У партії “Слуга народу” (СН) твердо хочуть покласти кінець депутатській вольниці у Верховній Раді. На додачу до скасування депутатської недоторканності пропрезидентська політсила хоче розширити перелік причин для дострокового припинення депутатських повноважень і обмежити право кожного окремого парламентарія на законодавчу ініціативу.
Чим це може обернутися для політичного процесу в Україні, у матеріалі.
Всі ходи записані
В пакеті законопроектів, прийнятих на пленарному засіданні у вівторок, містилася законодавча ініціатива №1027 “Про внесення змін до статті 81 Конституції України (щодо додаткових підстав для дострокового припинення повноважень депутата України”.
Це проект авторства Офісу президента. Сесія 279 голосами направила його для оцінки до Конституційного суду, як того вимагає закон. Переважну більшість голосів за проект дали “слуги народу”.
Законопроект, окрім іншого, пропонує позбавляти мандата за неособисте голосування, якщо суд підтвердить такий факт. А також, якщо депутат відсутній без поважних причин на третині пленарних засідань і/або засідань свого парламентського комітету протягом однієї чергової сесії.
Ще одна нова причина позбавлення депутатського статусу – виїзд парламентарія за кордон на постійне місце проживання.
Представляючи законопроект з парламентської трибуни, член фракції “Слуга народу”, представник президента в КС Федір Веніславський зазначив, що втрата мандату загрожує і депутату, який проголосував за себе і за того хлопця, і навіть того, хто просто віддав свою картку для голосування і нею скористалися (друге, як і перше – поширене явище в Раді).
“Дуже часто ми спостерігаємо, коли на табло для голосування висвічується 226 і більше голосів, а в залі сидить кілька десятків народних депутатів України, картки яких голосують самі по собі за допомогою інших народних депутатів. Саме для того, щоб унеможливити в майбутньому таку ганебну практику, президент Зеленський вніс законопроект, який передбачає, що в разі, якщо народний депутат України проголосував за іншого народного депутата України, або надав можливість проголосувати за себе, то це буде підставою для втрати депутатського мандата, якщо такий юридичний факт буде встановлений рішенням суду”, – заявив Веніславський.
Введення відповідальності за прогули він пояснив бажанням прирівняти парламентаріїв до простих громадян.
“Якщо наші народні депутати представляють своїх виборців, які можуть бути звільнені з роботи за прогул протягом дуже короткого часу, а народні депутати України місяцями не працюють в парламенті, то це ганьба для таких народних депутатів. І цю практику потрібно припиняти”, – заявив Веніславський.
Політолог Руслан Бортник, однак, говорить про можливості, які з’явилися для зловживань у можновладців.
“Боротьбу з парламентаріями-прогульниками і кнопкодавами можна представити як виконання передвиборчої обіцянки, і електорально такі ходи виграшні. Але дивіться: у разі прогулів рахувати їх буде апарат Ради і навіть апарат конкретного комітету, які підпорядковуються спікеру і керівництву комітету, в даній Раді відносяться до провладної монобільшості і влади. Чи не стане нова норма закону інструментом в руках більшості на додачу до імперативного мандату? З від’їздом депутатів за кордон теж непросто. Якщо слідувати логіці законодавчої ініціативи, депутат Онищенко (позафракційний народний депутат восьмого скликання Олександр Онищенко, – ред. ) повинен був втратити мандат, хоча сам він стверджував, що поїхав за кордон з політичних мотивів, а не через кримінальну справу, відкриту проти нього. З відміною депутатської недоторканності переслідувати депутатів буде простіше, як і позбавляти депутатського значка за втечу з країни, благо на це не потрібно рішення суду, а просте голосування Ради”, – коментує політолог Бортник.
Очевидно, що ці зміни в Конституцію спрямовані проти тих депутатів, які можуть виїхати з країни не чекаючи 1 січня 2020 року – дня, коли з них знімуть недоторканність.
В такому випадку вони дуже швидко втратять мандат.
Правда, тільки за умови, що Рада проголосує за ці зміни в Конституцію.
А станеться це не раніше лютого. І то якщо Конституційний суд встигне до нового року розглянути законопроект і схвалити його (зміни до Основного закону приймаються на двох сесіях: на одній простою більшістю в першому читанні, а на другій – 300 голосами в остаточному).
При цьому, поки, як бачимо, 300 голосів за зміни не набираються.
