Politerno > Статті > У в’язницю – за фейк і низький індекс. Який закон влада готує для журналістів

У в’язницю – за фейк і низький індекс. Який закон влада готує для журналістів

  • Листопад 15, 2019
  • 425 Переглядів
  • 0

Володимир Бородянський

Сьогодні гуманітарний міністр Володимир Бородянський провів презентацію своїх ініціатив по новому медійному закону. “Слуги народу” збираються підготувати його до кінця року – такий дедлайн міститься в нещодавньому указі Володимира Зеленського.

Судячи з того, що раніше говорили відповідальні за медіа в Зе-команді – гряде серйозне посилення політики щодо журналістів і ЗМІ. Аж до блокування сайтів, закриття каналів і кримінальної відповідальності за “маніпуляції”.

І ось у четвер, 15 листопада, Бородянський показав перші начерки того, що буде в медійному законопроекті. Він провів презентацію і попросив журналістів, які на неї прийшли, обговорити кожен пункт окремо. На обговорення відвели близько півтори години. Більшість пунктів отримали від присутніх медійників “мінус”.

Аналізуємо, що готують в міністерстві гумполітікі для українських журналістів.

“У нас інформаційна війна”

“Сьогодні ми розповімо, як будемо захищати наш інформаційний простір”, – задав тон дискусії Бородянський. Тобто влада готується не журналістів захищати, і не свободу слова, а відбивати інформаційну агресію.

Презентував стратегію перший заступник міністра Анатолій Максимчук, який до вересня працював в СТБ разом з Бородянським.

Анатолій Максимчук

“Всі ми розуміємо, що у нас йде інформаційна війна як частина гібридної війни, яка ведеться РФ проти України”, – почав він в кращих традиціях попередньої владної команди.

На екрані з’явився слайд з презентації, на якому описані основні принципи майбутнього законопроекту. Обумовлюючи, що тиснути на “незручних” журналістів не можна, в міністерстві зазначили, що потрібно вводити “сувору відповідальність за умисне систематичне поширення дезінформації, яка є елементом військової агресії проти України”.

Після цього Максимчук зачитав визначення дезінформації, яке використовують в ЄС.

“Дезінформація – очевидно неправдива або інформація, що вводить в оману і яка в сукупності:

– створена, представлена ​​і поширена з метою економічної вигоди або навмисного введення в оману громадськості;

– може принести шкоду суспільству через загрозу демократичним політичним процесам і процесам розробки політики, а також таким суспільним благам як захист здоров’я громадян, навколишнє середовище та безпека.

Поняття “дезінформації” не охоплює недостовірну рекламу, помилки у звітності, сатиру і пародію і очевидні необ’ективні новини та коментарі, і не є порушенням юридичних зобов’язань, кодексів саморегулювання рекламних послуг і стандартів недостовірної реклами”.

У міністерстві кажуть, що взяли це визначення з кодексу практики ЄС щодо протидії дезінформації, який вступив в силу рік тому. Як приклад дезінформації привели “розп’ятого хлопчика” і “застосування фосфорних бомб українцями на сході України”.

Приклади показують, що дезінформацією в міністерстві готові вважати тільки фейки, які продукуються з боку сепаратистів.

Після цього Максимчук уточнив, що дане визначення в українському законі не з’явиться. “Для України повинні бути розроблені свої дефініції”, – заявив він.

Що за проблема була відразу “розробити” своє, а не вставляти в презентацію то, чого в законі не буде – залишилося не зовсім зрозумілим.

Відповідальність за дезінформацію повинна наступати після рішення суду. “Але вона повинна бути такою, щоб суб’єкт не захотів більше порушувати”, – сказав чиновник, роблячи відсилання на “суворе покарання”, згадане вище.

Заступник міністра також перерахував основні елементи інформаційної системи, яку збирається будувати владу. У їх переліку звертає на себе увагу наявність посади омбудсмена з питань інформації, реєстрація ЗМІ (“у нас частина медіа за межами правового регулювання, і це дозволяє влаштовувати масовані атаки проти української державності”), заборона росіянам володіти медіа в Україні. А також “відповідальність”, зазначена останнім пунктом.

