Порошенко через п’ять років після майдану, революції, що привела його до влади, цими днями зазнав відразу три поразки.
Володимир Путін в конфлікті з Україною вдається до нових агресивних методів, позбавляючи порти на сході доступу до моря. Президент Петро Порошенко намагається використати кризу собі на користь і терпить фіаско.
Цієї осені в російських кінотеатрах демонструвалася милостиво-патріотична комедія. Вона називалася «Кримський міст. Зроблено з любов’ю!», сценарій написала керівниця пропагандистського каналу RT (колишній Russia Today). У фільмі показані Керченська протока і героїчні будівельники, що зводять самий тріумфальний об’єкт путінської ери – міст, що з’єднує анексований півострів Крим з материковою Росією. Старий кримський татарин, зваблива студентка-археолог, весела українська кухарка – всі люблять і підбивають один одного, а в кінці йдуть по свіжоукладеному асфальту в світле майбутнє Росії.
Але минулої неділі можна було побачити інші кадри, зроблені на тій самій протоці. На цей раз там мостів не будували, а таранили і обстрілювали судна. При цьому мимоволі робили це настільки незграбно, як ніби намагалися зняти чорну комедію.
Але урок, який можна зробити з того, що відбувається, цілком серйозний: новий кримський міст не тільки з’єднує, а й служить Москві для того, щоб перекривати Керченську протоку. У неділю Росія оголосила Азовське море, що знаходиться на північ від протоки і берега якого Росія ділить з Україною, практично офіційно своїм внутрішнім морем. Україна нічого не може з цим вдіяти; від безпорадності і в той же час від бажання отримати для себе якусь вигоду український президент ввів в країні воєнний стан. А Захід, здається, поки що не збирається щось робити.
Хто хоче, може подивитися на цю сюрреалістичну подію в YouTube. Там можна побачити, як недільного ранку корабель російських прикордонних військ таранить маленький український військовий буксир, в той час як командир на містку захоплено підбиває рульового. «Дави його! Так! Так!»- кричить він. Буксир прямував з українського чорноморського порту Одеси в інший – також український – порт Маріуполь в Азовському морі в супроводі двох патрульних катерів.
Підслухані радіопереговори російської сторони наводять на думку, що там діє команда безпорадних людей, які не справляються зі своїми завданнями. Спочатку у них не запустився брандспойт, тому не вийшло таранити верткі патрульні катери, замість цього сталося зіткнення з катером власної групи. Командувач служби берегової охорони, віце-адмірал ФСБ Геннадій Медведєв «починає панічно кричати», один з російських офіцерів попереджає іншого по радіо, що, швидше за все, «за всім цим лайном стежить президент».
У цій ситуації в хід пускають більш серйозні засоби. У повітря піднімають винищувачі, нарешті, ввечері в неділю відкривають стрілянину по патрульним катерам, коли ті зібралися повернутися до Одеси. Троє матросів були поранені.
Весь інцидент і радіопереговори росіян свідчать про «повний хаос», говорить московський експерт по судноплавству Михайло Войтенко. «Це імпровізація на найнижчому рівні». А те, що росіяни ще й поставили старий сухогруз між опорами кримського моста, щоб перекрити фарватер, він називає «актом відчаю».
Але мимовільний комізм – це лише одна сторона історії. Інша сторона – це добре продумана стратегія Кремля щодо Азовського моря, яка виявила себе в неділю. Вона цинічна, зрозуміла і ефективна і має на меті після Криму, сепаратистських областей на сході України взяти під контроль ще й Азовське море, і на морі надолужити те, що не вдалося зробити на суші.
Необхідно зробити невеликий екскурс в недалеке минуле, щоб це зрозуміти. В результаті анексії Криму та війни на Донбасі Україна практично втратила великі частини свого узбережжя. Але при цьому в руках Києва залишилися єдині глибоководні порти на Азовському морі. Один з них – Маріупольський в другому за величиною місті регіону з населенням у півмільйона чоловік. Там розташовані два величезних сталеплавильні заводи, що надає місту своєрідний шарм промислового центру з пляжами для купання.
Просто диво, що Україні вдалося зберегти за собою це стратегічно важливе портове місто, хоча Київ вже навесні 2014 року втрачав над ним контроль. Через Маріуполь Україна може експортувати залізо, яке виробляє тут найбагатший олігарх України Рінат Ахметов. Він – головний роботодавець і фактичний господар міста. Крім того, через Маріуполь і сусідній порт Бердянськ за кордон відправляється зерно.
Так було, в усякому разі, до останнього часу. Але потім Росія ускладнила доступ в Азовське море. Кримський міст, зданий в експлуатацію в травні 2018 року, занадто низький для багатьох кораблів класу PanaMax, які раніше заходили в порти Маріуполь і Бердянськ. Крім того, тепер судна скупчуються при заході в протоку і на виході з неї, рух можливий тільки в одну сторону, супровід лоцманами обов’язковий. Вантажі і команди піддаються регулярним перевіркам прикордонними підрозділами ФСБ.
Український експерт з питань судноплавства Андрій Криленко веде статистику: в травні він нарахував 727 перевірок, деякі з яких призвели до затратних затримок суден. Рекордним стало затримання канадського судна на 12 днів.
Тепер Маріупольський порт часто пустує, там введений чотириденний робочий тиждень, сталь і чавун доводиться переправляти залізницею в чорноморські порти. Росія перекриває місту кисень. Цією блокадою, як попереджав військовий журналіст Олег Жданов ще влітку, Росія хоче підігріти невдоволення в Маріуполі. «У певній ситуації туди не доведеться навіть танки вводити».
Росія аргументує тим, що її перевірки не суперечать міжнародним морським правилам. Це пов’язано з особливим статусом Азовського моря: так як Київ і Москва не змогли свого часу домовитися про кордони, вони вирішили в 2003 році взагалі не ділити акваторію. Тобто: там немає ніяких окремих територіальних вод, кордони яких в принципі повинні проходити в морі на відстані 12 морських миль від узбережжя. Тут же все море і в тому числі Керченська протока є загальними територіальними водами, де Росія, як і Україна має право контролювати судна.
Але Україна, на відміну від Росії, не може скористатися своїми правами. Більш-менш пристойного військового флоту у неї після анексії Криму більше немає, а те, що залишилося, знаходиться далеко, в Одесі. Проте, у вересні Київ почав переводити свої скромні сили в Азовське море. Два патрульних катери були доставлені по суші в Бердянськ, щоб вони в подальшому могли супроводжувати торгівельні судна. Старий рятувальний корабель «Донбас», який не має озброєння, був посланий разом з буксиром через протоку. Те, що росіяни його пропустили, було сприйнято в Україні як тріумф. Як повідомлялося, той корабель повинен стати основою нової військової бази.
Але на цей раз Порошенко вирішив не переправляти свої патрульні катери по суші, попередньої заявкою на прохід через протоку на ім’я коменданта Керченського порту себе особливо обтяжувати не стали і відповіді звідти не дочекалися.
Для такого підходу є два пояснення, і обидва не на користь президента Петра Порошенка. Перше – з обвинуваченням у зловмисності – надає Кремль, воно звучить так: Порошенко прагне до ескалації, тому що йому потрібен привід для введення воєнного стану. Шанси на повторне обрання у нього малі, а в умовах воєнного стану вибори можна відкласти. Російський президент Володимир Путін назвав інцидент «явною провокацією», адже, за його словами, на кораблях знаходилися два представники спецслужб. Але Захід нібито українцям все прощає, за словами Путіна, «якщо вони зажадають немовлят на сніданок, то їм, напевно, дадуть і немовлят». (Цитата звірена)
Менш драматичне пояснення звучить так: Порошенко сам був вкрай здивований жорсткою реакцією росіян. «Порошенко попався в пастку, поставлену йому Кремлем, – каже московський експерт із зовнішньої політики Володимир Фролов. – Він зараз в безглуздому становищі». За його словами, Кремль дав ясно зрозуміти, що тепер в Азовському морі діють нові правила. Крім того, Кремль перевірив, як Захід відреагує на дозоване застосування насильства до України. Що йому успішно вдалося: «Захід не прийняв ні одну зі сторін, і санкцій він вводити не буде».
Дійсно, перша реакції Заходу була обережною: представник ЄС із закордонних справ Федеріка Могеріні висловила «стурбованість», і «здивування», а президент США Дональд Трамп повідомив, що він «не радий» цій конфронтації. Різкі засудження звучать не так. Після того як спочатку Трамп підтвердив, що зустрінеться з Путін під час саміту G20 в суботу, раптом в четвер у Твіттері зустріч скасував. Канцлер Ангела Меркель хоча і поговорила по телефону з Порошенком і Путіним, але до вимог своєї партії про введення нових санкцій проти Росії не приєдналася.
При цьому Європарламент ще в жовтні засудив дії Росії в Азовському морі і попередив, що в разі загострення обстановки «цілеспрямовані санкції» проти Росії можуть бути розширені. Які ж ще заходи залишилися в розпорядженні Заходу?
Можливі обмеження для російських портів. Також не виключено розширення повноважень місії ОБСЄ в східній Україні на Азовське море. Переговори з врегулювання конфлікту на Донбасі так чи інакше продовжаться, є план ввести в регіон миротворчу місію ООН. Однак мало хто в переддень українських виборів живить якісь надії на прогрес. На тлі обережної позиції Заходу очікування Порошенка здаються непомірними: в інтерв’ю газеті «Більд» він сказав, що сподівається на введення натовських кораблів в Азовське море. На це, правда, в даній правовій ситуації потрібна згода Росії.
Порошенко не міг залишити обстріл українських кораблів без відповіді. Але через те, що він ввів військовий стан, Заходу тепер важко зайняти якусь певну позицію. Чому, запитують там, протягом чотирьох років кровопролитної війни на Донбасі він не вводив воєнного стану? І чому зробив це саме зараз, після інциденту з трьома пораненими і напередодні виборів?
Ті ж питання прозвучали і в українському парламенті, і це був його зоряний час. Найнебезпечніший суперник Порошенка на виборах Юлія Тимошенко, опозиція, але і деякі депутати правлячої партії приклали зусилля, щоб в кінцевому підсумку від воєнного стану мало що залишилося. Його обмежили 30 днями і менше ніж половиною регіонів країни. Початок передвиборчої кампанії в березні повністю гарантовано. Президент запевнив, що цивільні права залишаться в недоторканності, якщо не почнеться російська наземна операція. Тобто військовий стан скоріше віртуальний і символічний. Що він буде означати на практиці, не знає ніхто.
Таким чином, Петро Порошенко через п’ять років після початку Євромайдану, революції, що привела його до влади, цими днями зазнав відразу три поразки – у відносинах з Москвою, в стосунках із Заходом, в стосунках з парламентом.
24 матроса і офіцера, взяті в неділю в полон, зараз сидять в камерах попереднього ув’язнення – як, нібито, порушники кордону. Їх злочин полягає в тому, що вони, будучи українцями, прямували з одного українського порту в інший український порт.
Крістіан Еш, Дер Шпігель (Німеччина)
Читайте також: Сергій Рахманін про колаптоїдний воєнний стан
