Воєнно-промисловий комплекс агресора зазнає суттєвих втрат. Чи зможе армія РФ після авантюри путіна нарощувати міць та чи врятує її імпортозаміщення?
Розвиток воєнно-промислового комплексу (ВПК) для РФ був пріоритетним ще з радянських часів. Чи не єдине від чого Росія ніколи не відмовлялась навіть після розпаду СРСР – це випуск та модернізація великої кількості танків, воєнних вантажівок та артилерійських систем.
Проте озброєння армії окупантів – це здебільшого відголоски минулого століття. Сучасна війна – перш за все технологічна.
Сьогодні для ведення бойових дій потрібні безпілотні апарати, надсучасна електроніка, оптичні прилади, супутникова навігація. Якщо цього немає, військові залишаються “сліпими” на полі бою.
За останні 30 років високі технології стали найбільш глобалізованою галуззю економіки. Щоб забезпечити армію найкращою зброєю, необхідно співпрацювати з компаніями з усього світу, які спеціалізуються на виробництві тих чи інших приладів.
Зараз російська оборонна промисловість втрачає контакти з передовими постачальниками технологій, бо ніхто не хоче працювати з країною, яка розв’язала криваву війну в центрі Європи.
Чи зможе армія РФ після санкцій конкурувати з країнами НАТО та чи врятує її імпортозаміщення – у статті “Економічної правди”.
Тепловізори
Показовий приклад залежності від західних технологій – це тепловізори. Вони дозволяють військовим бачити ворога у темряві та у складних погодних умовах. Свої техніку та піхотинців Росія оснащувала тепловізорами виробництва французьких компаній Thales (контракт з 2007 року) та Safran (з 2013 року).
Після того, як у 2014 році Росія анексувала український Крим та окупувала частини Донецької та Луганської областей, ЄС ввів ембарго на постачання технологій для ВПК країни-агресора.
За задумом, це мало перекрити доступ РФ до західних оптичних приладів та відповідно вдарити по здатності ВПК випускати озброєння або, принаймні, загальмувати процес.
На практиці, як виявилось нещодавно, французи продовжували виконувати старі контракти і припинили постачання лише у 2020 році.
Довідково. За даними видання Disclose, французькі компанії Thales та Safran постачали російській армії тепловізійні камери для оснащення понад 1 тис російських танків, навігаційні системи та інфрачервоні датчики для винищувачів. Спеціальні відеокамери Matis STD виробництва Safran призначались для основного типу російських танків T-72, його глибокої модернізації T-90 та нових Т-80БВМ.
Thales оснастила навігаційними системами TACAN 60 двомісних багатоцільових винищувачів Су-30. Російські винищувачі також отримували розроблені Safran навігаційні системи Sigma 95N, які дозволяють автономне орієнтування без сигналів супутників. Системи виявлення цілей призначались і для вертольотів Ка-52.
Робота тепловізійної системи на полі бою
Про нові угоди із західними фірмами після початку повномасштабної війни проти України росіяни не можуть навіть мріяти. Все на що вони можуть сподіватись – це імпортозаміщення.
Але з цим не все так просто. Промисловість РФ може виготовляти тепловізори, але за якістю вони відставатимуть від західних зразків. Навіть якщо російським інженерам вдасться зібрати якісний аналог – поставити їх на масове виробництво буде важко.
Наприклад, спроба у 2017 році замінити тепловізійні системи від французької компанії Safran на винищувачах Су-25 закінчилася позовами Міноборони РФ до своїх підрядників.
Тоді 121-й авіаремонтний завод та концерн “Штурмовики сухого” на кілька років затримали проєкт з модернізації російських військових літаків. Річ у тім, що Safran відмовилась постачати їм запчастини, а російські та китайські компоненти на тепловізійних системах виявились непридатними.
Знадобилося кілька років, щоб частково замінити французькі деталі російськими аналогами, які все одно поступаються західному обладнанню.
“” Російські конструктори визнають, що не можуть повноцінно замінити французькі тепловізори, навіть маючи конкурентоздатні дослідні зразки. Для реалізації цих проєктів потрібне серійне виробництво, для якого важко знайти комерційну нішу.
Для налагодження випуску потрібне сучасне дороге обладнання та ефект масштабу виробництва, а отже – велике замовлення.
Якщо французькі компанії здатні це забезпечити завдяки наявності замовлень з усього світу, то ізольований російський ринок уже не матиме такої можливості. Російські зразки залишатимуться дорожчими та менш ефективними, ніж західні.
Танки
На зберіганні армії РФ понад 12 тис танків. В абсолютних числах – це найбільша танкова армія у світі.
Однак достеменно невідомо, скільки з них є готовими до бою, а скільки – музейними експонатами часів Другої світової війни. Враховуючи “любов” диктатора та його підданих до всього радянського – це співвідношення може бути паритетним.
Щоб розконсервувати танки та відправити на передову, необхідно провести їх ремонт, адже частина, як правило, перебуває у несправному стані або потребує модернізації.
Всі ці роботи проводять підприємства “Уралвагонзавод” та “Челябінський тракторний завод”, які потрапили під технологічні та фінансові санкції ЄС. За даними української розвідки, після запровадження західних обмежень робота підприємств зупинились.
На “Уралвагонзаводі” це заперечували, але пізніше прес-служба повідомила, що керівництво відправило у примусову відпустку частину працівників. За даними ЗМІ, це обумовлено економічними проблемами та відсутністю деяких запчастин для продовження роботи.
В майбутньому робота цих оборонних підприємств ускладниться, адже залучати фінансування, шукати нових клієнтів та купувати комплектуючі в умовах ембарго набагато важче.
Власні російські розробки гальмуватимуться економічними факторами. Корупція на держпідприємствах, фінансові санкції та проблеми із компонентами хоч і не зупинять процес розробок, але зроблять його дорогим та довготривалим.
Перед війною з Україною пропутінські пропагандисти лякали світ високотехнологічним танком Т-14 “Армата”, який представляли як гордість російського сухопутного війська.
Т-14 “Армата” випробували в Сирії. В Україні їх ніхто не бачив.
Цю “гордість” рекламують з 2015 року, однак за 36 днів війни Т-14 в Україні ніхто не бачив. Чому?
Ще у 2018-му віцепрем’єр РФ Юрій Борисов визнав, що “Армата” є надто дорогою для масових закупівель та закликав користуватись модифікованими радянськими Т-72, які взяли на озброєння ще у 1974 році.
Найпотужніший російський танк Т-90, який виготовляють з 1992 року, за довоєнним курсом коштував 118 млн руб, а новенька “Армата” – у 2-3 рази дорожче.
Заплановане виробництво Т-14 – це 40 машин, які російська армія отримає лише після 2023 року. Утім через девальвацію рубля та дефіцит компонентів їх вартість зростатиме, тож не виключено, що профінансувати вдасться не все замовлення.
Крім цього, російська економіка не розвивається з 2014 року. А після санкцій 2022 року – блокування резервів, розриву з міжнародними компаніями, скорочення нафтовидобутку тощо – падіння економіки та реальних бюджетних доходів РФ стане неминучим.
Це означає, що путінський режим матиме значно менше простору для збільшення військового бюджету та значних оборонних замовлень. Після провальної кампанії в Україні пріоритетом радше стане відновлення втраченого потенціалу, а не впровадження нових видів озброєння, до яких відноситься і “Армата”.
У 2021 році воєнний бюджет РФ становив 61,7 млрд дол. Це 7,93% від витрат США на армію.
Електроніка
Танк “Армата”, ракети “Кинджал“, “Калібр” та інші передові види зброї працюють завдяки якісній та дорогій електроніці. Останню неможливо створити без стабільного постачання напівпровідників.
З цього випливає наступна проблема – через санкції Росія ризикує залишитись без мікрочипів.
Звісно, РФ має власні розробки – мікропроцесори “Ельбрус” та “Байкал”. Однак виробляють їх на фабриках тайванської TSMC, яка припинила експорт до Росії після початку війни в Україні.
Переорієнтація виробництва чипів на російські та китайські потужності можлива лише частково. Заміна тайванських напівпровідників навіть на примітивному рівні вимагає мільярдних інвестицій та кількох років налагодження всіх процесів.
Російська компанія “Мікрон” нібито має потужності для виробництва застарілих 180-90 нанометрових напівпровідників, які відповідають технологічному рівню 2003 року.
Утім можливість налагодження серійного виробництва навіть на технологічному рівні 2000-х в Росії викликає сумніви. За даними “Радіо Свобода”, “Мікрон” працює на застарілому обладнанні нідерландської компанії ASML.
Малоймовірно, що нідерландці будуть проводити техобслуговування російських потужностей. Можливо, росіяни знаходитимуть техпідтримку в Китаї, однак модернізувати обладнання до більш нових технологічних ліній, а тим паче – розробити власний аналог, буде майже неможливо.
Спасінням для путінського режиму могла б стати співпраця з китайською компанією SMIC, яка у напівпровідникових технологіях просунулась набагато далі, ніж РФ.
Однак Піднебесна в умовах світового дефіциту мікрочипів більше думає про насичення власного ринку. SMIC також може не допомагати Росії, щоб не потрапити під санкції, які здатні значно зашкодити виробництву, позбавивши американського обладнання та програмного забезпечення.
Нестача напівпровідників прямо вплине на російський ВПК.
Яскравий приклад – навігаційні системи. У випадку відключення від GPS, для наведення ракет та забезпечення навігацією бойових машин окупанти розраховують використовувати власну радіонавігаційну систему “ГЛОНАСС”.
Але російська система поступається GPS у точності. Експерти вважають, що похибка влучення у ціль ракетних пострілів при використанні “ГЛОНАСС” становитиме 700-1200 метрів.
В умовах дефіциту мікросхем росіяни не зможуть запускати надсучасні супутники та розвивати свою навігацію. Ще у 2019 році Держдума скоротила фінансування системи “ГЛОНАСС” на 12,9 млрд рублів через неможливість запуску супутника “ГЛОНАСС-К”.
Як виявилось, російський супутник нового покоління не може працювати без іноземних комплектуючих, а в середині країни-окупанта немає жодних аналогів.
Колишній працівник російської напівпровідникової індустрії в інтерв’ю “Радіо Свобода” зазначив, що імпортні мікросхеми стоять навіть на танках радянського виробництва, оскільки навіть такі машини мають бути обладнані новими системами зв’язку.
Нестача напівпровідників вдарить і по виробництву ударних безпілотників, які є важливою частиною сучасної війни. Наразі Росія не може і близько скласти конкуренцію “Байрактару”, який активно використовує українська армія. Їхня розробка “Оріон” потребує значного доопрацювання.
Якщо на ринку не вистачатиме напівпровідників та імпортних деталей, подальша модифікація та серійне виробництво таких високоточних апаратів буде неможливою.
Це ж стосується будь-яких передових розробок, зокрема винищувача п’ятого покоління Су-57. Цей бойовий літак у Росії називають “найкращим у світі”, однак за 12 років країна змогла випустити лише кілька штук, один з яких розбився у 2019 році.
Су-57
Для порівняння, США вже збудували близько тисячі бойових літаків п’ятого покоління власної розробки. Йдеться про такі моделі як F-22 Raptor та F-35.
Вантажівки
Під санкції потрапила компанія “Камаз”, яка виготовляє військові вантажівки та тягачі для цілих комплексів як, наприклад, ЗРК “Панцир-С1”. Як виявилось, навіть армійські моделі оснащені американськими двигунами Cummnis, німецькою коробкою передач ZF та паливною апаратурою Bosch.
Захоплений українськими військовими ЗРК “Панцир-С1
Через санкції автопром втратить доступ до цих компонентів. Щоб замінити документацію, налагодити постачання з Китаю або поставити компоненти російського виробництва знадобиться багато часу та грошей.
А поки імпортозаміщення не сталося, після виснаження запасів компанія ризикує перейти на випуск радянських моделей зі зменшеною вантажністю та більшими витратами пального. Відповідно, оборонні контракти ризикують бути зірваними або відкладеними.
Це особливо критично в умовах війни, в якій Росія несе великі втрати.
Демілітаризація Росії
Санкції лише почали діяти й удар по російському ВПК оцінити важко. Багато залежатиме від остаточного списку обмежень та ефективності їхнього застосування.
Найбільш вразливим місцем традиційно для РФ залишається галузь високих технологій.
За 30 років Росія втратила потужності радянської воєнної промисловості через корупцію, неконкурентоздатність на глобальному ринку та конфлікти з колишніми радянськими республіками.
“” Довгий час російську армію модернізували завдяки дешевшим та якіснішим західним технологіям. Після вторгнення в Україну через санкції РФ опинилась і без радянської промисловості, і без західних технологій.
Досвід імпортозаміщення в минулі роки демонструє, що Росія може частково замінити критично важливі компоненти, однак наблизитись за якістю до світових без доступу на глобальний ринок точно не вийде.
На оборонну промисловість РФ тиснутимуть і фінансові санкції, які обмежать можливості підприємств та загальні доходи бюджету. Корупція та вертикальна модель управління значно гальмують розвиток ВПК.
Як наслідок, російській армії буде значно важче пристосуватись до умов сучасної війни та виробляти зброю нового покоління.
Утім країна-окупант досі має велику кількість боєздатної техніки та технологічних систем, які путінський режим готував до великої війни всі роки свого правління.
Це означає, що демілітаризація Росії сьогодні відбуватиметься на двох напрямках. Західні санкції мають позбавити російський ВПК майбутнього, а Збройні сили України – знищити їхнє теперішнє та минуле.
“” Читайте також: Перехід до нової фази війни. Чому Захід не вірить у переговори України з Росією