Також варто сказати, що влада просуває ідею саморегулювання журналістської спільноти. Хоча в назві криється лукавство – якщо це саморегулювання, то причому тут взагалі держава? Швидше за все мова йде про створення якогось органу, який держава визнає “саморегульованим”. Він, за словами Максимчука, повинен буде написати якісь стандарти і правила для журналістів.

Питання акредитації іноземних журналістів – ще один пункт “елементів” – чиновник пов’язав з “активізацією гібридної війни”. Тобто мабуть мова йде про те, щоб посилити умови допуску міжнародних ЗМІ в Україні.

“Мета – звернення до суду”. Чим займеться інфо-омбудсмен

Судячи з того, що розповіли в міністерстві – це новий чиновник, який моніторить ЗМІ, шукає в них “дезінформацію” (сам або за скаргою з боку) і звертається до суду.

Цю роль обмудсмена – подавати в суд – першою назвав Максимчук, хоча на слайді вона делікатно поставлена в самому низу. “Його завдання – звернення до суду, щоб її (дезінформацію – ред.) заборонити”, – сказав заступник Бородянського.

Що значить “заборонити” він не пояснив, але, судячи з усього, йдеться про вимогу до сайту видалити інформацію, яку “обмудсмен” вважатиме “дезінформацією”. А під цей критерій може потрапити що завгодно. Більш того, саме по собі поняття “поширення дезінформації” стає кримінально караним. Тобто, обмудсмен може журналіста, при бажанні, і під статтю підвести (але про це докладніше ми розповімо нижче).

Цікаво, що експертизу дезінформації такий омбудсмен буде проводити за допомогою якихось “фактчекінгових організацій”. Треба думати, що мова йде про структури, які позиціонують себе “вочдогами” (сторожовими псами) українського ринку ЗМІ.

Враховуючи, що головною метою перетворень влада називає де-факто боротьбу з Росією – то приблизно зрозуміло, про які організації йде мова. Це різні грантові структури, на зразок “Детектор медіа” і “Інституту масової інформації”, які при Порошенкові атакували ЗМІ, що критикували владу. У тому числі і через складання тендеційних рейтингів “достовірності новин” і “дотримання журналістських стандартів”.

Причому, судячи із заяв, залучення цих організацій буде постійним – у омбудсмена не буде великих ресурсів для роботи.

“Мова про організації, у яких буде прозоре фінансування для фактчекінга інформації”, – говорить чиновник. Тобто, треба думати, цільові гранти на цю діяльність від західних структур.

За словами Максимчука , омбудсмен буде звертатися в суд, якщо немає конкретного суб’єкта, чиї права порушені – наприклад, як у випадку з “розп’ятим хлопчиком”.

“Незалежна” журналістська організація

Ще один важливий елемент конструкції, яку зводять у Зеленського – це самоврядна організація журналістів. Яку … “повністю або частково фінансує держава”.

Тобто вже на цьому рівні стає зрозумілим, що це буде по суті державний орган, мімікруючий під незалежний.

Він повинен буде стежити за етичними стандартами журналістської діяльності і розробити критерії достовірності новин. Які зможе привласнювати будь-якому матеріалу або сюжету.

Але головне – ця фактично держустанова буде вирішувати, хто журналіст, а хто ні. “Підтвердження або надання статусу журналіста чи зупинка статусу”, – така функція прописана в презентації Бородянського.

Критерієм того, журналіст людина чи ні – буде “Кодекс етики українського журналіста”, який буде писати установа, що фінансується державою.

“Як ми чули від колег, журналістами себе може називати хто завгодно. Вони можуть мати посвідчення і претендувати на те, щоб їх держава захищала. Хоча по факту вони не журналісти, вони не працюють за стандартами”, – малює масштаб проблеми Максимчук.

Сказати, що ця норма скандальна – це не сказати нічого. За суті не редактор ЗМІ відтепер вирішує, хто у нього журналіст, а якийсь сторонній орган.

Ця ж організація буде перевіряти новини на достовірність і присвоювати їм спеціальний індекс. Як приклад наводять британський Global Disinformation Index (GDI) – некомерційну британську організацію, чиї звіти ніяких юридичних або політичних наслідків не мають. Однак в Україні, схоже, цей індекс буде практично державним.

Ще один цікавий момент – думки повинні бути відокремлені від новин.

“Потрібно чітко інформувати споживача, який це тип контенту. Якщо це новинний контент, він відповідає тим стандартам, які розроблені. Якщо це умовно кажучи особиста думка якогось поважного чоловіка – окей, це може бути, але вона повинно бути відокремлена від новин”, – заявив Максимчук .

Але тоді виникає питання: якщо прем’єр Гончарук заявив, що ВВП України має зрости за п’ять років на 40% – це його думка чи новина? Куди ставити такий контент?

Ну і в цілому, чому держава повинна диктувати ЗМІ формат подачі матеріалу? Хіба думка “шанованої людини” не може бути новиною? Та й взагалі – якщо вказано, хто є автором тих чи інших слів, яка уряду різниця, в якій рубриці ЗМІ це розміщує?

Читайте також: (Про)російські телеканали маніпулюють на темі ринку землі

Нові стандарти передбачають вказувати, хто автор інформації, навіть якщо він підписується псевдонімом.

Цікаве ноу-хау пропонують інтернет-ЗМІ. Якщо на якусь інформацію подали заявку про спростування, то в заголовку чиновники пропонують ставити добавку “Подана заявка на спростування” – і неважливо, правомірна вона чи ні.

Зрозуміло, це знижує вагу матеріалу в очах читачів. І може привести до зловживань. Тобто можна буде вимагати спростувати будь-яку інформацію, яка не сподобалася, наприклад, Бородянському. І навіть якщо вимога неадекватна – читачі якийсь час будуть бачити в заголовку “нехороше” оголошення.

При бажанні, такими позначками можна завалити хоч всі новини або статті на будь-якому сайті. З подібною атакою впорається навіть невелика ботоферма.

Повальна реєстрація ЗМІ

Українські медіа “в умовах інформагрессіі” чекає тотальна реєстрація.

Мова, швидше за все, про ті інтернет-ЗМІ, які до сих пір як медіа не зареєстровані, тому що друк і радіо-ТБ вже давно ліцензуються і реєструються.

“Ліцензування має застосовуватися виключно до тих медіа, які використовують обмежений ресурс – наприклад, радіочастотний. Всі інші – в залежності від того, яке у них охоплення, яка специфіка, повинні підлягати реєстрації для того, щоб ми – держава, суспільство – могли розуміти, як і до кого можна реагувати, звертатися і так далі. Тому що на жаль зараз повна невизначеність. При тому, що ми працюємо в умовах інформагрессіі “, – пояснив Максимчук .

 

 

Захист журналістів

Це питання виникло ближче до кінця презентації – що показує його реальний пріоритет для влади.

Першим пунктом у презентації йде нагадування, що не кожен журналіст – це журналіст. Далі йде приємний для очей, але дивний пункт про те, що ЗМІ повинні за свій рахунок застрахувати життя і здоров’я журналіста.

Тут не зовсім зрозуміло – чи то влада хоче віднести медіа до небезпечних професій (а судячи з кількості нападів на журналістів – так воно і є). Але тоді фінансувати охорону праці тут повинна держава.

Чи то просто роблять реверанс на адресу працівників медіа, знаючи, що фінансувати це все одно доведеться власнику, а не скарбниці. Або ж просто чистять ринок ЗМІ від невеликих і середніх проектів, залишаючи місце лише “грандам”, які можуть собі дозволити поголовне страхування співробітників.

По суті це крок до ще більш повної олігархізації медіа – адже рівень прибутковості ЗМІ в Україні вкрай невисокий. І не кожна редакція зможе собі дозволити таку розкіш.

Також пропонується ввести особливий порядок слідства по журналістам – з інформуванням і участю “незалежної” організації, яку буде фінансувати держава. “Повинно бути спеціальний слідчий підрозділ”, – уточнив Максимчук .

