Вся актуальна тактика “фронтовиків” базується виключно на впевненості в тому, що на даний момент вони в повній мірі керують політичними жахами Петра Порошенка
Політичній силі Арсенія Яценюка вдалося за досить-таки короткий час практично безповоротно обнулити як власний партійний рейтинг, так і народну популярність свого лідера. Але це ніяк не вплинуло на амбіції керівництва “Народного фронту” залишатися ключовим гравцем при прийнятті всіх важливих рішень і в парламентській коаліції з Блоком Петра Порошенка, і в уряді альянсу БПП з НФ.
Більш того, “фронтовики” перейшли у відкритий наступ на свого старшого політичного партнера, скориставшись скандальною пожежею на військовому арсеналі біля Калинівки. Причому їхні вимоги відставки Віктора Муженко з поста начальника Генштабу ЗСУ не вщухають, а, навпаки, лише посилюються, стаючи певним тестом на особисту готовність Порошенко до здачі своїх креатур і інтересів заради збереження союзу з партією Яценюка.
Слід визнати, що в інформаційному ударі по Муженку “Народний фронт” діє в класичному стилі як одна монолітна сила. Спочатку його ініціював ряд “опорників” глави МВС Арсена Авакова, далі атаку потримав їх однопартієць – “плеймейкер”, секретар РНБО Олександр Турчинов, нарешті, “м’яч” був прийнятий “бомбардирами” вже в парламенті.
Лідер фракції НФ і прямий яценюківський ставленик Максим Бурбак ще раз проїхався по “персональній відповідальності Муженка”, а спікер- “фронтовик” Андрій Парубій справу розслідування вибухів в Калинівці вдало “перепасував” комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони, який очолює ще один видатний нардеп від НФ Сергій Пашинський.
Ну а той, заявивши про існуючу директиву начальника Генштабу цього року щодо зняття охорони з Калинівських складів і арсеналів, цілком посприяв прийняттю комітетського звернення до Порошенка з пропозицією звільнити Муженка. Гол? Але цей “м’яч” ще не перетнув лінію президентських воріт і застиг в стоп-кадрі, що, до речі, припускається нинішніми правилами української політичної гри.
Втім, пауза не вічна, і вирішувати дану дилему доведеться в будь-якому випадку. З одного боку, пропускати подібні “халявні” голи Банковій вже набридло в принципі, а з іншого – чи то союзники, то чи суперники з НФ повністю впевнені в тому, що візаві ніколи не зважиться на їх елементарну дискваліфікацію взагалі з політичного поля. Адже новий “відбірковий раунд”, тобто парламентські перевибори, не вигідний сьогодні і БПП, якого продовжує влаштовувати теперішня, хоч квола і ситуативна, але діюча і до сих пір результативна коаліція в парламенті.
На відчутті “фронтовиків”, що вони намацали справжню “золоту жилу” у вигляді управління різними політичними жахами Порошенка, будується вся актуальна тактика “Народного фронту”. Так що рано чи пізно з цим банальним “партнерським” шантажем, який має тенденцію лише до різноманітності і посилення, президенту все ж доведеться щось робити. Інакше перебуваючі на електоральному дні “фронтовики”, перманентно послабляють позиції Порошенко, таки потягнуть за собою всю шхуну української влади, яку і так розгойдують з усіх боків і внутрішні політичні опоненти, і зовнішні відверті вороги.
Для всіх очевидно, що нині багато найяскравіших моментів гри НФ зав’язані не стільки на партійному лідерові Яценюкові, що спостерігає за діями своєї команди переважно з трибуни, скільки “грає на тренера” Авакова, який особисто ніяк не коментує свою вирішальну роль у всій цій “фронтовій” конфліктології з Порошенком. Що цілком зрозуміло – просто не хоче остаточно спалювати мости з президентом. Хоча з чіткою артикуляцією аваковських меседжів справляється найближче оточення глави МВС, де особливе соло виконує Антон Геращенко. Якраз цей нардеп мало не першим запустив в активний дискурс необхідність залучення до відповідальності за Калинівське НС безпосередньо Муженка.
А днями Геращенко взагалі голосно назвав свого шефа Авакова єдиним гарантом “недопущення тих помилок і злочинів, які були допущені Януковичем і його оточенням”, спроектувавши тим самим ситуацію в Україні після Майдану на те, що його, Майдан, апріорі викликало. Таким чином, якщо слідувати подібній логіці, то “диктатурі Порошенка” запобіг виключно діючий глава МВС своїм впливом на силовий блок. І виходить так: прибери Авакова з міністерського крісла або обмеж його вплив на силовиків, вже на наступний ранок “диктаторський режим” постукає в двері кожного українця, а то й залізе прямо у вікно.
І тут “абсолютно випадково” в ВРУ було внесено президентський законопроект “Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях”. Серед іншого в документі якраз і йдеться про створення Об’єднаного оперативного штабу ЗСУ, якому при стримуванні і відсічі російській агресії на Донбасі будуть підпорядковані не тільки підрозділи наших армійців, але й всі структури МВС з Нацгвардією, Держприкордонслужбою, Нацполіціей і навіть ДСНС включно. Маємо, як не крути, серйозне обмеження впливу Авакова на силовий блок як мінімум на Донбасі.
Втім, глава МВС навряд чи буде сумувати: у нього в запасі ще багато інструментарію для управління політичними фобіями. Тут тобі і вельми правдоподібні підозри в сприянні давнього партнера по епічній боротьбі Міхеіла Саакашвілі при його епохальному переході кордону. Плюс нібито безперервне спілкування з опальним олігархом Ігорем Коломойським. А на завершення – постійне залякування “правою вулицею” у виконанні “Національного корпусу” Андрія Білецького, якого давно, небезпідставно і міцно пов’язують саме з Аваковим.
Джерело: Ділова Столиця
