Вячеслав Ільченко. Тимошенко і війна за незалежність (Відео)

24 Липня, 2018
6048 Переглядів
0

Ця стаття готувалась довше, ніж передбачалось. Початково вона мала вийти ще позаминулого тижня, коли Юлія Тимошенко зустрілась з ветеранами 57 окремої мотопіхотної бригади, до якої увійшли батальйони “Батьківщина” (34-й батальйон територіальної оборони) та “Рух Опору” (42-й батальйон територіальної оборони). Ці два батальйони були створені на добровольчій основі в квітні-травні 2014 р. [1], і практично сходу опинились на передовій. Батальйони показали себе одними із найбільш боєздатних, і за їх участі було звільнено не один населений пункт, в т. ч. Торецьк [2].

Однак коли я звернувся за деякими деталями чотирирічної давнини, то виявив величезний пласт інформації, яка раніше в аналітичній пресі мені не зустрічалась. Таке враження, що існує своєрідне “табу” на висвітлення ролі в захисті української незалежності як партії “Батьківщина”, так і самої Юлії Тимошенко. Воно, в принципі, зрозуміло. Якщо цю інформацію акуратно приховати, то простіше буде навішати ярлика “проросійської політичної сили” на виборах. Адже наша влада тільки так звикла перемагати – монополізувавши право на патріотизм, а решту виставивши агентами-шатунами. Я ж хотів би, аби ви робили висновки самостійно. Ось лише деякі факти з дуже-дуже довгого для Юлії Тимошенко 2014 р.

Почнемо із маловідомого (тепер уже) факту про те, як почався наступ Майдану на урядові позиції по вулиці Грушевського. Це відбулось 19 січня 2014 р., коли частина майданівців, які втомились від нескінченних переговорів із диктатором, розширила межі Майдану і облаштувала позиції спочатку на Європейській площі, а потім двинулась далі – і тоді по ним почали стріляти. Тодішня пропаганда Банкової їх тут же назвала провокаторами, а тріумвірат Яценюк-Турчинов-Тягнибок вагався з їх підтримкою – тому що це могло завадити переговорам – і схилялись до позбавлення активістів підтримки [3, 4, 5]. А ситуація там була майже критична. 24 постраждалих, серед яких навіть були журналісти [6], а затриманих в ту ніч відправили в СІЗО без звинувачень [7]. Наступного дня кількість постраждалих виросла до 44 чоловік, із них близько половини було журналістами.

Так от, 19 січня 2014 р. єдиним опозиційним політиком, який підтримав активістів на вулиці Грушевського, була Юлія Тимошенко [8]. Саме завдяки її листу, а також позиції “протимошенківської” фракції в тоді ще “Об’єднаній опозиції” межі Майдану були розширені аж по Європейську площу. Що, зрештою, і призвело до падіння режима Януковича. Взагалі, партія “Батьківщина” на Майдані була представлена чи не наймасовіше. Згідно досліджень соціологів, вона брала участь в 13% всіх протестів [9]. Цю цифру необхідно множити як мінімум на два, а то й не три – оскільки на прохання самої Тимошенко вона відмовилась від партійної символіки задля єдності [10] (до речі єдина, решта партій від символіки не відмовлялись, про що свідчать численні фотографії тих часів).

22 лютого, прямо в той же день, коли Тимошенко звільнили, вона без затримок попрямувала на Майдан. Саме там вперше прозвучала теза, яка потім була затерта за допомогою нехитрих інформаційних вкидів про “коляску” і “каблуки”. Крім того, що люди не повинні розходитись з Майдану, поки не завершене перетворення країни, вона заявила, що саме визвольна боротьба в Україні потягне за собою встановлення демократичної влади в інших країнах пострадянського простору. І що тільки народ є гарантією того, що Україна не буде розтягнута на шматки [11].

Юлія Тимошенко була права. Перемога Майдану була для Кремля надзвичайно небезпечною. Йому необхідно було терміново показати, що перемога демократичних сил в країні – це бідність, розруха і війна. Саме тому він вирішив не зупинятись на анексії Криму, яка почалась 20 лютого [12], а розпочав повзучу інтервенцію в Україну. На той момент Україна була в стані фактично безвладдя, тому що з одного боку, були укладені домовленості із Януковичем, а з іншого боку – самого Януковича уже фізично в Україні не було, і опозиційні сили взяли на себе всю повноту влади [12]. Ось чому 1 березня 2014 р. Юлія Тимошенко заявила, що Україна негайно повинна розпочати процес євроінтеграції і розпочати консультації по Будапештському меморандуму. На той момент українська держава ще контролювала значну кількість стратегічних точок в Криму, в тому числі Ливадійський палац. Саме там Тимошенко запропонувала провести міжнародний саміт. Це повинно було компенсувати катастрофічну слабкість української армії, а також дозволило б показати світовій спільноті сам процес анексії. На жаль, ця пропозиція виконана не була. А завдяки інформаційному туману навколо подій в Криму на початку 2014 р. і відсутності міжнародних спостерігачів зараз Путін має змогу переконувати міжнародну спільноту, що Крим “сам пішов”.

Зауважимо в дужках, що коли Тимошенко зараз виступає за повернення до Будапештського формату – це не є чимсь новим, а послідовна позиція на протязі чотирьох років.

Події, втім, розгортались дуже швидко. 16 березня було проведено “референдум”, який контролювався російськими інтервентами та їх ставлениками. Уже наступного дня від Юлії Тимошенко вперше прозвучало чітке формулювання, що проти України відбувається агресія Росії [14]. Там же міститься і пропозиція негайно подати в міжнародний кримінальний суд в Гаазі та ратифікацію Римського Статуту. Останній досі не ратифікований у ВР, а чітке подання до Міжнародного Кримінального Суду стосовно агресії (відповідно до Конвенції ООН про агресію від 1974 р.) досі не сформоване.

Знову, зауважимо в дужках – Юлія Тимошенко вперше чітко назвала Росію агресором 17 березня 2014 р. Цю дату необхідно написати на стелі всім, хто зараз на всі лади заявляє, що Тимошенко ніколи не визнавала Росію агресором. А особисто Путіна вона назвала ворогом №1 для України 24 березня, в прямому ефірі ток-шоу Савіка Шустера [15]. А ось маловідома у нас стаття в французькій газеті “Парі Матч”, де вона говорить, що Путін загрожує всьому світу [23].

Вона повторила ці тези 29 березня у своєму виступі на XII з’їзді партії “Батьківщина”, і обозначила однією із своїх основних цілей – повернення Криму [16].

Коли в квітні розпочалась серія сепаратистський виступів на Сході, Юлія Тимошенко також однією із перших висловила свою позицію. 13 квітня вона перебувала в Холодному Ярі, і там в її виступі чітко прозвучало, що ніякого східного сепаратизму немає – а це є спецзагони ФСБ, які симулюють сепаратистську діяльність для того, щоб домогтись спершу федералізації, а потім і розшматування України [17].

В цьому вона була абсолютно права. Організація під назвою “Донецкая Республика”, повністю організована і фінансована Росією, вела свою підривну діяльність ще з 2005 р. Вона і створена була громадянами Росії – Олександром Цурканом, Андрієм Пургіним та Олегом Фроловим [18]. Однак, на жаль, Донбас більше ніж 10 років представляв собою своєрідне удільне князівство, повністю віддане під контроль Партії Регіонів ще за меморандумом Ющенка. А у тієї уже давно була встановлена політична спілка як із російським політикумом, так і з спецслужбами – і тому російським спецгрупам там був ввімкнений повний режим сприяння.

Треба сказати, що Тимошенко намагалась до останнього щось вдіяти. Навіть особисто їздила до Луганська вести перемовини із більш-менш вменяємими фракціями [19, 24]. Однак невдовзі стало ясно, що мирного шляху не існує, і Путін всерйоз вирішив розпочати інтервенцію із відторгненням чергової частини території України. Саме тоді Юлія Тимошенко й вирішила створити свій “Рух Опору”, який би допомагав українським військам із набором особового складу та ресурсами. Принципове рішення було прийнято і оголошено 30 квітня 2014 року [20].

Треба зауважити, що інший ключовий кандидат в президенти – Петро Порошенко – навіщось запропонував двосторонні переговори в форматі “Україна – Росія”, без залучення світової спільноти. Це була перша ластівка майбутніх Мінських процесів, які фактично виводили Росію зі статуса агресора, і Юлія Тимошенко попереджувала про такий варіант розвитку подій [22]. Це, втім, люди зрозуміли лише через роки після того.

В травні Тимошенко зосередилась на формуванні “своїх” батальйонів. Не дивлячись на величезну кількість добровольців – 20 тис. – підбирались тільки найкращі кандидати, із військовим досвідом. В таку величезну цифру зараз важко повірити, і нині дехто говорить, що вона була чисто піарною. Однак якщо звернутись до джерел того часу, неважко побачити, що тоді люди буквально штурмували воєнкомати. Наприклад, в Чернівцях тільки за 1 день до воєнкомата звернулось 4 тис. осіб [25]. Тимошенко же оголосила набір по всій Україні, так що цифра в 20 тисяч добровольців зовсім не є фантастичною. Просто комусь дуже не хочеться нагадувати людям про те, на якому фантастичному підйомі тоді була українська нація. А то почнуть задавати питання – як же так сталось, що запал пропав, а замість цього люди стали буквально тікати з України мільйонами.

Батальйон “Батьківщина” був утворений з 421 бійця, і всі вони були професійними військовими – більшість мали досвід участі в миротворчих місіях по всьому світу. Він отримав номер 34 в загальному списку батальйонів територіальної оборони. Другий батальйон, який формувався за підтримки Тимошенко, отримав назву “Рух Опору”, і до його складу увійшло 644 особи. До процесу формування цих батальйонів та їх підготовки долучались найкращі військові, яких тільки можна було знайти. 42-й, наприклад, готував Юрій Олефіренко – людина, яка пройшла три війни, і загинула героєм під час мінометного обстрілу Маріуполя 16 січня 2015 р.

Підготовка велась не тільки військова [2]. Коштом партії “Батьківщина” також купувалось спорядження. Наприклад, комплекти одягу для своїх батальйонів Тимошенко закупила сама, під час візиту на Буковину [26]. Відповідних змін зазнала і передвиборча програма Тимошенко – тепер в ній першим пунктом стояло створення потужної армії [27].

Поразка на президентських виборах 25 травня Тимошенко не зупинила. Здавалось би, передвиборча кампанія закінчена, можна розпускати штаби… Але вже 2 червня 2014 р. Тимошенко знову збирає свій штаб “Руху Опору” і… навпаки, посилює його роботу [28]. На цей раз задача полягала уже в допомозі регулярній армії, яка на той момент уже набрала силу. Що, на жаль, не можна було сказати про офіційне керівництво. Зараз уже забули, наприклад, обставини загибелі літака ІЛ-76 із нашими десантниками, наприклад. Це сталось 14 квітня [29]. Це зараз ми знаємо, що йшлось про репетицію збиття пасажирського літака – а тоді до цієї трагедії увагу привернула тільки Тимошенко. Вона ж вимагала провести розслідування [30], і хтозна, якби її тоді послухали – то катастрофи MH-17 вдалось б уникнути…

До речі, заява Тимошенко з приводу катастрофи малайзійського лайнера збереглась. Її варто навіть зараз прочитати [31], особливо тим, хто досі заявляє про “проросійськість” Тимошенко. Цікаво, це ж який-такий проросійський політик вимагатиме визнання російської агресії на міжнародному рівні?..

Залишилось тільки сказати, куди ж зникли “батальйони Тимошенко”, про що вже в 2015 р. заговорила блогерська тусовка. Їх навіть називали віртуальними. А секрет відкривався просто. 26 жовтня 2014 р. їх переформатували в 34-й мотопіхотний батальйон 57 мотопіхотної бригади. Таким чином, вони попросту зникли з радарів. Однак це не означає, що Тимошенко і партія “Батьківщина” перестали їм допомагати. Обсяг допомоги не зменшився, а навіть збільшився. Просто став числитись як волонтерська допомога, яка є значно менш публічною. Втім, Тимошенко все одно не можна було втримати від зустрічей із ветеранами [32].

А ось іще кілька прикладів. Наприклад, в листопаді 2014 р. батальйони отримали величезний вантаж, в якому було все необхідне – від теплого одягу до коліматорних прицілів [33]. А в 2015 р. – тепловізори та прибори нічного бачення [34]. Донька Тимошенко – Євгенія – облаштовувала для захисників України фестивалі і опікувалась хворими [35]. Останню взагалі не один раз бачили на фронті, як свідчать численні фотографії.

Так що немає нічого дивного в тому, що зустріч із ветеранами 11 липня 2014 р. була надзвичайно теплою. На відміну від влади – яка настільки перелякалась тієї зустрічі, що аж захворіла “азаровським бімбозом” – ветерани пам’ятають важкий 2014-й рік, і яку позицію займала тоді Тимошенко.

Варто про це пам’ятати і нам, коли в наступний раз почуємо заяложені штампи про “російську шпигунку і агентку Путіна”.

Діліться у соцмережах:

Теги АТО Батьківщина Тимошенко

Politerno Політичний Тернопіль

Вячеслав Ільченко. Тимошенко і війна за незалежність (Відео)

Залишити відповідь

Популярні

Останні новини

Меню

Календар

Квітень 2024
Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
1	2	3	4	5	6	7
8	9	10	11	12	13	14
15	16	17	18	19	20	21
22	23	24	25	26	27	28
29	30