Ще один пункт – це безкоштовна правова допомога, якщо на журналіста заведуть справу. І забезпечення охорони журналіста, якому загрожує небезпека. І нарешті – виплата державних компенсацій журналісту, який втратив роботу внаслідок цензури з боку роботодавця.

“Ми повинні підтримувати журналістів, які чесні, принципові, які готові протистояти тиску – в разі, якщо журналіст звільняється після такого тиску. В цьому випадку держава його підтримує, щоб він міг прогодувати себе і свою сім’ю”, – заявив чиновник.

Чим це буде відрізнятися від стандартних виплат по безробіттю – заступник міністра не уточнив.

Але в політичному сенсі це може стати зручним інструментом для влади дезорганізувати роботу неугодного їй медіа. Журналістів, таким чином, штовхаютьт “стучати” на своїх роботодавців, обіцяючи натомість фінансову підтримку з бюджету.

Кримінальна відповідальність за фейки

Ну, і найочікуваніша частина. У міністерстві Бородянського пропонують ввести кримінальну відповідальність за дезінформацію.

Вона настає, якщо поширення “дези” йде навмисне і систематично. У тому числі – на замовлення третіх осіб і з доведеною шкодою. Також саджати пропонують за втручання в роботу медіа або журналіста. А також їх підкуп.

По суті намагаються криміналізувати “джинсу” у ЗМІ – це і є поширення замовних новин і підкуп редакцій.

Адміністративне ж покарання передбачено лише за одноразову дезінформацію і без ознак замовлення. І за відсутності вихідних даних редакції.

В кінці зам Бородянського пообіцяв, що всі ці норми будуть напрацьовуватися з журналістським співтовариством, яке має делегувати своїх представників для обговорень. Куди – поки незрозуміло.

“Протягом трьох тижнів ми хочемо, щоб у нас з’явився перший драфт законопроекту”, – підсумував Бородянський.

Коротенько

Ініціативи Бородянського вводять в законодавство нові критерії відповідальності для ЗМІ.

Зараз медіа зрівнюються з іншими громадянами. Їх можна переслідувати за цілком конкретні статті КК – розпалювання міжнаціональної ворожнечі, заклики до порушення цілісності держави і так далі.

За недостовірну інформацію ЗМІ відповідають за цивільним кодексом – по заподіяному збитку, якщо хтось подасть позов про захист честі і гідності, або з вимогою спростувати недостовірну інформацію.

Тепер же пропонується карати медіа за якусь “дезінформацію”. Причому кримінально. Це тим більш скандально, що влада досі не придумали терміна цій дезінформації. Але вже збирається за неї карати.

І це при тому, що за реальні кримінальні злочини, які вже здійснюються окремими працівниками ЗМІ – влада не карає.

Тобто, очевидно, що у одних ЗМІ будуть бачити “дезінформацію”, а в інших ні.

Не менш скандальна норма – це існування якогось органу, який буде вирішувати, хто журналіст, а хто ні. Він буде фінансуватися державою і визначати всі стандарти для ЗМІ. Маркувати новини як достовірні або ні. І служити підпорою для інформаційного омбудсмена – а за фактом “смотрящего” за ЗМІ, головне завдання якого – з ними судитися.

Включаючи, мабуть, ініціацію кримінальних справ стосовно журналістів, яких тепер можна буде садити за свідоме поширення дезінформації. Чиї критерії ще не виписані.

При цьому підсолодити пілюлю намагаються відверто завіральними нормами про поголовне медстрахування або особливе слідство – однак очевидно, що це особливе слідство, як і звичайне зараз, знаходиться в руках влади.

Що відомо про автора нових медіанорм

За інформацією джерел близьких до влади, творцем всіх цих посилів, які обмежують роботу ЗМІ, є медіаюрист Ігор Розкладай.

Він працює в грантовій організації “Центр демократії і верховенства права” фахівцем з медійного права. Також він співпрацював з “Реанімаційним пакетом реформ”.

За деякими даними, міністр спочатку хотів зробити Розкладая главою держархіву, але потім це відомство забрав під себе Мін’юст. На сайті НАЗК залишилася декларація юриста, який подавався на цю посаду.

Отримавши закономірно негативні відгуки на свою законотворчість, Розкладай написав гнівний пост у Facebook. Він заявив, що потрібно українізувати Netflix і пошкодував, що створити єдину журналістську організацію буде дуже складно – судячи з реакції журналістів.

“Читаю коментарі щодо оприлюдненої презентації медійного закону і от що я вам скажу. Я розумію, чому у нас немає Пресової ради. Бо нема спільних цінностей. Перш за все в тих, хто претендує на інтелектуальне лідерство.

Перш за все, якість журналістики “вражає”. Передбачувано і неприємно. Більшість реакцій емоційні близькі до зради. Ну бо ж хіба може бути інакше?! Не наїхати, а спитати – це якась забута skill.

По-друге, діаметрально протилежні хотєлки. Від “не чіпайте нас, ми вообщє нє прі чом” до “а де ще обов’язок для цих” і від “не смійте блокувати сайти” до ” треба нафіг позкривати всі ці канали”. Особливо цікава реакція на поки що концепт “fair play”. Всі знають, що кількість медій зашкалює. Всі знають, що ринку з такою кількістю медій не буде. Це не ринок, це піар, несправедлива конкуренція, щось інше. Але сама ідея лякає: “це ж доведеться закрити, закриють не тих”. Миші плакали і продовжували жерти кактус.

Питання ефективності, реалістичності виконання хотєлок схоже теж не сильно замислює. “Давайте зобов’яжемо”. Ну давайте і so what? Механізм виконання де? Отож, хотєлка є, а там “якось воно буде”. Які там три кола policy development. “Yakos bude” tm.
Може оце зробити тренінг про “ping & traceroute & whois”, як щеплення від хотєлок? 🥴

По-третє, директиву не відкривали, а в директиві є і Нетфлікс (VoD) і Ютуб (user-generated video sharing platform). І так, Європа намагається захищатись від викривлення ринку і від Голівуду. Саме тому ще 1989 року з’явилася Конвенція про транскордонне мовлення. Гроші головне, запаковані в красиві слова. Саме тому країни самотужки шукають способи впровадження і звітності соцмереж і мовних квот (зазирніть в Нетфлікс скільки контенту має польську і турецьку озвучку чи титри), саме тому Італія обговорює. Netflix tax. І лише українці замість дискусії хайпують, вириваючи з контексту і гигикають, замість замислитися про справедливу конкуренцію і національні інтереси.

Новий закон про медіа буде, він буде складним і баланс інтересів дуже важко випрацьовується. Очевидно, що ніхто не буде задоволений на всі 100. Недовіра, шлейф творчості регулятора і 112х каналів дуже обтяжує, але всі хочуть зміни правил. Ми робимо все можливе, щоб втримати баланс, але хотєлок, які неможливо реалізувати не буде, не ображайтесь. Які б вони не були красиві і благородними.

До прикладу, чому все непросто, деякі телеграм канали в Україні уже конкурують з медіа, в т.ч. за рекламу. Скажіть, а ви політики ТГ бачили? А хто стоїть за каналами… Отож.

Я розумію, що як раніше не буде. Рубікон перейдено і ми будемо по різні сторони барикад. Я розумію, що хайп триватиме, бо хтось чув дзвін, хтось не потрапив в робочу групу, хтось мріє не мати регулювання, плюс відсутність спільних векторів. А комусь просто хочеться срачу. Але караван має йти, я особисто витратив на цей текст 2 роки свого життя і не збираюся зупинятися. За корисні поради щиро вдячні, в т.ч. нашим європейським колегам. Коментарів до кінця роботи більше не даватиму, я ціную свої сили і час і, чесно, набридло зрадофільство і борічєская борьба. Dixi”.

Читайте також: “Коаліція Зеленського і Порошенка”. Як Гончарук допоміг пришестю В’ятровича в Раду

Діліться у соцмережах:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь