Зі свіжих подій вражають перефарбування антитерористичної операції (АТО) в операцію об’єднаних сил (ООС), продовження позорища під назвою «суд над Януковичем», ну і кричуща пригода з нардепом Мустафою Найємом. Що характерно, всі три факти об’єднують Росія і війна.
Втім, озброєні співгромадяни і беззахисні співвітчизники, Росія і війна – синоніми давно і надовго.
Петро Порошенко, звичайно, неповторний. Це ж треба було при запуску ООС гучно похвалити командування АТО «за блискуче виконання поставлених завдань» (прямо так на сайті Президента і записано).
Пам’ятаю, як ми обговорювали ці завдання в прямому ефірі з керівництвом МО і Генштабу: взяття під контроль державного кордону, недопущення поставок живої сили, зброї та боєприпасів, оточення Луганська і Донецька… Що саме з цього «блискуче виконано»?
Чи ПОП мав на увазі завдання, які він ставив непублічно? Згортання добровольчого і волонтерського руху, наприклад? Тоді сходиться.
А ще Президент незвично пояснив, що завершити АТО за години, як він погрожував в передвиборному запалі, йому завадили… барабанний дріб – агресивні дії Росії! Яка обстрілювала наші війська зі своєї території, а потім і безпосередньо вторглася своїми регулярами.
А що, після Криму було незрозуміло, що недоімперія пре по беззаконню, як мамонт під час гону? Для колишнього глави нашого МЗС виявилося сюрпризом, що РФ завжди грає не за правилами і цим пишається? І що довічному чекісту збрехати не складніше, ніж вічному комерсу?
Так посада Головнокомандувача – це не своїх людей на жирні посади призначати, нагороди і звання роздавати і стрічки різати. Це передбачити всі можливі і навіть неможливі дії ворога і мати адекватні заходи реагування. А у нас з реагування – тільки телевізійний самопіар з запереченням очевидного і звеличенням того, що не відбувся.
Але якщо відкинути пропагандистську туфту щодо того, що перейменування АТО в ООС (на SOS, до речі, скидається) рішучим чином наблизить звільнення Донбасу та повернення Криму, то що ми маємо в політичному сенсі? І ключове питання: влада курила АТО чотири роки, чому зміни різко знадобилося зараз?
А згадайте недавні виступи Арсена Авакова, від імені коаліціантів, який оголосив м’який ультиматум Петру Порошенку щодо скорочення президентських повноважень, а також повноцінної участі Нарфронту в міжнародному мирному врегулюванні на Донбасі? І я говорив: почекаємо відповіді Порошенка. Так ось, дочекалися!
В рамках ООС управління всім, що відбувається на лінії розмежування і навколо неї переходить армії.
Не треба плекати ілюзій: свіжопризначений командувач ООС Сергій Наєв – така ж напівдекоративна фігура, як і численні попередні командувачі АТО. А всім заправляти як і раніше буде начгенштабу Віктор Муженко, який без погодження з ПОПом навіть своїх ординарців не змінює.
Тим самим, Порошенко демонструє заклятим партнерам по коаліції, що у нього і без дуже самостійного Авакова вистачає своїх силовиків для будь-яких питань. Але є ще один аспект.
Це для нас з вами війна на Донбасі – нев’януча біль і непоправні втрати. А для нашої влади це гроші. Великі гроші, мільярдні.
В рамках ООС контроль за тіньовими переміщеннями людей і товарів через лінію розмежування повністю беруть на себе військові. Це такий аванс за вірність в майбутніх виборчих баталіях. За моєю інфою, СБУ отримала «добро» на віджимання нарфронтовців від контрабандних потоків на кордонах – від бурштину, лісів, сигарет та іншого, на що вони сіли після Євромайдану. У країні, якою правлять комерси, удару по тіньовим заробіткам – найболючіші.
