Готуючись до президентських і парламентських виборів, усі політичні партії і їх лідери намагаються зрозуміти, а частіше вгадати, настрої виборців, у тому числі і щодо доленосної для країни проблеми війни і миру.
Підходи до її вирішення проявляються вже на цьому етапі – більшість політиків, на жаль, не мають власних поглядів на тему повернення окупованих територій і відновлення миру, намагаються просто сподобатися виборцям, підлаштовуючись під емоції поточного моменту.
Власне, у цьому і проявляється різниця між політиками і державними діячами, які мислять стратегічними категоріями і здатні на відкритий діалог із суспільством.
Започаткована нещодавно виданням “Дзеркало тижня” спроба дослідження позицій ряду політичних партій з питання війни і миру продемонструвала очевидну недосконалість запропонованого для цього інструменту, і тому “Батьківщина” відмовилася брати участь в цьому опитуванні, що нагадує гру в хрестики-нулики.
У той же час, проведене опитування продемонструвало те саме бажання політиків сподобатися виборцю, генеруючи примітивні відповіді на складні питання. З цього і починається передвиборна брехня, що закінчується черговим розчаруванням громадян.
Так, сім з дев’яти опитаних партій, включаючи БПП, назвали те, що відбувається збройною агресією Росії, хоча саме Адміністрація Порошенка активно і послідовно перешкоджала встановленню цього факту в судовому процесі, ініційованому правозахисником Станіславом Батріним. Епопея з багаторічним брехливим АТО також характеризує справжню позицію Петра Порошенка і його партійних попутників.
Особливу тривогу викликає “недоварена каша” в головах політиків з питання стратегії деокупації і переговорного процесу, як ключової його складової. Так, жодна з опитаних партій, крім “Свободи”, навіть не згадала про Будапештський меморандум, хоча очевидно, що тільки в цьому форматі Україна має право формувати порядок денний. Ми виконали всі умови – тепер справа за гарантами.
Послідовно і аргументовано цієї позиції дотримується тільки Юлія Тимошенко, яка наполягає на необхідності застосування країнами-гарантами достатніх за своєю ефективністю невійськових заходів з примусу РФ до миру і звільнення всіх без винятку наших територій, а також на істотному посиленні військово-технічної допомоги Україні для створення ефективної системи протиповітряної оборони, відродження військово-морських сил і зміцнення можливостей на сучасному рівні протистояти наземному вторгненню.
Спроби Порошенка і далі чіплятися за мінську формулу, що передбачає особливий статус ОРДЛО, повну амністію і вибори під контролем окупантів, абсолютно суперечать відповідям його політичної сили на поставлені запитання. Це ще раз підтверджує, що в період виборів ми не почуємо від президента ні слова правди. Втім, як зазвичай.
Ідея залучити до Нормандського формату США, підтримана “Громадянською позицією”, “Нашим краєм”, Оппоблоком та іншими, взагалі носить антиукраїнський характер, оскільки дозволяє гарантам вислизнути з незручного формату і влаштувати загальну розмазню під назвою “Нормандія +”.
Наша команда вважає Будапештський формат головним майданчиком для переговорів щодо примусу агресора до миру і повного визволення захоплених територій. Гарантії дані нашій країні терміну давності не мають і тому, цей формат можна вважати постійно діючим, але вимагає активізації з боку України.
Ми розуміємо, що до мінського процесу прив’язані санкції проти Російської Федерації і не можемо перекреслити зусилля наших європейських партнерів, які інвестували в нього свій політичний авторитет і дуже-дуже багато слів. Тому нормандсько-мінський формат може мати право на життя і використовуватися для більш “гладкого” виходу з ситуації. Але в будь-якому випадку пора перестати грати в кішки-мишки і з цієї двошарової конструкції, що дозволяє всім учасникам уникати відповідальності, вибрати щось одне – або Мінськ, або Нормандію. При цьому повернення Криму має стати обов’язковим елементом формули врегулювання. Головне, щоб переговори йшли на рівні глав держав, а не громадськості, і щоб припинилися спроби підсадити за стіл цих переговорів представників окупаційних режимів.
Ми готові, паралельно з Будапештом, на рівні глав держав нормандської четвірки обговорювати формулу врегулювання, засновану на українському національному інтересі і підтримувану суспільством. Необхідну для такої серйозного розмови цілісну програму реінтеграції тимчасово окупованих територій, підкріплену не рекламними, а робочими проектами законів, змогла запропонувати тільки наша команда. По суті, з урахуванням обіцянок європейських партнерів підключитися до повоєнного відновлення Донбасу, спільна з ними робота може носити характер міжнародної експертизи програми реінтеграції та інвестиційного проекту “Новий єврорегіон Донбас”.
Оцінюючи позицію опитаних політичних партій щодо долі окупованих територій і методів їх звільнення, можна зробити висновок про абсолютно поверхневі підходи до вирішення цих найгостріших проблем, як з боку БПП, Оппоблока і “Нашого краю”, які виступають за виключно дипломатичний шлях вирішення проблеми, так і зі боку партій ура-патріотичної спрямованості, що допускають повернення територій військовою силою. Окремо стоїть “Громадянська позиція”, все більше розкриваючи погляди свого лідера, що мріє про заморожування конфлікту і авторитарне правління залишками країни. Підходи Анатолія Гриценка в цьому питанні, по суті, нічим не відрізняються від реальної, але постійно маскованої мети Петра Порошенка, який не бажає займатися поверненням захоплених агресором територій.
Свого часу Генрі Кіссінджер справедливо говорив: “Надмірно покладатися на дипломатію може виявитися помилкою, але покладатися тільки на силу, маючи в своєму розпорядженні недостатні засоби, означає самогубство”.
Поділяючи цю точку зору, лідер партії “Батьківщина” послідовно виступає за зміцнення української армії, як потужного чинника тиску на агресора, який в поєднанні з економічним і дипломатичним тиском, помноженим на зусилля гарантів за Будапештським меморандумом, повинен примусити агресора до миру і повернення наших територій.
Погляди опитаних партій з питання реінтеграції тимчасово окупованих територій виглядають ще більш плутаними. По суті, продемонстровано відсутність будь-якої осмисленої стратегії, як з боку влади, так і з боку тих, хто прагне утриматися в парламенті або потрапити в нього.
“Розмиті” хрестики-нулики у відповідь на не менш розмиті питання про статус цих територій, амністії і вибори зайвий раз демонструють відсутність у опитаних партій будь-якої осмисленої альтернативи руйнівної для України мінської формули, надиктованої Путіним.
Головне завдання української політики і майбутнього Президента країни – зруйнувати стіну страху, недовіри і ненависті, яку безперервно будує Кремль між вільною територією і окупованими Кримом і Донбасом. Вирішенню цього завдання присвячена розроблена “Силою правою” і прийнята на озброєння партією “Батьківщина” Програма реінтеграції тимчасово окупованих територій, заснована на законах “Про прощення” і “Про перехідний період”.
Законом “Про прощення” більшості наших громадян, які волею долі опинилися в окупації, дається чіткий сигнал – ви нам не вороги, ви не пособники окупантів, а жертви агресії, – і одночасно пропонується особлива система, яка регулює відповідальність громадян, які вчинили злочини проти своєї країни. При цьому наша команда вважає, що формула ефективного поствоєнного врегулювання не може бути нав’язана ззовні або продиктована чиновниками і політиками. Вона може бути знайдена лише в процесі відкритої дискусії, в результаті якої українське суспільство визначить, кого карати, а кого прощати.
Законом “Про перехідний період”, громадське обговорення якого стартує на початку вересня, пропонується детальний план відновлення мирного життя на звільнених територіях. Основні концептуальні моменти цього закону поетапно публікувалися, починаючи з грудня минулого року.
На цьому тлі дуже тривожно виглядають ідеї опитаних партій.
Все, крім “Свободи” і “Самопомочі”, втягнулися в обговорення варіантів амністії, забуваючи, по-перше, що цей механізм не носить індивідуальний характер, а по-друге, не має на увазі каяття в скоєних злочинах.
Ще більш невиразне, не підкріплене системними поглядами ставлення партій “Громадянська позиція”, “Самопоміч”, “Свобода” і деяких інших до питання виборчих прав жителів окупованих територій.
Загальне враження від того, з чим мають намір йти у владу більшість політичних партій і їх лідери, – гнітюче. Якщо ці думки реалізувати на практиці, ми ніколи не повернемо Крим і Донбас.
Очевидно, що сьогоднішня влада абсолютно не готова ні до повернення окупованих територій, ні до їх реінтеграції. На превеликий жаль, до цього не готові і ми, громадяни України, які живуть на вільній території країни. Ще меншою мірою до цього готові мешканці окупованої частини Донбасу і Криму. Головна проблема реінтеграції – відсутність зрозумілих, прийнятних для українського народу правил, за якими будемо відновлювати спільне мирне життя.
Особлива відповідальність у цьому питанні ляже на нового Президента і нову Верховну Раду України, а, в кінцевому рахунку, і на кожного з нас – виборців.
І останнє.
Всі тяготи цієї війни несе на собі український народ, і тому кожен громадянин країни має право на чесне ставлення до себе.
Ми всі втомилися від нескінченної брехні в політиці. Нам не потрібні примітивні штампи і безглузді гасла, а хрестики-нулики ми не вважаємо відповідями на наші запитання.
Саме тому команда “Батьківщини”, поетапно оприлюднюючи свій план деокупації і програму реінтеграції Криму та Донбасу, готується восени в повному обсязі презентувати його українцям на спеціальному Форумі, присвяченому відновленню миру, поверненню наших територій і забезпеченню безпечного життя.
Тільки всі разом в процесі широкої громадської дискусії ми зможемо знайти той самий – правильний – шлях до миру для нашої країни і кожної української родини.
Андрій Сенченко, Голова руху “Сила права”, український політик, громадський та державний діяч, вимушений переселенець з тимчасово окупованого Криму
