Politerno > Статті > Трамп звинувачує Україну, відродження плану Штайнмайера, кінець “Антонова”

Трамп звинувачує Україну, відродження плану Штайнмайера, кінець “Антонова”

  • 26 Липня, 2017
  • 1196 Переглядів
  • 0

Трамп звинувачує Україну вже особисто

Трамп підписав вирок українській владі. Швидше за все, не всій владі, а лише окремим її представникам, та все одно зробив дуже боляче всім.

Вчора американський президент написав у своєму основному засобі комунікації зі світом – “Твіттері”: “Спроби України саботувати кампанію Трампа” потихеньку працювали, щоб просунути Клінтон”. Де ж розслідування генерального прокурора?“.

Все сказане господарем Білого дому вже відоме. Це ж саме нещодавно говорила помічниця прес-секретаря того ж будинку. Але одна справа помічниця прес-секретаря, і зовсім інша – сам президент. І тут вже не важливий мотив Трампа, який не так ображений на українців, скільки знайшов аргумент, щоб відбитися від звинувачень у співпраці з росіянами. Важливим є те, що реагувати доведеться навіть тим, хто не горить бажанням розбиратися в “українському втручанні в американські вибори”.

Те, що американський колега Луценка змушений буде відкрити “українську” справу, сумніву не підлягає. Як мінімум, спрацює принцип паритетності: адже якщо “російське втручання” розслідується, то має розслідуватися і “українське”.

Власне, до цього і веде Трамп: або забудьте про обидві справи, або розслідуйте обидві. А оскільки забути про “російський слід” чисельні впливові сили в США не можуть (і із зовнішньополітичних причин, і за внутрішніх, де цей “слід” – зброя проти Трампа), то буде обраний варіант “розслідувати обидві”.

Яких наслідків слід очікувати Україні? Не підлягає сумніву одне: Порошенко не буде чекати, поки розслідування вкаже на нього. Йому потрібна швидка і ефектна реабілітація перед Трампом. І виглядати вона може тільки в вигляді скальпів, принесених на вашингтонський вівтар.

Скальп №1 – посол України в США Чалий. №2 – міністр закордонних справ Клімкін (бо посол – занадто дрібно). №3 – міністр внутрішніх справ Аваков (“небезпечний маргінал” не забутий).

Чи є другий шанс у плану Штайнмайера?

Західні учасники “нормандської четвірки” знову заговорили про поступове відведення важких озброєнь від лінії зіткнення на Донбасі. 2 серпня в Мінську повинен бути визначений список районів, з яких це відведення почнеться. Нікому не потрібно нагадувати, що все це – відомий план Штайнмайера, який народився і помер в минулому році. Спостерігаючи спроби його реанімації, можна подякувати Меркель і Макрону і одночасно поспівчувати їм.

Подякувати – тому що вони хоч щось намагаються робити, щоб на Донбасі не гинули люди. Поспівчувати – бо це сизифова праця. Проблема плану Штайнмайера в тому, що він був зосереджений на виконанні першого пункту Мінських угод – забезпечення безпеки – і ігнорував інші. Тим часом, без виконання інших пунктів і перший ніколи не буде виконано.

Кому невигідне розведення військ? Тим, хто не хоче, щоб після нього почалося виконання політичної частини Мінських угод. Щоб цього не допустити, перемир’я буде постійно зриватися. Причому ці сили є як з одного, так і з іншого боку, тому зривати вони можуть навіть по черзі, щоб не підставляти “партнерів”.

Боротися з цією тактикою можна тільки одним шляхом – змусити сторони виконувати наступні пункти Мінських угод незалежно від виконання першого. Відвели війська в одному пункті – прийнятий закон виборах на Донбасі, відвели в іншому – відновлені соцвиплати, відвели в третьому – скасований указ про блокаду. І так далі. Тільки тоді, коли “яструби” з обох сторін зрозуміють, що Мінські угоди будуть виконані, незважаючи на всі їхні провокації, ці провокації припиняться.

Не виключено, що в Парижі і Берліні це розуміють, – доказом є слова німецького посла про те, що вибори можна проводити і в присутності російських військ (і подальша підтримка посла німецьким МЗС). Однак аргументів для реалізації власної позиції у західних партнерів немає. Ні рішучості для використання тих аргументів, які можуть подіяти.

Блокада Донбасу – для закупівель в Росії?

Однією з найрезонансніших новин вчорашнього дня стало повідомлення Міненерго про те, що 80% закупленого у 2017 році вугілля – з Росії. Всього закупили 1,35 млн тонн, з них в Росії – 1,09 млн.

Тут не може бути ніяких претензій до самого Міненерго – якщо навіть рішення про закупівлі приймалося там, то воно говорить лише про те, що в міністерстві вміють думати логічно. З усіх наявних варіантів був обраний економічно найбільш вигідний – саме такими категоріями і повинні думати міністри, а політика – не їхня парафія.

Однак логічність дій Міненерго лише підкреслює нелогічність дій політичної влади країни. Як відомо, за офіційною версією у нас на Донбасі – російська агресія. І навіть без п’яти хвилин окупація, як записано в поки що не прийнятому законі про “інтеграцію” Донбасу.

Іншими словами, за офіційною версією ми маємо країну-агресора і українське населення Донбасу, яке страждає від агресії і окупації. І в цій ситуації українська влада приймає рішення про економічну блокаду Донбасу. В результаті ми платимо за вугілля не перебуваючим під окупацією українським громадянам, а – безпосередньо окупантам, щоб вони і податок на прибуток отримали, і ПДВ, і прибутковий податок із зарплат.

Якщо спробувати шукати логіку в таких діях, то знайдеться вона тільки в одному випадку: якщо російські шпигуни приховуються не там, де їх шукає СБУ, а безпосередньо в РНБО. Правда, на це можна заперечити, що в перші півроку була безвихідна ситуація, а ось тепер президент домовився, і вугілля ми будемо закуповувати в США. Але це вже окрема історія – оскільки мало хто сумнівається, що умовна формула “Нью-Йорк +” збагатить всіх – від фіктивних фірм в Америці до тих, чиє вугілля буде видаватися за американське.

Кінець комерційного “Антонова”

Вчора без особливої ​​помпи Кабмін ліквідував державний авіаконцерн “Антонов”. За офіційною версією – в зв’язку з передачею всіх його підприємств “Укроборонпрому”. Хоча, в принципі, не так уже й важливо, передадуть його в “оборонку” або просто розвалять – важливо те, що це рішення означає фактичний кінець українського комерційного авіабудування. Кінець сумний і, на жаль, закономірний.

Для самого “Антонова”, мабуть, краще було б, якби його продали приватним інвесторам. Тоді був би хоч якийсь шанс. Оскільки за нинішньої влади в жодної наукомісткої галузі української промисловості шансу немає.

Янукович, звичайно, був бандитом, корупціонером і зрадником Батьківщини. Але він в кожній своїй закордонній поїздці приставав до зарубіжних партнерів з пропозиціями закуповувати у нас то чи це. Робив по-совковому невмілі презентації, проте дійсно був зацікавлений (нехай навіть не без особистого інтересу) в підтримці промисловості. А для того, що не продавалося, влаштовував то футбольний Євро-2012, то баскетбольний Євро-2015 року, щоб заробляти на будівництві інфраструктури.

Баскетбольний Євро-2015 був похований вже в 2014-му. І це стало прологом до подальшого самоусунення влади від підтримки промисловості. У нинішнього керівництва країни якщо і є зацікавленість в якихось галузях, то тільки в шоколадній і курооброблювальній.

Для всього іншого створюються максимально жорсткі умови для виживання. “Антонов”, який вимагав великих вкладень, природно, не вижив. Як і автопром, як і суднобудування. І цей список до 2019-го ще явно розшириться.

Чехи дадуть роботу українцям

Зате під час відсутності роботи в Україні нашим громадянам її пропонує Чехія. Mіністерство сільського господарства Чехії заявило про необхідність прискорення набору українських працівників в сфері аграрного сектора. У планах міністерства – дозвіл офіційного працевлаштування півтори тисячі українців в сільському господарстві. Правда, тільки на термін від 6 до 12 місяців, але можна не сумніватися, що за півроку будь-який українець знайде способи залишитися там назавжди.

Але чехи від цього не дуже турбуватимуться. Тому що сьогодні головна проблема цієї країни – маленьке (!) безробіття. Чехам вдалося зберегти і модернізувати майже всю промисловість, що залишилася від часів соціалізму, підняти рівень зарплат до середніх 1-1,5 тисячі євро, але молодь все одно вважає за краще їхати в сусідню Німеччину, де доходи ще вище.

І якщо для промисловості кадри вдається набрати без державної допомоги (до речі, на промислових підприємствах українців також чимало), то сільське господарство (не найсильніша галузь Чехії) потребує спецнабору. Арабські біженці в Чехію не прагнуть, тому залишаються українці – більш бідної країни в окрузі немає.

І в нинішній ситуації це дуже непогано, що українці потрібні хоча б десь. Тому що у себе на Батьківщині вони роботу навряд чи знайдуть. Принаймні за такі гроші.

Джерело: Strana.ua

Діліться у соцмережах:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь