А згадайте «Новий курс» Юлії Тимошенко, в розробці інституціональної частини якого я брав посильну участь. Там пропонувалася канцлерська модель, коли партія, яка перемогла на парламентських виборах, автоматично отримує більшість у Верховній Раді, а лідер цієї партії стає прем’єр-міністром і самостійно формує склад уряду (президента в цій моделі немає взагалі).
І відразу псевдоексперти почали стогнати, що ця модель, мовляв, веде до авторитаризму, що ЮВТ хоче стати канцлером аля Ангела Меркель і підім’яти під себе всю владу. Хоча в модель включалися чіткі права опозиції з конституційним закріпленням за нею контрольних комітетів, там була верхня палата з правом розпуску Ради і перезавантаження всієї влади, там були професійні асоціації з правом вето на кандидатуру міністра та інші інструменти балансу влади.
Під стогін псевдоекспертів і виття порохолюбів нова Конституція від ЮВТ підтримана на виборах не була. Але виборці почули її основні положення. І проголосували за одноосібного главу держави з максимальними повноваженнями – з тою самою монобільшістю в Раді, з можливістю сформувати свій уряд і призначати будь-кого куди завгодно.
Ось тільки ніяких стримуючих механізмів у нинішньому розподілі владних повноважень немає, на відміну від наших пропозицій.
Ось до чого призводить «голосування серцем», а не розумом. Голосування за персони, а не ідеї. І це пост не про Тимошенко, а про “замріяних українців”.
Читайте також: Як Рада під наглядом Зеленського змінювала Конституцію
