відкритість”.

По суті, на місцевих виборах нам “продали” під виглядом виборчої системи з відкритими списками “погіршений” варіант мажоритарки, із жорсткою прив’язкою кандидатів до партій та округів.

Тож не виключно, що щось подібне, зрештою, ухвалять і для виборах до Верховної Ради.

Найголовніше, що партійні лідери парламентських фракцій будуть лобіювати систему, в якій вони зберігатимуть вирішальну роль у “призначенні” депутатів. Адже ні для кого не є секретом, що саме продаж місць у списках – ледь не основний засіб фінансування більшості українських політичних партій.

З іншого боку, депутати-мажоритарники будуть лобіювати той законопроект, де буде збережений і закріплений “поділ на округи”. Компромісом може бути якась модель, де будуть округи, схожі на мажоритарні, а політичні партії самовільно призначатимуть кандидатів на кожен округ, і будуть ці округи “розподіляти”.

Зрозуміло, одразу виникає питання. А взагалі ця система з “відкритими списками” можлива, і як вона має виглядати? Чи все це – не більше ніж продукт політичної пропаганди?

Насправді, можна запропонувати виборчу систему, яка буде відповідати принципам “відкритих списків”, та не буде аж занадто важкою у плані реалізації.

Як варіант, можна запропонувати систему із т.зв. “регіональними списками”. Коли Україна ділиться на кількість округів згідно до кількості регіонів, відповідності до кількості заселення визначається кількість мандатів на кожен регіон, кожна партія висуває в округу список своїх кандидатів, а виборці голосують за партію та розставляють пріоритети у списку цієї партії. Звісно, технічні нюанси можуть різнитися, але головний принцип при цьому не змінюється.

Необхідно відзначити, що сама проблема “відкритих списків” – це, по суті, відображення найголовнішої проблеми української політики – корупції. Люди, які все своє “політичне життя” торгували місцями у списках та “вигідними округами” не готові ділитися своєю владою у цих питаннях, а, отже, і доходами. Тому було б дуже наївно вірити у те, що хтось і справді завтра подарує нам “відкриті списки” без боротьби та серйозних змін.

Петро Олещук

Діліться у соцмережах:

Залишити відповідь