У Мінську біля ІТТ на Окрестіна 12 серпня зібралися численні родичі тих, кого не можуть дочекатися вдома з 9 по 12 серпня. Біля входу за ними спостерігає ОМОН, з даху в біноклі стежать за обстановкою силовики в чорному.
Як передає Цензор.НЕТ, про це йдеться в матеріалі видання TUT.BY.
“Вчора мене звільнили, але там, можливо, залишився мій син, і я до цих пір не знаю, що з ним. Мені страшно від думки, якщо він тут. З жінками ще не так жорстоко поводилися: нас було 36 в чотиримісній камері, не били, але коли ми чули, як б’ють хлопців, ми плакали навзрид”, – розповіла Олена, яку вчора випустили зі штрафом в 20 базових величин.
За дві доби, які вона провела в ІТТ, їм не давали їжі та води. Як люди шукають своїх близьких на Окрестіна і які, за їхніми словами, там умови утримання – у матеріалі.
О 10.00 на Окрестіна жінки зібралися в групу і прокричали хором «десять годин» – ті, хто був раніше звільнений, просили повідомляти годину тим, хто залишився в стінах ІТТ. Родичі, чиї близькі потрапили сюди вперше (а такі тут майже всі), в подиві рушили до віконця для передач, думаючи, що нарешті-таки можна залишити передачу.
Олена з донькою Софією і дівчиною сина теж чекала звісток під стінами ІТТ. Її тільки вчора саму звільнили зі штрафом в 20 базових величин. А ось що з сином, вона не знає досі. Хлопець вперше проголосував і увечері 9 серпня разом з дівчиною, мамою Оленою та сестрою Софією вийшов до стели. Коли на проспекті почали вибухати світлошумові гранати, сім’я зібралася додому. У якийсь момент Олена з сином залишилися одні, втративши з уваги інших.
– Я обернулася і побачила, що сина затримують, кинулася до нього – так ми опинилися на підлозі автозаку. Нас години два возили по місту, потім пересаджували в інший автозак. І якщо жінок ще волокли м’яко, то чоловіків перекидали дуже жорстко, били постійно. Синові ще під час арешту вибили зуб. Матюкалися і били зі словами: “Ми вас навчимо, за кого голосувати. Ми вас навчимо, кого любити”. Коли приїхали на Окрестіна, чоловіків поставили під дощем на коліна – так вони стояли години чотири. Ми чули, як їх били, і після – крики стояли страшні, ми в камері плакали. Нам було страшно це чути.
Спочатку, каже Олена, 13 затриманих з нею жінок помістили в чотиримісну камеру. Місця вистачало. Назавтра їх перевели вже в шестимісну камеру, розмістивши там 36 жінок.
– Ні паперу туалетного, ні засобів гігієни, ні води – нічого не дали. Сказали витиратися майками. Благо, коли чоловік-наглядач змінився жінкою, то та була хороша: відривала шматочки паперу і подавала в камеру. Воду, наловчившись, пили з-під крана. Ще було дуже душно. В останній день, після суду, умови погіршилися: 52 людини помістили в чотиримісну камеру. Там ми могли тільки стояти. Одна літня жінка розплакалася і звернулася до наглядача зі словами: “Давайте, запускайте нам газ”. Чоловіки теж в камерах сиділи по 40-60 чоловік.
За словами Олени, багатьом пропонували підписати якісь папери не читаючи, з умовою, що після підпису відразу відпустять. Жінка зізнається, що готова була підписати їх, але все ж дочекалася суду. Їй з урахуванням того, що у будинку залишилося двоє неповнолітніх дітей (7 і 15 років), дали штраф в 20 базових і відпустили. У кого утриманців немає, каже, тому давали доби.
Про папери, які можна було підписати без прочитання і вийти на свободу, розповіла нам і Валентина (ім’я змінено на прохання героїні). Вчора, 11 серпня, її з такою умовою і звільнили. І вона не знає, що підписала.
– Нас з чоловіком затримали 9 серпня. Обидва ми працювали незалежними спостерігачами на одній з дільниць в Партизанському районі. Спочатку затримали чоловіка, поки я відлучилася додому погодувати собаку, а після, вже у РУВС Партизанського району, – мене. Я прийшла туди дізнатися про долю чоловіка, а мене заштовхали в “бусик” і привезли в саме РУВС, протримавши там до другої ночі. Уже після перевезли сюди, на Окрестіна.
За словами Валентини, в камері, розрахованій на чотирьох, містилося 16 жінок.
– В обід, 10 серпня, нас почали по одній виводити в коридор і пропонувати підписати якийсь протокол не читаючи. Там було щось про масові заходи. Я підписала не дивлячись, і мене випустили з усіма речами. Брат чоловіка, якого затримали разом зі мною, звільнився тільки вчора, 11 серпня, без речей і документів. Він розповів, що коли їх привезли на Окрестіна, то всіх поклали обличчям в землю, били. Одному із затриманих, незалежному спостерігачеві, коли били, примовляли: “Ось тобі демократія!”.
Серед затриманих жінок, каже Валентина, була також активістка зі штабу Світлани Тіхановском.
– Активістка відмовлялася щось говорити і підписувати, її кілька разів виводили з камери, і нам здавалося, що били. Але вона говорила, що не били, а принижували: змушували розставляти широко ноги, ставати на коліна обличчям в підлогу, хапали за волосся. Була ще в камері і громадянка Росії, яка просила зателефонувати в посольство, відмовлялася роздягатися і виконувати їх вимоги. Її, розповідала, лякали тим, що посадять на пляшку… Була ще жінка, колишня “сидівша”, говорила, що просто з подругою вийшла за горілкою і була затримана. Було багато молодих дівчат. Одна розповіла, що коли її затримували, то запхали в рот білий браслет, душили і говорили: “Жри свій браслетик”…
Але найжорсткіші умови, кажуть ті, хто вийшов, були у чоловіків. У камерах утримуються іноді в десять разів більше людей, ніж належить. Можна тільки стояти. Дихати (а на вулиці стояла спека) просто неможливо. Щоб якось циркулювало повітря, хлопці просили не закривати “годівницю” – дверцята в двері камери.
– Щоб хоч якось дихати і не втрачати свідомості, хлопці махали майками над головою. Найстрашніше, коли наглядач погрожував закрити “годівницю”, якщо хтось із затриманих обурювався або ставив будь-яке питання, – каже Маша, що чекає звісток від свого хлопця під стінами ІТТ. – Ще розповідали, що чоловіків дуже б’ють. Сюди і правда, особливо вчора, під’їжджало багато швидких.
У складній ситуації, як уже було не раз, білоруси самі організовуються і вирішують питання, які повинна вирішувати влада. Так було з допомогою медикам під час пандемії, так ось і зараз, під стінами ІТТ, волонтери складають списки зниклих і передають їх силовикам. Через деякий час списки повертаються з позначками напроти імен та прізвищ – так рідні можуть дізнатися, чи є їхні близькі в стінах Окрестіна чи ні.
За ранок, поки журналісти чергували біля ІТТ, списки зачитали двічі. Люди брали волонтера в щільне кільце і, завмерши, вслухалися в прізвища та імена. У всіх були очі на мокрому місці, незалежно від того, чули прізвище рідних чи ні. Багато зізнавалися, що вже встигли з’їздити в Жодіно, куди, кажуть, теж пачками відвозять затриманих. Але там, за словами людей, взагалі нічого не повідомляють, відповідаючи, що списків ще немає.
У списках, озвучених волонтером, сина Ольги не виявилося. Але вона, зізнається, впевнена, що її син саме на Окрестіна. Дізналася, каже, про це несподівано.
– На мобільний телефон подзвонила незнайома жінка, можливо співробітниця. Говорила зі мною дуже делікатно, намагалася заспокоїти, сказала, що з сином все гаразд, хоча він дуже пригнічений. Я запитала про умови, вона відповіла: “Зрозумійте, тут не санаторій”. Ще додала, що в камері утримуються більше людей, ніж належить.
Сина Ольги затримали в день виборів, 9 серпня. Живуть вони на Байкальської, поруч з 109-ю школою. Хлопець вийшов на подвір’я о шостій годині вечора, щоб зустрітися з однокласником. Ні документів, ні прав на машину, ні грошей він з собою не взяв, каже мати.
– Сьогодні обіцяли взяти передачу, але так і не прийняли. На скільки сина затримали, я теж не знаю. Дуже переживаю за те, в якому він там стані і чи все так насправді, як мені сказали по телефону.
Близько 12 години дня від ізолятора на Окрестіна від’їхали кілька автозаків у супроводі військових. Рідні та близькі затриманих кидалися до машин, кричали “ми тут” своїм дітям і “ганьба!” на адресу супроводжуючих.
– Там дівчатка, там тільки дівчатка! – кричала жінка, розгледівши ообличчя в автозаку.
