Балістична ракета – один з небагатьох класів зброї, якого в українському арсеналі досі немає, попри радянську ракетну спадщину. Під час повномасштабної війни, робота над власною балістикою активізувалась, але результату все ще немає.
Що заважає і наскільки ефективно може протистояти українській балістиці російська ППО – у матеріалі DW.
Технологія, якій вже десятки років
За мірками історії балістика не є новою зброєю. Прообразом сучасних балістичних ракет вважається Фау-2 (V-2, нім. Vergeltungswaffe 2), яку створили в нацистській Німеччині та вперше застосували у 1944 році. Після війни почали формуватися балістичні ракети як клас, а першою успішною міжконтинентальною балістичною ракетою стала радянська Р-7, випробувана у 1957 році.
“Україна брала участь у розробці базових проєктів ракет стратегічного призначення, які використовував СРСР. Фактично, усі найновіші ракети, які склали основу радянського ядерного щита і згодом РФ, є розробками КБ “Південне”. Технічні рішення були української сторони, а реалізація – на російських заводах”, – зазначає у розмові з DW директор української консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець.
Втім, накопичену наукову базу, наголошує експерт, в повній мірі не вдалося передати нинішнім українським науковцям. “Минула купа часу, коли радянські науковці створювали свої напрацювання. Ця теоретична база, якщо вона і накопичена, потребує перехоплення іншими поколіннями науковців. Але фактично у нас не було передачі досвіду”, – констатує Згурець.
Адже після розпаду СРСР ракетна галузь втратила державне фінансування і престиж, частина фахівців змінила професію, інші виїхали за кордон, а покоління, яке мало б перейняти напрацювання, здебільшого цього шансу не отримало. “Тому, – додає експерт, – нові конструкторські бюро часом йдуть від нульових рішень”.
При цьому Згурець звертає увагу, що українська наукова школа в СРСР була спрямована на створення міжконтинентальної ракети дальністю 8-10 тисяч кілометрів, а сьогодні є потреба у балістиці середньої дальності – близько 500 кілометрів. “В Україні створення такої школи і таких проєктів почалося з 1994-го року. Тоді був перший проєкт під назвою “Борисфен”, який передбачав створення ракети на рідкому паливі до 500 кілометрів. Потім цей проєкт закрили і вирішили створити комплекс “Сапсан”, – нагадує експерт.
Державна та приватна балістика
Над цим український ОПК працює з 2006 року – “Сапсан” з діаметром корпусу 0,9 метра і дальністю польоту на 500 кілометрів, експортний варіант “Грім-2” з діаметром 0,6 метра і дальністю 280 кілометрів. “Певні елементи цього оперативного ракетного комплексу вже показували на парадах. Навіть випробували деякі елементи, – розповідає DW генерал-лейтенант, колишній заступник начальника Генерального штабу ЗСУ Ігор Романенко, який свого часу відповідав за програму “Сапсан”. Але, нарікає він, “через агентів Кремля все зірвалося”.
З початком повномасштабної війни українська влада знову заговорила про “Сапсан”. Так, ексміністр оборони Олексій Резніков заявив про “дуже реалістичний шанс” застосувати комплекс проти російських військ у 2023 році. Згодом, у 2025 році президент України Володимир Зеленський підтвердив успішні випробування ракети “Сапсан” та навіть бойове застосування, а також заявив про підготовку до серійного виробництва цих ракет. Дату та результати ударів в Україні офіційно не розкривали. Тим часом Росія у 2023–2025 роках неодноразово заявляла про нібито перехоплення ракети “Грім-2”.
Окрім державного сектора, балістикою займається приватна компанія Fire Point. Як розповіла CEO виробника Ірина Терех в інтерв’ю Reuters, нині уже здійснено близько 15 випробувальних пусків балістичної ракети FP-7 дальністю до 300 кілометрів, яка проходить кодифікацію в міністерстві оборони України. Терех розраховує на перше бойове застосування FP-7 вже на початку осені 2026 року, а наприкінці осені Fire Point планує розпочати бойове застосування ракети FP-9 дальністю до 850 кілометрів.
Перешкоди для української балістики
Опитані DW експерти обережні в оцінках термінів бойового застосування балістики. “Обіцянка це одне, а реальне виконання програми трохи інше. Ви ж бачите, що ракета “Фламінго”, яку обіцяли з початку року по три штуки на день виготовляти, поки йдуть по три штуки на місяць”, – констатує у розмові з DW авіаційний експерт, провідний науковий співробітник Національного авіаційного університету Валерій Романенко.
Схожої думки дотримується і Сергій Згурець, на переконання якого заяви про “Сапсан” і Fire Point ще належить підтвердити практикою. “Мене лякають команди, які одночасно беруться за кілька напрямків, як це демонструє Fire Point. Вони роблять і дрони, і антибалістику, і балістику. Це зменшує можливість концентрації на одному проєкті”, – впевнений він.
При цьому, додає Згурець, створення української балістики вимагає вирішення низки складних технічних завдань. “Однією з нагальних проблем, яка в повній мірі українською стороною не вирішена, це створення ракетного палива. Цього не зробили ні КБ “Південне” в роботі з Павлоградським хімзаводом по проєкту “Сапсан”, ні Fire Point”. Також нам потрібна система наведення”- наголошує експерт.
Ці виклики Fire Point прагне вирішити на заводі в Данії. Там, за даними компанії, планують запустити виробництво твердого ракетного палива, корпусів двигунів, стикувальних запчастин до інших частин ракети та збирати самі двигуни. За планом відкриття першої черги заводу має відбутися вже у 2026 році, а основної – 2027 році.
Примітно, що багато викликів у розвитку балістичних технологій Україна має вирішити сама, оскільки не всі партнери поспішають ділитися досвідом. Приміром, як пише видання Defence Express, за часів президентства Джо Байдена Україна вже просила американців поділитися рецептурою палива від старих ATACMS для “Сапсанів”, але отримала відмову. Раніше Зеленський нарікав, що низка країн світу не зацікавлена у розвитку українських балістичних та антибалістичних технологій через конкуренцію на глобальному ринку озброєнь.
Удари РФ
Крім того, важливим фактором, який стримує розвиток української балістики, є російські удари, констатують співрозмовники DW. “Як тільки залишалися місяці до розгортання серійного виробництва “Сапсану”, РФ у 2025 році завдала удар по п’яти ключових для ракетної техніки підприємствах. По Дніпру, по Павлограду, по Житомиру. Тобто росіяни віднеслися до цього серйозно. Ці удари продовжуються”, – зазначає Валерій Романенко.
Тому, як наголошує військово-політичний оглядач групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко, підприємства мають бути підземного типу, які дуже важко зруйнувати. “Забезпечені лінії виробництва всім необхідним, внутрішній замкнутий цикл. І тоді налагодження серійного виробництва і масштабування буде можливе”, – переконаний він.
Спроможності російської ППО
Опитані DW військові експерти переконані, що поява серійної балістики в України стане суттєвою проблемою для Росії. “Чи зможуть вони повністю закрити своє небо від української балістики? Росіяни експериментували зі своїми зразками балістики. Також в них був досвід збиття ATACMS. Тому я думаю, що ймовірність перехоплення української балістики буде не мінімальною. Але як це працюватиме на практиці – побачимо “, – розмірковує Коваленко.
При цьому РФ не має змоги закрити повністю своє небо від балістики, переконаний Валерій Романенко. “Балістику можуть збивати С-400 та деякі модифікації “Бук”. Але ці системи загалом становлять до 15 відсотків загальної кількості російських комплексів. Тому, якщо ми почнемо бити по цілях, які не захищені С-400, влучання буде стовідсоткове”, – вважає експерт.
Своєю чергою Згурець зазначає, що поява в Україні балістичних ракет дальністю від 300 кілометрів дозволила б знищувати російські системи ППО і суттєво допомогла б протидіяти російським “Іскандерам”. “Вони не змогли б безкарно пускати ракети по Україні. Дальність “Іскандера” максимум 500 кілометрів. Зона розгортання для обстрілів від кордону десь 100 кілометрів. Ми знаємо зони, з яких здійснюються ці пуски. Тому знищення пускових, командних пунктів, заряджаючих установок “Іскандерів” з наявністю балістики буде простіше. Російське ППО не є суттєвою перешкодою для виконання наших завдань”, – резюмує експерт.
Але коли це станеться, невідомо. Володимир Зеленський заявив 6 серпня, що розраховує “досягти потрібних результатів” у балістичній та антибалістичній програмах протягом 2026-2027 років.
“” Читайте також: Виродження влади. Як Зеленський досяг своєї стелі, а система держуправління — дна