Читайте також: Про авторитаризм з демократичним генезисом або до чого призводить “голосування серцем”, а не розумом
Для парламенту готують колективний підхід
Ідея обмежити право народних депутатів вносити законопроекти відображена одразу в декількох законопроектах №1043, 1042, 1040, дата розгляду яких поки невідома.
В останньому проекті йдеться про введення системи протидії “законодавчому спаму”.
“За даними “Комітету виборців України”, депутати Верховної Ради щорічно ініціюють майже в 25 більше законопроектів, ніж парламентарі Великобританії, в 140 разів більше, ніж в Греції і в 300 – Норвегії та Швейцарії, шість народних депутатів, які подали приблизно 650 законопроектів, жоден з яких не став законом. В цілому законами стали лише 12% законопроектів. Таким чином, у багатьох важливих для життя нашої країни законопроектів просто немає шансів стати законами”, – йдеться в пояснювальній записці до законопроекту №1040.
Тому пропонується дозволити вносити законопроекти і проекти постанов тільки групам депутатів розмірами не меншим найменшої фракції, зареєстрованої на першій сесії. У Раді дев’ятого скликання це фракція партії “Голос” з 17 членів.
Думки на рахунок ідеї кількісної фільтрації розділилися.
Так, народний депутат восьмого скликання Ганна Романова (“Самопоміч”) описала на своїй сторінці в Фейсбуці проблему потоку законопроектів, що обрушився на парламент. “У Верховній Раді попереднього скликання було зареєстровано приблизно 13 тис законопроектів… Серед них, на мою думку, було не більше 5% законів дійсно необхідних суспільству. Решта – заборона матерщини, називати дітей географічними назвами, заборона всіх слів з коренем “рус” або читати “Отче наш” перед початком сесії… Також до реально необхідних законів не доходила черга через законопроекти “ні про що”, де міняли, наприклад , слово “інвалід” на “особа з інвалідністю” при цьому називали пафосно “Закон про державну підтримку людей з інвалідністю”. Потім обговорювали півдня в присутності цілого міністра і купи популістських заяв з трибуни, як держава дбає про інвалідів (нагадую, що йдеться про зміну одного слова!), а потім ставили 20 раз на голосування, тому що поки півдня обговорювали, всі депутати-бізнесмени розбіглися по своїх справах. В кінці-кінців, коли таки за допомогою кнопкодавів проголосували, то голосно аплодували і кричали “Перемога!” і “Слава Україні!” Театр абсурду!”, – пише Романова.
Її колега по восьмому скликанню Ігор Попов, який раніше керував Комітетом виборців України, навпаки, вважає проблему законодавчого спаму перебільшеною. Мовляв, його велика частина все одно не проходила сито комітетів. “Подібне обмеження – стара ідея, яка навряд чи буде ефективною. У більшості депутатів уже через тиждень буде, скажімо так, 16 друзів Оушена, які підтримають його законопроект. Тому загальна кількість проектів зменшиться на 5%, а критики про обмеження прав депутатів буде більше”, – прокоментував Попов.
Норма про 17 необхідних “багнетів” не буде проблемою і для опозиційних до Зеленського фракцій, чисельність яких перевищує обумовлену кількість підписів.
А ось для депутатів фракції “Слуга народу”, які захочуть внести законопроект від свого імені, не погодивши його з керівництвом партії, ця ідея явно не до душі.
Проти неї вже публічно висловився нардеп Олександр Дубінський.
“Це означає узурпацію законодавчої ініціативи групами впливу в Раді. Якщо ми вирішили рухатися таким шляхом – скоротіть відразу парламент до 20 осіб. Сенс тримати більше?”, – заявив Олександр Дубінський.
“Насторожує, що провладна більшість у Раді подає ідеї комплексно з Офісом президента. Скасування імунітету, звуження прав депутатів разом зі зменшенням їх кількості до 300 осіб і так далі йдуть пліч-о-пліч з перепідпорядкуванням президенту Нацгвардії і непідписанням закону про тимчасові слідчі комісії Ради, необхідних для імпічменту. Де-факто відбувається посилення влади президента і послаблення парламенту як інституту, і чим далі, тим сильнішим може бути цей перекіс з усіма витікаючими наслідками”, – резюмує політолог Бортник.
Читайте також: Як Рада під наглядом Зеленського змінювала Конституцію
