Стокгольмський арбітраж і скасування претензій “Газпрому” нагадали події 2009-го року. За результатами думаю так.
Говорячи про кабальний договір 2009-го року з “Газпромом”, слід нагадати, що тиск Путіна увінчався тоді успіхом насамперед через позицію президента Віктора Ющенка, який діяв в руслі проросійської політики.
Історія з розірванням договору “газ по 50”, що сталася в результаті рішень підконтрольного президенту глави НАК Івченко показала РФ, що в Україні тиск і шантаж легко спрацьовують.
В цих умовах ні прем’єр-міністр Тимошенко, ні глава “Нафтогазу” Дубина сильних переговорних позицій не мали. Чи були в уряді тоді можливості щось змінити? Так, теоретично були. Росія і Європа залежали від нашого транзиту.
Але практично, щоб боротися з Путіним, треба було не балансувати, а бути готовими йти на розрив. Треба було йти на конфлікт з РФ, треба було ризикувати, а не грати “договірняк”. І для цього була необхідна єдина позиція влади. А її не було.
Але договір був невигідний і посилював залежність України від РФ. І це факт. І уряд також взяв на себе політичну відповідальність за це рішення. І про це не можна забувати, і не варто замовчувати. Це не була сила – це була слабкість. І відповідальність Тимошенко в цьому велика є. Замість боротьби вона обрала компроміс, небезпечний компроміс, стала учасницею російської гри. На жаль, це факт.
Йти на конфлікт з Путіним тоді і Ющенко і Тимошенко злякалися.
З іншого боку, Тимошенко потрапила в тюрму не за газові угоди, а тому що була опонентом Януковича. А Ющенко отримав спокійне життя, тому що підігравав владі.
Не можна забувати сумні політичні уроки. І не можна забувати, що залежність України від РФ посилювалася завдяки слабкодухості рішучих демаршів політичних лідерів, які в результаті поступалися тиску Кремля, і відсутності єдності політичної еліти у зовнішньополітичних питаннях.
Безсумнівно, Путін розраховував, що в 2014-му повториться те ж саме – “хохли” побіжать принижено домовлятися, коли побачать царський гнів і зіткнуться з російськими ударами.
Не вийшло. Які б внутрішньополітичні чвари і скандали нас не роз’єднували, в питанні національних інтересів українці завжди повинні бути єдині. Без загального погляду на спільне майбутнє країни всі наші внутрішні конфлікти не будуть взагалі мати ніякого сенсу – державу можуть обрушити зовні.
Кабальні положення договору 2009 року були підписані за якихось пару місяців. А щоб розірвати ці положення було потрібно три роки.