Публічні розбіжності міністра розвитку економіки Тимофія Милованова і міністра фінансів Оксани Маркаровой щодо підтримки найбільших українських галузей викликали суспільний резонанс. Не будемо поповнювати безліч політичних оцінок, але спробуємо розкрити економічні підстави розбіжностей.
Отже, Милованов 27 лютого анонсував виділення протягом 2021-2023 рр. 90 млрд грн на підтримку вітчизняної промисловості і агрогалузі. У перший рік – 26 млрд грн, у другий – 31 млрд грн і в третій – 33 млрд грн. Це значні суми, враховуючи, що в поточному році на зазначені цілі передбачено усього 4 млрд грн, а сам бюджет України – трохи більше 1 трлн грн.
Невідомо, в якому форматі обговорювалася ця ініціатива на Грушевського і чи була в курсі міністр фінансів, але Маркарова публічно прокоментувала пост Милованова так: “Бізнесу потрібні нормальні рівні умови та верховенство права, а збільшення видатків бюджету на підтримку (особливо таку) – це мені здається помилкою. Якщо є зайві 90 млрд, то краще знизити податки для усього бізнесу, а не перенаправляти кошти платників податків на деяких обраних .”.
Нижче ми розглянемо докладніше пропозиції Мінекономіки, але навіть не вдаючись в подробиці можна констатувати: у міністрів концептуально різні підходи, вони добре відомі, обгрунтовані в економічній літературі і не раз застосовувалися на практиці. Але універсальних рецептів не буває – оптимальний вибір залежить від ситуації в країні і конкретних шляхів по досягненню запропонованих цілей.
Підхід Милованова – девелопменталістський, коли визначаються і підтримуються пріоритетні, зазвичай експортоорієнтовані галузі, які можуть дати найбільший ефект для країни в розрахунку на витрачені ресурси. Підхід Маркарової – інституціоналістський, з опорою на теорію вільного ринку. Тут все ж зробимо одне політичне застереження: пропозиції Милованова дуже далекі від лібертаріанства, під прапорами якого чинний уряд з подачі партії “Слуга народу” прийшов до влади півроку тому. Уся країна згодом зрозуміла, що лібертаріанців, котрі, якщо придивитися, взагалі проти податків і зводять роль держави до підтримки правопорядку і оборони, в уряді немає.
Тепер докладніше про ідею Милованова. Незважаючи на деталізовану рубрикацію, пересипану значними сумами, в його пропозиціях не вистачає конкретики, щоб дати їм обґрунтовану оцінку. Так, найбільше грошей передбачено на фінансову підтримку сільгоспвиробників – майже 41 млрд грн, і міністр нічого не уточнює по цьому пункту. Але напрям думок вловити можна. У планах – більш доступні позики аграріям і промисловцям (на фонд часткового гарантування кредитів хочуть виділити 3,12 млрд грн, на кредити фермерських господарств – 1,5 млрд грн, на компенсацію кредитів для придбання виробничого обладнання – 6 млрд грн). Плануються значні суми і на стимулювання продажів за кордон: по 6 млрд грн – на експортно-кредитне агентство і на компенсацію відсотків за кредитами експортерів. Також передбачаються 410 млн грн на підтримку і просування експорту, але не уточнюється, що це будуть за заходи. Що стосується промисловості, то Милованов обіцяє виділити на різні напрямки 32,65 млрд грн і більше за все на авіабудування – майже 17 млрд грн.
До речі, останнє – рідкісна конкретика в обіцянках міністра, тому зупинимося докладніше. Близько $ 700 млн за три роки – це, звичайно, значна сума (нагадаємо, що гендиректор “Антонова” запевняв, що навіть 700 млн грн вистачить на імпортозаміщення). А якщо правильно розпорядитися грошима, то віддача у вартості реалізованої продукції повинна бути кратною. Але це в теорії. І можливо лише за умови, що буде попит на продукцію українського авіапрому. А з цим якраз проблеми. Для порівняння, зараз “Антонов” будує один літак Ан-178 для Перу за $ 65 млн, а з 2009-го викотив усього 22 машини (чотири Ан-148, шість Ан-158, десять Ан-32, по одному Ан-178 і Ан-132D), крім того, десять літаків сімейства Ан-148 і Ан-158 знаходяться в цехах на різних рівнях готовності. Звичайно, авіапром – це не тільки літаки, але й інші літальні апарати, комплектуючі, а також обслуговування (на чому можна заробити ще більше, ніж на власне продажах), проте навіть біглий аналіз показує ключову проблему галузі – недостатній попит на кінцеву продукцію. Тому 17 млрд грн – це не панацея, і знову ж таки, поки незрозуміло, як саме буде реалізована державна підтримка: компенсація відсотків по кредитам, податкові пільги, прямі інвестиції у виробництво, просування на міжнародних ринках? Тільки коли буде така конкретика, можна буде судити про перспективи проекту.
В цілому програма Мінекономіки на 90 млрд грн вимагає докладної деталізації, бажано в документі, завіреному урядом, тобто з урахуванням побажань всіх ключових міністрів і перш за все Оксани Маркарової. Як бачимо, поки що мегаплани з порятунку української економіки зависли на рівні обговорення у Facebook. Їх навіть складно назвати напівфабрикатом.
Наостанок кілька історичних фактів. Великі розвинені країни – починаючи від Німеччини і США і закінчуючи Південною Кореєю і Тайванем, на певному етапі розвитку (хто в XIX, хто в XX столітті) застосовували жорстку протекціоністську політику для підтримки свого агросектора і промвиробництва. Нерідко при цьому вибиралися конкретні підгалузі для підтримки. Та й зараз торгівельні війни між мегаекономіками йдуть навколо питання мит, субсидування вітчизняних виробників, здешевлення власної валюти і інших протекціоністських заходів. Однак риторика влади розвинених держав сильно змінилася – тепер вони можуть дозволити собі зменшувати бар’єри в міжнародній торгівлі, як правило з більш слабкими країнами-партнерами, промисловість яких завчасно виявиться в невигідному становищі. З такої, історичної точки зору, підтримувати національного експортера потрібно. Однак у світлі міжнародних торгових договорів і сформованої кон’юнктури на конкурентних ринках зробити це вкрай складно, тим більше якщо немає поки нічого, крім заяви одного міністра в соцмережі.
Але з іншого боку, конкретні заходи повинні стартувати з конкретних заяв. А заклики до створення рівних умов для бізнесу взагалі не містять в собі ніякого алгоритму просування до поставленої мети. При цьому якщо зробити краще всім і потроху (наприклад, знизити податки на ті ж 90 млрд грн) в умовах крайнього дефіциту ресурсів, можна просто розпорошити зусилля. А ось слова Маркарової про “перенаправлення коштів платників податків на деяких обраних” можна сприймати по різному: як спотворення інформації або як пророцтво. Якщо формально, то тут підміна понять: в девелопменталістській традиції дійсно відбираються для підтримки галузі, але не конкретні компанії. А для всіх учасників ринку встановлюються правила гри. Скажімо, в Південній Кореї була експортна дисципліна, згідно з якою виробники отримували субсидії та інші преференції від держави в залежності від показників продажів за кордон. Але якщо брати до уваги українські реалії – то підтримка галузей у нас з легкістю може перетворитися в роздачу ренти наближеному бізнесу. І тут ми повертаємося до справедливих слів Маркарової, що “бізнесу потрібні нормальні рівні умови і верховенство права”. Однак це тільки слова. Як і у Милованова.
Читайте також: Знайшовся у Франції будинок сім’ї генпрокурора Рябошапки за півмільйона євро
