Politerno > Україна і світ > Чому українська влада не чіпає Медведчука і його телеканали

Чому українська влада не чіпає Медведчука і його телеканали

  • Жовтень 9, 2018
  • 487 Переглядів
  • 2

Українська влада не чіпає Медведчука і його бізнес, а контрольовані Медведчуком телеканали навзаєм не чіпають чинну владу.

“Четвертий рік поспіль на Донбасі триває громадянська війна – тамтешні шахтарі та трактористи, озброївшись автоматами з міліцейських відділків відчайдушно відбиваються від лютих “бандерівців”, які прийшли на Донбас вирізати усіх російськомовних… І жодного відношення до тієї “громадянської” війни Росія не має! Ті танки й гармати, якими воюють, так звані “молоді республіки” – то ще радянських часів, були знайдені законсервованими у соляних копальнях. А кадрові російські військові з Бурятії та Чечні – то добровольці-відпускники, в яких за Донбас серце крається”, – кінець цитати.

Така маячня безкінечно транслюється на російських телеканалах й таку ж маячню тепер потроху підхоплюють й перекуплені агентами Кремля вітчизняні телеканали. І один з таких агентів, кум Путіна – пан Медведчук, до речі, цими вихідними вчергове заявив в російському телевізорі, що не вважає Росію агресором. Погодьтеся, дивна в нас ситуація із тим Медведчуком – він на боці окупанта, втім, представляє інтереси України на переговорах із Москвою.

Він – родич Путіна і єдиний, чиєму літакові дозволено курсувати з Києва до Москви. Українці вважають його ворогом, але купують паливо на його заправках і дивляться його відверто проросійські телеканали. А з тими телеканалами до речі, взагалі окрема історія. Як не крути, вони є засобом ворожої пропаганди, що розколює країну із середини.

Утім, на найвищому державному рівні чомусь немає політичної волі їм протидіяти. Як би можна було протидіяти? Методів впливу на вітчизняні телеканали, що продалися ворогу є кілька – від штрафів та позбавлення ліцензії на мовлення до втручання СБУ й вольових рішень від РНБО, які мали б протидіяти ворогові в інформаційній війні.

Так, можна закрити ворожий телеканал через суд – це було б довго, але цілком законно. Ми дотримувалися б дуже важливих нам принципів демократії у розділі гарантування свободи слова.

Утім, в нас же ж війна вже чотири роки. Від російської агресії маємо вбитими 11 тисяч українців. А кількість поранених й вимушених переселенців, розмір завданих матеріальних збитків взагалі й порахувати неможливо.

Й попри усе це, ми граємося в демократію й гарантуємо агресору свободу слова, фактично дозволяючи йому вести антиукраїнську пропаганду. Принципи демократії і свобода слова – це дуже важливо, але якщо ми через це втратимо країну, то перед ким нам тоді виправдовуватися, що ми хотіли як краще? Перед окупантами?

Та їм на ту демократію байдуже. Як на мене, судитися із ворожими каналами – це банально втрачати час, протягом якого ті продовжуватимуть свою підривну діяльність. І це буде щось на кштал того, як маючи гангрену кінцівки, ти замість того, аби йти до хірурга її відрізати й рятувати собі життя, сидиш вдома й чекаеш на поверення з відпустки дільничного терапевта.

Й на закиди, що чекати не можна і треба оперативне втручання хірурга, ти кажеш: ну як так можна, за правилами я маю спочатку огляд в терапевта пройти, а вже він за потреби дасть направлення до хірурга. З тими проросійськими телеканалами ситуація в нас іще гірша, аніж з гангреною – бо наш з вами дільничний терапевт, що приймає на вулиці Банкова – він вже й з відпустки повернувся й скарги українців почув, але не поспішає залучати хірурга й відрізати мовлення тій проросійській гангрені.

Чому так сталося, що немає на найвищому рівні політичної волі закрити ворожі до України телеканали? Лунають припущення, що такої волі немає, бо на носі вибори президента, а ті телеканали будуть лояльними до чинної влади й топитимуть її конкурентів.

Тим часом, сам кум Путіна, окрім того, що на законних підставах перебирає контроль над вітчизняними телеканалами й змінює їхню редакційну політику на відверто антиукраїнську, він не гребує й іншими законними можливостями відстоювати свої інтереси.

А саме – судитися з проукраїнськими ЗМІ. Зокрема, позивається він і до 24-го каналу щодо матеріалу про перерозподіл ринку скрапленого газу. Водії пам’ятають, як в Україні правоохоронці несподівано почали робити вигляд, що наводять в цій царині лад – натомість насправді просто зачищали ринок під нових гравців.

Одним з яких стала оновлена мережа автозаправок Глуско, що раніше звалася ТНК й належала російській “Роснєфті”. Тепер, кажуть, кінцевим бенефіціарієм Глуско (через низку посередників) є саме пан Медведчук.

Також те, що газовий ринок під його інтереси зачищав не хто-небудь, а СБУ – начебто це й свідчить про те, що чинна влада має із ним домовленості про співпрацю – його самого та його бізнеси в Україні не чіпають, а контрольовані ним телеканали навзаєм не чіпають чинну владу.

Артем Овдієнко “24 канал

 

Поділитися: