Україну добиває не коронавірус, а бездарна, безвідповідальна і антигуманна політика нашої влади. Якби не епідемія коронавіруса, ми б так і не побачили наскільки байдужі українським політикам наші здоров’я, життя і долі.
До кінця 2020 року політична ситуація в Україні стала більш ніж потворною і критичною. Вікно можливостей, яке відкривалося в країні після поразки на президентських виборах елітного корупціонера і олігарха Порошенка, і спалах надії, в зв’язку з обранням молодого життєрадісного нового президента Зеленського, швидко зникло. Здається, що президент Зеленський, так і не зрозумів, що сталося, але вже сильно втомився від політики. Це тупикова ситуація, яка вимагає свого вирішення, як для Зеленського, так і для України.
Наше скрутне становище, небезпечну ситуацію можна визначити, як предтечу катастрофи, коли одночасно співпали політична, економічна і соціально-медична (епідеміологічна) кризи. І одна гірша за іншу. Той факт, що весь світ теж переживає жахливу кризу через пандемію і економічну кризу, не робить наше становище легшим, бо нам навіть нема з ким себе порівняти, ні в Європі, ні в Азії. Майбутнє країни звузилося до – «слабке світло в кінці тунелю».
Читайте від автора:
Хто небезпечніший для президента Зеленського?
Основний політичний тренд задають два досвідчених антиукраїнських політика. Два “солов’я-розбійника” – Медведчук і Порошенко на місцевих виборах міцно вкоренилися в різних регіонах України. Вони сміливо приватизували собі західно-український та східно-український електорати, перетворивши виборців на заручників своєї політики, своєї боротьби за владу. Чим сильніше Порошенко імітує патріотичний імідж на Заході України, тим сильніше Медведчук демонструє на Південному Сході України свою любов до Кремля і його довгожителя – президента Росії Путіна. Вони обидва роблять вигляд, що є політичними противниками, але намагаються не ображати один одного і успішно співпрацюють в боротьбі із Зеленським.
Президент України Зеленський, який заплутався в політичних інтригах з олігархами, разом з легендарним “рятівником” Єрмаком і в’ялими “Слугами народу”, опинився посередині цієї “Веймарської воронки”, затиснутий з двох сторін між ОПЗЖ і ЄС. Він намагається вирватися з пастки, звертаючись, то до “соросят”, то до силовиків, то до старої бюрократії часів Януковича. Але нічого не допомагає, ні йому, ні Україні. Простір для маневру президента Зеленського з кожним днем все більше звужується. А звернутися до українського народу з радикальними реформістськими рішеннями і пропозиціями у нього не вистачає духу…
Одна надія на політичне “чудо”, але у цього “чуда” має бути ім’я, міцні нерви і готовий план дій.