А значить, має бути загострення відносин всередині влади. ПОП чим далі, тим більше відчуває себе «горцем, який повинен залишитися тільки один». Забуваючи, що цієї мети можна досягти не тільки на шоколадному троні, а й в камері-одиночці.
Тим більше, що Петро Порошенко особисто розпечатав президентську шкатулку Пандори. Це я про так званий суд над Віктором Януковичем: адже якщо судять четвертого Президента України, то що завадить судити п’ятого?
Правда, з судом над Януковичем явно не складається. Початково планувалося яскравий епізод, де наші володарі на чолі з Порошенком блищать патріотизмом і палають праведним гнівом в сторону Януковича, який боягузливо ховається в Скайпі. Тому на цю заздалегідь вирішену справу відрядили молодих прокурорів, які просто за віком не можуть продуктивно працювати з ВІП-свідками звинувачення. А ось адвокати Януковича зі своїми свідками працюють щільно, не соромлячись навіть під час їх судового допиту.
В результаті від звинувачення звучать, в основному, звичні політичні гасла, а ось від захисту – сльозливі історії беззахисних людей, які нібито постраждали від Майдану (те, що ці люди влаштували криваву бійню з відрізання голів у Маріїнському парку, на суді чомусь не звучить!). Зусиллями захисту суд весь час сповзає в політику, захист постійно шукає виправдання не власне самого Януковича, а ще й намагається виправдати анексію Криму Росією.
От до чого на цьому суді відбілювання кримських колаборантів, які підтримали анексію півострова? Мовляв, їх змусили це зробити зброю масового ураження у вигляді візиток Дмитра Яроша, а також невидимі «поїзди дружби», що рушили на Крим по ще невинайденому гіперлупу міністра Омеляна.
Зрозуміло, навіщо це недоімперії: її дипломати на кожному розі почнуть співати, що навіть «бандерівський суд» визнав, що анексія Криму – «вимушений крок щодо захисту місцевого населення». Але Україні-то це навіщо?! Влада ще трохи повикаблучується таким чином, і разом з миротворцями на Донбас зайдуть і Янукович, і Азаров, і брати Клюєви, і вся решта «регіональна бригада». На законній, зауважте, підставі.
А поки в столиці серед білого дня громадяни країни-агресора б’ють народних депутатів України. Про пригоду з Мустафою сказано більш ніж достатньо. Від іронічного – мовляв, «не віддамо священного права українців самим виховувати своїх депутатів», до ідіотськи глибокодумного, на кшталт «мажори є у будь-якої національності, до чого тут кавказці взагалі»?
Тут треба розставити все по місцях. Тому що фактично існують дві Чечні. Які живуть кожна за своїми законами.
Представники однієї – чеченські бійці, які захищають Україну, перебувають тут на пташиних правах, в безправ’ї і під постійною загрозою. У них проблеми з документами, їх розстрілюють і підривають.
Представники іншої – ті, хто від Рамзана Кадирова, вірного нукера Путіна, займаються тут бізнесом, почувають себе чудово, вирішують питання в центрі і на місцях. І в їх сім’ях ростуть молоді джигіти, котрі відчувають себе господарями життя в нашій країні. Так, проблема мажорів – інтернаціональна. Але саме тому вона є чудовим маркером якості правоохоронної системи. У цивілізованих країнах діти багатих батьків теж бешкетники. Але при спробі батьків їх відмазати цілком можливий настільки грандіозний скандал, що «сядуть усі»: і нащадки, і батьки. Тому мажорів там присікає і сім’я, і суспільство. Згадайте, як Періс Хілтон присудили до виправних робіт, а потім дідусь до того ж позбавив її багатомільйонного спадку.
А у нас, після всіх реляцій про успішні реформи, з правоохоронцями як і раніше можна «порішати». І тому у нас не мажорів плющать, а вони давлять громадян на дорогах.
Але тільки тоді, коли нарешті відбудеться справжня реформа, мажорська проблема розсмокчеться автоматично. Разом з корупцією. Дожити б.
Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політека»
