Politerno > Статті > Україна і світ > Злочин без покарання. Хто буде визнаний винним у перших вбивствах на Майдані (Відео)

Злочин без покарання. Хто буде визнаний винним у перших вбивствах на Майдані (Відео)

  • Січень 23, 2018
  • 641 Переглядів
  • 0

Редакція “Політерно” погоджується не зі всіма висновками автора статті видання “Страна”, але вважає необхідною публікацію наведених у ній фактів.

22 січня виповнилося чотири роки з моменту трагічних подій на вулиці Грушевського, які в корені перевернули хід подій Євромайдану. В той день сталися перші вбивства учасників акцій протесту – жителя Дніпропетровської області Сергія Нігояна і білоруса Михайла Жизнєвського.

Через два дні після цього в лікарні помер ще один поранений 22 січня активіст – львів’янин Роман Сеник. Загибель відразу декількох людей стала каталізатором остаточного переходу протесту в фазу силового протистояння між владою і опозицією. І, багато в чому, визначила наступні трагічні події.

Тим часом, в розслідуванні вбивств 22 січня досі не поставлено крапки. Тож хто нам насправді винен в тих смертях?

Таємнича поява “Правого сектора”

Правоохоронці та активісти Майдану однаково описують передісторію перших смертей на “Груші”.

Після прийняття 16 січня 2014 року Радою пакету законів, які журналісти охрестили “диктаторськими”, опозиція перебувала в стані розброду і хитання. Великий мітинг, який був проведений в неділю 19 січня, фактично залишив без відповіді для протестуючих головне питання – як далі діяти. Нічого конкретного тодішні вожді Майдану запропонувати не могли. І в цей момент, група радикально налаштованих людей, які називали себе “Правим сектором” (це словосполучення тоді було ще мало кому відомо), атакувала ряди внутрішніх військ, які прикривали рух по Грушевського до урядового кварталу.

Почалося тривале протистояння, коли протестувальники закидали ВВ і “Беркут” коктейлями Молотова і камінням, а ті у відповідь стріляли гумовими кулями і кидали світлошумові гранати.

Лідери опозиційної трійки (Віталій Кличко, Арсеній Яценюк та Олег Тягнибок) спочатку назвали радикалів провокаторами, які спеціально затіяли бійку з правоохоронцями, щоб дати привід Януковичу розігнати Майдан. Але потім, побачивши, що влада не поспішає вдаватися до жорстких заходів, а популярність силових дій зростає, вирішили за фактом підтримати дії “Правого сектора”.

При цьому чи самі радикали пішли в атаку на Грушевського, чи їх хтось напоумив з “дорослих дядь” – досі незрозуміло.

Конвеєр смерті заробив на Грушевського, 4

Рано вранці 22 числа було оголошено про перших загиблих на вулиці Грушевського з боку активістів. З різницею в кілька годин медики констатували смерть Сергія Нігояна і Михайла Жизнєвського в результаті отриманих вогнепальних поранень.

“На той момент вже три дні тривали бійки з правоохоронцями, потроху всі звикли до гуркоту бочок, вибухів гранат і петард. На початку п’ятого я стояв біля бочки з вогнем, коли за спиною хлопці кинулися до тіла, що впало… Його накрили ковдрою, і швидко віднесли в медпункт на Грушевського, 4. Нас всіх відразу вигнали звідти, а через хвилин двадцять вийшов лікар – грузин років 45. Він сказав, що це перший убитий. Більше нічого нам лікар не розповідав, а тільки нервово курив”, – згадує обставини, пов’язані із загибеллю Нігояна, учасник Євромайдану Сергій Гляненко.

Співрозмовники в правоохоронних органах, в цілому, підтверджують його слова. З урахуванням резонансу повідомлення про смерть мітингувальника (імені якого на той момент не знали) в медпункт прибули представники правоохоронних органів. До честі останніх, вони не побоялися зайти в гущу подій на територію, зайняту протестуючими. За словами Гляненко, в авангарді співробітників МВС йшли двоє чоловіків в званнях підполковників.

Як стверджують джерела – на місце інциденту близько 6 ранку виїжджало керівництво органів прокуратури Печерського району Києва, справу було поставлено на контроль. Однак проведенню оперативних слідчих заходів заважав той факт, що місце вбивства Нігояна в той момент знову стало ареною сутичок силовиків і мітингувальників. Де незабаром була зафіксована ще одна жертва.

Ближче до світанку 22 січня в приміщення медпункту на Грушевського занесли другого вбитого в ході протистояння на Майдані – Михайла Жизнєвського. Як і у випадку з Нігояном, його принесли невстановлені чоловіки в масках, які потім зникли. Разом з тілом білоруса, смерть якого констатували в медпункті, в приміщення занесли його щит і палицю. Сталося це в той момент, коли слідча група з розслідування смерті Нігояна, все ще перебувала на Грушевського, 4.

Розповідь лікаря Ігоря Ільківа про обставини загибелі Жизнєвського і Нігояна, джерело відео: youtube.com/Журнал Репортер

Розстріли не потрапили на зйомки відео

Пізніше з’ясується, що недивлячись на сотні хронікерів і стрімерів, які вели трансляцію подій на “Груші”, момент смертельного поранення Нігояна не відображений ні на одному з відео.

Не набагато краще обстояла ситуація і з з’ясуванням обставин загибелі Жизнєвського. Його в гущі подій впізнавали по мотоциклетному шоломі (розфарбованому в кольори “Правого сектора”) і щиту. Момент його падіння в момент знаходження за одним із згорілих автобусів потрапив в об’єктив відеозйомки, яку здійснював один із співробітників МВС. Втім, роздивитись деталі вбивства Михайла на цих кадрах виявилось практично неможливо.

Ситуація ускладнювалася тим, що побоюючись кримінального переслідування учасники Євромайдануне поспішали йти на зустріч силовикам – спроби знайти свідків загибелі активістів деякий час вважалися безрезультатними. Навіть лікар, який констатував смерть Нігояна і Жизнєвського, відмовлявся контактувати з силовиками. Чоловік просто вимкнув свій телефон…

Опинившись таким чином без свідків, силовики оперували результатами призначених експертиз і розтину. Їх висновки звучали тривожно для симпатизуючих Майдану громадян. Адже з них слідувало – на Майдані з вогнепальною зброєю орудує якась “третя сила”, яка прагне зіштовхнути між собою правоохоронців і протестуючих. Інший можливий варіант – до загибелі активістів причетний хтось із учасників Євромайдану. Вірніше, тієї його частини, яка прагне радикалізувати протест.

Що стосується версії, яка з самого початку стала основною у протестувальників і в ЗМІ – що людей убили силовики – то до моменту зміни влади правоохоронці її заперечували.

“Слідство повністю виключає можливість використання (вогнепальної – прим. ред.) зброї спецпідрозділами органів внутрішніх справ і внутрішніх військ”, – заявляв тоді начальник відділу прокуратури Києва Олександр Харлов.

За його словами, отримані результати експертиз дають всі підстави вважати, що події 22 січня 2014 року стали наслідками “цілеспрямованих дій невстановлених осіб, спрямованих на дестабілізацію обстановки в суспільстві, розпалювання протестних настроїв, а також вказують на організований і холоднокровних характер дій злочинців”.

Як плодилися версії вбивств

Втім, вже через тиждень ситуація кардинальним чином змінилася.

3 лютого 2014 року в ефірі ТСН оприлюднили сюжет, автори якого розшукали очевидця загибелі Жизнєвського – активіста УНСО Тараса Кобялко. Він стверджував, що в його білоруського побратима вистрілили з позицій “Беркута” в той момент, коли Михайло стояв між згорілими автобусами.

Сюжет ТСН, який вийшов через два тижні після загибелі Нігояна і Жизнєвського, джерело відео: youtube.com/Mariya Tushinska

Знайомі з матеріалами справи про загадкові смерті на Грушевського співрозмовники стверджують – після заяв Кобялко правоохоронці здійснили його “виїзний” допит на території Майдану, підконтрольній мітингувальникам. В цілому, він підтвердив раніше заявлену ним журналістам версію. Але його слова силовики поставили під сумнів.

Головні розбіжності стосувалися трактувань того, де знаходився Михайло в фатальний момент. Слідство наполягало – це сталося, коли Жизнєвский ховався за автобусом, і відповідно не перебував на потенційній лінії вогню співробітників “Беркута”.

Побратими Михайла наполягали на зворотному. Мовляв, він розташовувався якраз між двома згорілими транспортними засобами. А отже, постріл в нього не міг бути зроблений з підконтрольної евромайдановцям територій.

Журналістам вони заявили версію про те, що їм вдалося встановити деталі про вбивцю Жизнєвського. Нібито вогонь вела якась жінка з табору “беркутівців”. Втім, з самого початку це швидше нагадувало спробу відвести слідство ще більш убік від суті.

Інтерв’ю Кобялко і його побратима, де вони говорять про жінку, яка нібито стріляла в Жизнєвського, джерело відео: youtube.com/Журнал Репортер

Як би там не було, але саме з подачі Кобялко і російського журналіста Аркадія Бабченка в ЗМІ почали розкручувати версію про те, що в Жизнєвського могли стріляти з помпової рушниці “Форт”, яка була на озброєнні у “беркутівців”.

При цьому вогонь нібито вівся не гумовими, а свинцевими кулями. Одна з яких і прошила наскрізь Жизнєвського.

Третя смерть учасника подій 22 січня і “куля” розбрату

Прихильники цього трактування (яка прийшла на зміну версії про “снайперів”, які розстрілювали в січні активістів на “Груші” з позицій “Беркута”) заявляли – аналогічним чином міг бути убитий і Нігоян, і третій смертельно поранений 22 січня – львів’янин Роман Сеник. Останній був підібраний медиками “швидкої допомоги” набагато нижче основної арени боїв – біля входу в готель “Дніпро” (де як пізніше з’ясується, і мешкали представники все того ж “Правого сектора”). Свідків його поранення офіційне слідство також не могло розшукати.

В результаті, Сеник був доставлений в лікарню з рваною раною правої руки, яку прийшлося ампутувати (кінцівку буквально відірвало). Крім цього у Романа виявили ряд ускладнень з легкими і рясну крововтрату, викликану серйозним пораненням. З тіла Сеника було витягнуто кулю, яка використовується силовиками для примусової зупинки транспортних засобів. Аналогічним снарядом, як пізніше встановить слідство, був убитий і Жизнєвський.

Втім, якщо у випадку з білоруським активістом куля так і не була знайдена, то “завдяки” трагедії Сеника, виявилася на загальному огляді. І саме на ній будувалися версії окремих експертів з звинуваченнями в адресу беркутівців. У вирі революційних подій саме таке трактування подій заявляли представники тодішньої опозиції. Її ж підняли на щит симпатизуючі противникам влади ЗМІ.

Хто влаштував бійню? Підсумки попереднього розслідування і роль “УПА”

Правоохоронці в той час спростовували цю версію, вказуючи на ряд додаткових деталей.

По-перше, згідно з озвученою тоді версією, Нігояна вбили свинцевою картеччю з мисливської рушниці. Вбивця зробив два постріли йому в груди і один в голову. При цьому на тілі у Сергія були виявлені порохові гази, що заявлялося в МВС як один з доказів того, що вогонь по дніпропетровському активісту вівся з трьох метрів. Відстань же до лінії “беркутівців” на той момент була в десятки разів більшою. Все це вказувало на те, що в жителя Дніпра стріляв хтось із табору протестуючих.

По-друге, вкрай загадково виглядала траєкторія смертельного поранення Жизнєвського. Оприлюднені в мережі відео з моргу вказували на те, що унсовець був убитий пострілом зверху справа наліво. Що спростовувало розповідь Кобялко про характер поранення Михайла. І швидше засвідчило про те, що в Жизнєвського могли вести вогонь з балкона житлового будинку на Грушевського. Звідки, до речі, вели трансляції ряд стримерів.

По-третє, історія з Сеником розцінювалася в силових структурах як умисна провокація, метою якої було нагнітання взаємної ненависті між протестувальниками та правоохоронцями.

У ній можновладці зміцнилися після того, як увечері 24 січня 2014 року неподалік від гуртожитку, де жили співробітники “Беркуту”, був розстріляний діючий співробітник ДСО Єндржієвський. До подій на Майдані чоловік не мав ніякого відношення. Втім, в МВС вели ниточку в справі до того, що кілери, які застрілили Єндржієвського сплутали об’єкт. І мовляв, вони вважали, що у двір гуртожитку “Беркуту” заходить якраз діючий співробітник цього підрозділу внутрішніх справ.

Варто відзначити, що міліцейська версія будувалася не на порожньому місці. Якраз після загибелі Єндржеєвського відповідальність за його вбивство взяла на себе “Українська повстанська армія”, яка пообіцяла в помсту за загибель активістів на Грушевського “різати і стріляти ментів”. Що знову ставило питання про наявність серед мітингувальників окремих провокаторів, мета яких – доведення конфлікту до стадії кривавої бійні…

Після зміни влади слідство направили в іншу сторону

Втім, розкрутити цей ланцюжок розслідування силовики не встигли. Через місяць Янукович втік, а в Києві змінилася влада. Всі зібрані оперативними групами матеріали перекочували в ГПУ, де розслідуються і понині. Хоча і з протилежними акцентами до подій, які мали місце 22 і 24 січня 2014 року.

Зауважимо, що трапилося це, незважаючи навіть на той факт, що навесні 2015 року все та ж УПА ще раз дасть про себе знати. Тоді вона відправить на пошту політологу Володимиру Фесенко лист, в якому візьме на себе відповідальність за низку смертей ряду відомих опонентів постмайданної влади – Михайла Чечетова, Олександра Пеклушенка, Олега Калашникова, Володимира Мельника та Олеся Бузини.

Втім, нове керівництво МВС, на відміну від своїх попередників зразка початку 2014 роки, не надало серйозного значення заявам “повстанців”. До того моменту виникли перші побоювання, що розслідування обставин загибелі Нігояна, Жизнєвського і Сеника (не кажучи вже про Єндржієвського, родичі якого від безвиході закидали силові відомства скаргами) стало міняти спрямованість. В сторону, вигідну нової влади.

Так, в листопаді 2015 року, керівник Департаменту спецрозслідування ГПУ Сергій Горбатюк на чільне місце поставив лінію, що євромайданівців могли вбити правоохоронці.

“Ми не прийшли до розкриття злочинів, але було істотно звужено коло підозрюваних. Ми вважаємо, що досягнемо результатів”, – говорив тоді Горбатюк.

Версію про причетність “Беркута” виводять в безальтернативну

До січня минулого року з’ясувалося, що звужувати коло підозрюваних слідчі очікувано вирішили в сторону представників силових структур.

Була призначена додаткова експертиза, яка показала, що постріли в Нігояна, Жизнєвського і Сеника нібито були зроблені зовсім не в упор, як вважалося раніше. Це автоматично вивело в категорію підозрюваних правоохоронців, які знаходилися 22 січня 2014 року на Грушевського.

“Зараз більше підстав говорити, що причетні працівники внутрішніх справ, але говорити категорично я ще не можу, тому що на сьогодні підозру нікому не пред’явлено”, – констатував Горбатюк.

До цієї сенсаційної заяви опитані тоді працівники прокуратури, які мали раніше відношення до справи, поставилися з недовірою. На їхню думку, слідство пішло по шляху найменшого опору, організувавши зручні для діючої влади висновки експертизи.

Завдяки цьому були виведені з-під потенційної підозри активісти Майдану і “третя сила”. А всю вину де-факто покладено на їхніх опонентів в боях на Грушевського. У підсумку, справи про перші смерті на Майдані виявилися в стадії “недорозслідування”. З тих пір жодного руху по ним фактично не ведеться. Це фактично визнає і Сергій Горбатюк.

“Перші вбивства – Нігояна і Жизнєвського, фактично не розкриті”, – констатував він в інтерв’ю виданню “Фокус”.

Чотири роки виявилося недостатньо, щоб пролити світло на фатальні події через які Україна почала сповзати до збройного протистояння.

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *