Цією фразою, але російською мовою, 5 років тому, у 2019 році, тоді ще новоспечений кандидат у президенти Володимир Зеленський відповів на запитання журналіста «Схем» про його бізнес у росії. Відтоді змінилося багато: Зеленський став президентом і пробув на посаді майже 5 років, росія розгорнула широкомасштабну війну на всій території України, Україна отримала перспективу членства в ЄС. Але фраза, сказана Володимиром Зеленським стосовно суспільно значущої на той момент теми, схоже, актуальна й досі.
Якщо ввести в пошукову систему «Зеленський в інтерв’ю з…», випаде довгий список глобальних та національних іноземних ЗМІ: BBC, CNN, Time, New York Times, Financial Times, NBS, AP, ARD, Sky, Channel 4, The Sun тощо. Це добре працює для аудиторій цих медіа — від США і Британії до Німеччини чи Бразилії. Однак, як казав перший президент України Леонід Кравчук, «є одне але»: українським медіа в комунікаціях із президентом України Володимиром Зеленським з важливих меседжів залишається скромна роль переповідачів.
Так, про те, що Зеленський «відчуває себе зрадженим західними союзниками», ми дізналися з видання Time, чий журналіст Саймон Шустер посилається і на президента, і на анонімні джерела в його Офісі (його книга «Шоумен» стала результатом безпрецедентного доступу до Володимира Зеленського впродовж 5 останніх років, про що жоден український журналіст не міг би й мріяти). Звідти ж ми дізналися і те, що деякі командири на передовій можуть отримувати накази просто з Офісу президента, а також те, що у військовій стратегії та команді очікуються серйозні зміни, включно зі звільненням принаймні одного міністра та «старшого генерала, відповідального за контрнаступ». Про кого йдеться — українцям лишалося тільки здогадуватися.
Реакцію на статтю Валерія Залужного в The Economist українці могли дізнатися з інтерв’ю Зеленського NBS, а пряме і недвозначне попередження для Валерія Залужного прозвучало з уст президента в інтерв’ю британському виданню The Sun: «При всій повазі до генерала Залужного та до всіх командирів, які перебувають на полі бою, є абсолютне розуміння ієрархії, і це все, і не може бути два, три, чотири, п’ять», — сказав тоді він.
Коментував президент і питання, пов’язані з ходом війни, — однак теж не для нас. Про те, що українська армія налічує 880 тисяч солдатів (до речі, чи не є це військовою таємницею?), ми почули в його інтерв’ю німецькому суспільному мовнику ARD. Про те, що, попри всі проблеми з ресурсами на фронті, він не бачить потреби в мобілізації ще 500 тисяч українців, він заявив британському телеканалу Channel 4 News (тут би звісно, запитати його, як він бачить перемогу над росією на полі бою і як треба правильно проводити мобілізацію, але хто ж з українських журналістів має таку можливість?). А те, що на тлі конфлікту між Ізраїлем та терористичним угрупованням ХАМАС «без підтримки ми будемо відступати», президент повідомив журналістам Bloomberg. Українцям же натомість адресовані щоденні відеозвернення президента про незламність та героїчну боротьбу.
Ідею, яка стосується безпосередньо громадян України, — щоб фінансова допомога від інших держав для українських біженців надходила спочатку до бюджету України, а потім розподілялася між отримувачами, — Зеленський уперше озвучив в інтерв’ю німецькому суспільному мовнику ARD (тим часом український суспільний мовник, що існує на гроші платників податків, має свою частку в Єдиному Марафоні — чому б президенту не поговорити про це там?). Ще одну «новаторську» ідею стосовно повернення в Україну людей, які тимчасово перебувають за кордоном під гуманітарним захистом, українці почули з уст радника голови ОП Сергія Лєщенка в інтерв`ю швейцарському виданню Tagesanzeiger (до речі, що передбачає позиція радника? Якими повноваженнями та, головне, якою відповідальністю за сказане має бути наділена така людина?).
Але апогею дуже своєрідні комунікації президента та його Офісу з народом досягли у випадку відставки головнокомандувача Збройних сил України генерала Валерія Залужного.
Спочатку невтомно «готувала ґрунт» для суспільного сприйняття депутатка від «Слуги народу» та заступниця голови Комітету ВР з безпеки та оборони Мар’яна Безугла. Виходило в неї, м’яко кажучи, не дуже: на її сторінці у Facebook, де вона постійно публікувала свої претензії до Залужного, можна знайти чимало відповідних коментарів. Однак, судячи з того, що владна команда Безуглу не стримувала, стало зрозуміло, що немає диму без вогню.
29 січня про те, що Зеленський запропонував Залужному написати заяву про відставку, поширили телеграм-канали — як «опозиційні», так і ті, які пов’язують з Офісом президента. Однак офіційних заяв ніхто робити не поспішав. Потім Міноборони «вшанувало» українців таким дописом: «Шановні журналісти, одразу відповідаємо всім: Ні, це не правда». Того ж вечора, 29 січня, прессекретар Володимира Зеленського Сергій Нікіфоров заявив «Українській правді», що «президент точно не звільняв головкома».
Схожими заявами про те, що «ніякого підтвердження немає», «наказу про відставку не існує» тощо українське суспільство годували ще кілька днів.
Однак 2 лютого видання Washington Post написало, що «українська влада проінформувала Білий Дім, що президент Зеленський вирішив звільнити головнокомандувача, генерала Валерія Залужного».
Вперше про плани звільнити Залужного ми почули 5 лютого з уст Зеленського в його інтерв’ю… ні, не українським медіа, які кілька днів намагалися отримати бодай щось, окрім «зливів» та свідчень «неназваних джерел», а національному італійському телеканалу Rai 1. «Я думаю про цю заміну, але тут не можна сказати, що ми замінимо одну людину», — сказав він. Це обіцяло масштабну перестановку, однак і після цього ніяких комунікацій з власним народом про можливу відставку головнокомандувача, який є найбільш популярною фігурою в Україні, президент не провів.
Зате його прессекретар Сергій Нікіфоров розтлумачив, як правильно треба було розуміти слова президента в інтерв’ю цьому каналу: мовляв, «йшлося не про патову ситуацію на фронті, а про стагнацію» (я особисто не дуже розумію принципову різницю, коли йдеться про фронт). Та ще й вирішив повчити українських журналістів: «Шановні колеги, точність формулювань важлива». Так, важлива. Однак самому президенту і його ОП в ситуації з відставкою Залужного до точності формулювань було дуже, дуже далеко.
Першою офіційною особою, яка повідомила щось, віддалено схоже на підтвердження чуток про відставку Залужного, став Міністр оборони Рустем Умєров, який 8 лютого написав: «Сьогодні було ухвалено рішення про необхідність зміни керівництва Збройних сил України. Щиро вдячний Валерію Федоровичу за всі досягнення та перемоги». Тут знову хочеться процитувати Леоніда Кравчука: «Казали-казали, і не сказали». Ким було ухвалено це рішення? Про зміну якого саме керівництва? Чим обґрунтована ця «необхідність»? Журналісти, які вже звикли до того, що після кожного подібного випадку вони можуть почути щось на кшталт «ви не так зрозуміли», продовжували чекати офіційного Указу Президента.
І він з’явився ввечері 8 лютого у формулюванні: «Звільнити Залужного Валерія Федоровича з посади Головнокомандувача Збройних Сил України». Крапка, без «у зв’язку з…» Як співав Віктор Павлік, «ні обіцянок, ні пробачень». До речі, саме цю фразу Володимир Зеленський використовував у своїй передвиборчій агітації — і їй він залишився вірний.
Заміну Залужного на іншого генерала не підтримували 72% українців, тоді як підтримували лише 2%. Такими були результати опитування КМІС у грудні 2023 року. Тому не буде перебільшенням сказати, що суспільство має право знати про причини відставки головнокомандувача від того, хто цю відставку ініціював і указ про яку підписав — тобто від самого Володимира Зеленського. Однак президент цього не пояснив. У своєму щоденному зверненні він говорив загальні речі, як-то воно повинно бути на фронті й у штабах, а як бути не має, однак конкретики це не додало. Максимум, на що він спромігся, — це провести закриту зустріч із журналістами. Втім, формат «off the records» не дає журналістам права розголошувати інформацію, яку вони там почули. Чи допоможе це суспільству зрозуміти, чому це сталося? Однозначно ні.
9 лютого Зеленський нагородив Залужного орденом та званням Героя України. І це створило ще більшу логічну розвилку: якщо Залужний був таким хорошим головнокомандувачем, то навіщо ж було його міняти? Якщо ж його стратегія, тактика і результати не задовольнили Верховного головнокомандувача, то за що ж тоді йому давати орден? Адже найвища державна нагорода не має бути підсолоджувачем для гіркої пілюлі відставки. Чи президент хотів постати перед суспільством у ролі такого собі «доброго пана», який звільнив Залужного без зайвих слів і пояснення причин, зате нагородив «на публіку», перед камерами, з обіймами та усмішкою?
Про президента-втікача Віктора Януковича в роки його правління говорили, що він діє за принципом: «Друзям — все, ворогам — закон». Про інформаційну політику Володимира Зеленського та його команди можна сказати так: «Іноземним журналістам — ексклюзивні інтерв’ю, українським — анонімні джерела та телеграм-канали, народу — Єдиний марафон». Винятками можна назвати нечисленні пресконференції, ще рідкісніші випадки колективних інтерв’ю та «теплу ванну» від Наталки Мосійчук, але ж ми говоримо про якісну комунікацію щодо нагальних політичних та воєнних питань. Якої немає, і на яку суспільство, що вже два роки живе в умовах повномасштабної війни, має повне право.
Як людина, дотична до медіа, Зеленський мав би розуміти, що ні про яку довіру в таких умовах ітися не може. А як людина, залежна від громадської думки, — що позбавитися від найпопулярнішої фігури у владі не означає автоматично самому стати такою фігурою. Іноді буває з точністю до навпаки.
Журналістка, письменниця, медіаекспертка, редакторка з питань України Tortoise media
