Завтра, 20 лютого, виповнюється чотири роки кривавій бійні на вулиці Інститутській.
Це сама темна пляма в історії протестів Євромайдану в центрі Києва.
І, хоча влада говорить, що злочин розкрито, судова точка в ньому ще далеко не поставлена. А під час процесу і поза ним продовжують спливати деталі, які лише додають їжі для роздумів і сумнівів.
Проте, Генпрокуратура збирається передати до суду нову справу – за звинуваченням у розстрілах Януковича і його силовиків. Про це Юрій Луценко заявив у неділю, виступаючи на відкритті виставки героїв Небесної сотні.
Нагадаємо подробиці трагедії – і все, що про неї відомо на даний момент.
Напередодні розстрілів. Штурм Майдану
Ще 16 лютого нічого не віщувало трагедії. Навпаки, за активним посередництвом країн Заходу влада і опозиція почали робити маленькі кроки назустріч один одному. Так, майданівці передали владі будівлю Київської міськадміністрації, а силовики зняли кордони на Грузинського. Тоді багатьом здавалося, що сторони близькі до компромісу, який рано чи пізно буде досягнуто.
Але вже 18 лютого все різко змінилося. У цей день повинна була зібратися Верховна Рада. Майданівці розраховували, що вона поверне Конституцію 2004 року (звузивши повноваження президента). Мабуть для того, щоб депутати швидше прийняли це рішення, до Ради потягнулися колони “самооборони”, які незабаром майже повністю заполонили урядовий квартал. Паралельно був захоплений і підпалений офіс Партії регіонів на вулиці Липська. В ході пожежі загинув один з його співробітників.
В цей час, стало зрозуміло, що в Раді ніяких рішень прийнято не буде, так як більша частина депутатів, побоюючись штурму парламенту його покинула.
Обстановка загострювалася. Протестуючі закидали сили МВС камінням, намагалися прорватися до Ради. Позиційні бої тривали приблизно до 14-00. В цей час силовики отримали наказ очистити урядовий квартал від майданівців. Кількома колонами, рясно використовуючи світло-шумові гранати і нещадно застосовуючи кийки, “Беркут” разом з Внутрішніми військами і тітушками вдарили по Самообороні. Майданівці, після короткого опору, побігли вниз по Інститутській. Аналогічний удар був нанесений по протестуючим на Грушевського. З аналогічним результатом.
Вже ближче до вечора, територія під контролем протестуючих звузилася власне до Майдану і частини вулиці Хрещатика. На той час з’явилися перші загиблі з обох сторін (в тому числі і від вогнепальних поранень). Керівники МВС, СБУ і Генпрокуратури виступили зі спільною ультиматумом до Майдану з вимогою скласти зброю і розійтися. Всі чекали остаточної зачистки.
Але замість цього почалися позиційні бої. Беркут і Внутрішні війська зайняли частину Майдану, а спецназ “Альфа” – Будинок профспілок (який незабаром загорівся при незрозумілих обставинах). Далі просунутися не вдалося – протестувальники підпалили шини, а наказу застосовувати вогнепальну зброю, як потім стверджували силовики, вони не отримали.
У той же час, вогнепальну зброю видали тітушкам, які концентрувалися біля будівлі Київського міськуправління міліції. Від їхніх рук загинув журналіст “Вістей” В’ячеслав Веремій. Також, 18 лютого, на Західній Україні протестуючі захопили будівлі правоохоронних органів, в тому числі, і склади зі зброєю.
На наступний день, 19 лютого, позиційне протистояння продовжилося.
Правда, в ЗМІ пройшло повідомлення, що СБУ оголосило про проведення в Києві антитерористичної операції. Однак незабаром воно було дезавуйоване – мовляв, тільки почалася підготовка до неї. На той час з боку Януковича (з яким, як повідомлялося, встигли щільно поспілкуватися представники Заходу) прозвучали заяви про необхідність нового перемир’я. 20 лютого в Київ повинні були прилетіти глави МЗС Німеччини, Франції та Польщі, які, разом з владою і опозицією сіли б за один стіл і домовилися про якийсь компроміс.
Пізно ввечері 19-го лютого Янукович зустрівся з лідерами протесту – Яценюком, Тягнибоком і Кличком. Опозиціонери, вийшовши з Адміністрації президента, запевнили, що штурму не буде. Знову зажевріла надія, що все вдасться закінчити миром.
Тим більш несподіваним стало те, що свідбулось вранці 20 лютого.
Як відбувалася бійня на Інститутській
Більшість свідків і дослідників тих подій сходяться на тому, що рано вранці по позиціям силовиків з боку позицій прихильників Майдану був відкритий вогонь з вогнепальної зброї. З’явилися вбиті та поранені. Не маючи при собі вогнепалу, “Беркут” і Внутрішні війська почали відступати.
Слідом за ними кинулися майданівці, просуваючись вгору по Інститутській в сторону Адміністрації президента. Саме тоді і почалася щільна стрілянина по наступаючих, яких буквально поливали вогнем. Людей розстрілювали методично, і залізні щити, зрозуміло, не могли захистити їх від куль.
Всього за кілька годин загинуло понад 50 осіб.
Вже на наступний день після бійні, під наростаючим тиском Заходу, шокованого масовою загибеллю людей, Янукович підписав угоду з опозицією про проведення позачергових виборів і повернення до конституції 2004 року, яка позбавляє президента левової частки повноважень. При цьому сам Янукович залишався на своєму посту, а чергові вибори повинні були пройти восени 2014 року. Урядові війська виводилися з центру Києва.
Це був компроміс, який, однак, не сподобався Майдану. 21 лютого, виступаючи зі сцени, сотник Парасюк заявив, що Майдан не сприймає ніяких угод з Януковичем і президент повинен бути згорнутий. Після цього Янукович спішно покинув Київ. Спочатку поїхав до Харкова, потім до Донецька, потім до Криму. А 22 лютого Рада його відсторонила від влади. Його місце зайняв Олександр Турчинов, обраний незадовго до того новим спікером Ради.
Про угоди 21 лютого на той час вже ніхто і не згадував.
Таким чином бійня на Інститутській стала чинником, який деморалізував Януковича і всю його систему влади (саме після цього президент втратив більшість в Раді), змусивши його піти на поступки і укласти компроміс. А після того, як Майдан не погодився з цим компромісом, президент, не маючи вже під рукою в Києві вірних сил, був змушений тікати зі столиці.
У зв’язку з цим виникає питання – хто стріляв на Інститутській?
Є дві версії прямо протилежні. Перша – стріляли силовики, намагаючись зупинити наступ протестуючих. Друга – стріляли якісь провокатори, можливо, на замовлення вождів Майдану, щоб потім звинуватити Януковича в масових вбивствах.
Версія №1. Розстріли за наказом Януковича
Майже відразу після перемоги Майдану було розпочато розслідування вбивств – і головною темою розслідування стали розстріли на Інститутській.
За версією слідства, протестуючих розстрілювали представники силових структур – зокрема, “Беркута” – за розпорядженням вищого керівництва країни. Зокрема – самого Віктора Януковича. На даний момент в Україні судять і тримають в СІЗО п’ятьох беркутівців – Павла Аброськіна, Сергія Зінченка, Олександра Маринченка, Сергія Тамтуру і Олега Янишевського. Ще 21 солдата оголошений в розшук (майже всі знаходяться в Росії, Криму або “ЛДНР”).
За версією слідства, саме цих людей видно на відеокадрах, де вони в чорній формі з жовтими пов’язками стоять з автоматами біля Жовтневого палацу і ведуть вогонь.
Як стверджують в ГПУ – вогонь вони вели саме по протестуючих. До того ж, вранці 20 лютого 2014 року з’явилася заява МВС, в якій вказується, що у відповідь на стрілянину з боку протестуючих, урядові сили також отримали право на застосування вогнепальної зброї.
Самі беркутівці ще навесні 2014 року заявляли, що стріляли не на поразку, а “під ноги”. Щоб зупинити просування майданівців.
Цікаво, що колишнього командира спецроти “Беркута” Дмитра Садовника, який, за версією слідства, командував стрілками, в 2014 році звільнив Печерський суд, і Садовник зміг покинути Україну – після чого був оголошений в розшук. Це викликало чималий скандал і розмови про те, що влада просто негласно випустила офіцера. Але повернемося до звинувачення.
До матеріалів справи долучені відео, де помітні спалахи вогнепальної зброї та стрільба з боку барикади силовиків.
До висновку про вину Януковича і “Беркута” в розстрілі людей прийшла і слідча комісія Верховної Ради під керівництвом Геннадія Москаля.
Правда, будь-яких документальних свідчень наявності наказу з боку Януковича немає і, на думку експертів-криміналістів, навряд чи вони існують в природі. Якщо екс-президент і віддавав наказ, то виключно усно своїм найближчим соратникам типу Захарченка і екс-главі СБУ Якименку, які, до теперішнього часу, вже не в Україні і категорично заперечують отримання таких наказів і взагалі стрілянину по демонстрантах.
До речі, на думку Москаля, снайпери отримали наказ розстрілювати не тільки протестуючих, але і міліцію.
При цьому він першим з представників влади заявив, що були постріли і з боку Майдану. На його думку, це стріляли провокатори, впроваджені силовиками в ряди протестуючих. Їх завданням було дати “Беркуту” привід на відкриття вогню у відповідь.
Згідно з висновками того ж Москаля, зброю, з якої вбивали людей, була нетиповою для “Беркута”. До речі, зброя ця поки слідством так і не встановлено.
Що ж стосується зброї, з якої стріляли по “Беркуту”, то тут досліджувати питання ніяких проблем не складало. Так, принаймні, стверджував Москаль. За його словами, слідство не займалося експертизою куль, якими вбивали і ранили силовиків. Уже будучи губернатором Закарпаття, Москаль бив на сполох, заявляючи, що доказова база елементарно іржавіє і навіть втрачається.
Справа, здавалося, зрушила з мертвої точки в 2016 році, коли зброя з Інститутської спливла в зоні АТО. Виявилося, що в силовиків 18-20 лютого 2014 року стріляли зі зброї, яку в зоні АТО застосовували, імовірно, активісти Правого сектора.
Принаймні, такий висновок зробив Печерський райсуд Києва. Експертиза показала, що 20 квітня 2014 по блокпосту “ДНР” під Слав’янськом стріляли зі зброї, яка забрала життя і поранила “двох і більше” службовців спецроти “Беркут”, співробітників столичної міліції і “строковиків” Внутрішніх військ під час масових розстрілів на Майдані.
Втім, після цього тема була успішно засунута в глухий кут. Так само затихли наміри з обшуками у “Правого сектора” і “Братства” Корчинського, яких відпрацьовували на предмет стрільби з готелю “Дніпро” на розі Хрещатика і Грушевського.
Нагадаємо, представники ПС знаходилися в цьому готелі до квітня 2014 року. Коли вони виселялися звідти, у них помітили кейси, схожі на футляри для гвинтівок.
Версія №2. Слід керівників Майдану
Уже зазначені вище факти дають натяк, що в справі бійні на Інститутській не все так однозначно. Постійно з’являються дані, які вказують на можливість ведення стрільби з будівель, які перебували під контролем демонстрантів або перебували в нічиїх руках. Це готель “Україна” на Інститутській і консерваторія ім. Чайковського на Городецького.
Ще 5 березня 2014 року в мережі з’явився розмова представника ЄС Кетрін Ештон і глави МЗС Естонії Урмаса Паета. У ній Пает з посиланням на “лікаря Ольгу” з Майдану (згодом з’ясувалося, що це була Ольга Богомолець) повідомив, що є підстави підозрювати у стрільбі не тільки силовиків.
“І ще, що було досить неприємним – та ж Ольга розповіла мені, що всі свідчення вказують на те, що люди, які були вбиті снайперами з обох сторін – і міліціонери і люди по обидва боки… На те, що одні й ті ж снайпери вбивали людей з обох сторін. […] Вона показала мені деякі фотографії, сказала мені, що як лікар може говорити про один почерк, про один тип куль, і її вкрай турбує те, що нова коаліція не бажає розслідувати, що на насправді сталося. Так що все сильніше і сильніше є розуміння того, що за снайперами стояв не Янукович, а хтось із нової коаліції”, – говорив естонець.
Пізніше Пает визнав, що така розмова мала місце. А Ольга Богомолець заявила, що просто передавала естонському дипломату версії того, що сталося, а не висловлювала свою однозначну думку.
У той же час, представники минулої влади – зокрема, глава СБУ Якименко, МВС Захарченко та екс-президент Янукович – заявляють, що по майданівцям і силовикам вівся вогонь з готелю “Україна” і консерваторію, які контролювалися опозицією. На їхню думку, координував стрілянину Андрій Парубій.
Готель є ідеальною точкою для обстрілу, перебуваючи прямо на вулиці Інститутській. Крім того, можливість його штурму була майже виключена – у готелі перебувало безліч західних журналістів.
У жовтні 2015 року ВО “Свобода” заявила про тиск. За словами депутата київської облради Олександра Аронця, Генпрокуратура почала обшуки у членів партії у справі про розстріл “Небесної сотні”. У постанові суду йшлося про те, що учасників протесту могли обстрілювати з вікон 11-го поверху в готелі “Україна”.
Як з’ясувалося, один з номерів готелю в цей період був зданий тодішньому депутату від “Свободи” Олегу Панькевичу. За даними нардепа Сергія Лещенка, в готелі також проживав свободівець Олександр Сич, а в номері 1132 жив його однопартієць Ігор Янків – майстер спорту і інструктор зі стрільби.
За словами нардепа, слідство почалося по слідах ось цього відео компанії BBC.
Як пише Лещенко в Facebook, “встановлено, що в районі 9.30 ранку 20 лютого 2014 року журналіст ВВС Габріель Гейтхауз знаходився біля входу до Жовтневого палацу, серед протестуючих. У цей час він звернув увагу на відкрите вікно готелю” Україна “(номер 1132), з якого в якийсь момент був зроблений постріл. Він зафіксував це вікно на відеозаписі, і коли він за якусь мить після пострілу знову наводить на нього камеру, воно вже закрите.
На цей момент біля Жовтневого палацу знаходилися тільки протестуючі. В той час Беркут стріляв зі сніжної барикади в районі станції метро Хрещатик, а в 9.30 і зовсім перемістився до бетонних блоків.
У номері 1132 проживав депутат-свободівець Ігор Янків. Сусідами екс-депутата Янківа на 11 поверсі готелю Україна були тодішні нардепи-свободівці Панькевич та Сич.
В березні 2015 року на зустрічі з керівниками Ради Європи щодо стрілянини з готелю розповіли і українські силовики.
“Генпрокуратура вважала, що наявні докази свідчать: щонайменше троє з 49 осіб, які загинули на Інститутській, були застрелені з готелю “Україна” або ж з будівлі консерваторії. Також надходили непідтверджені повідомлення про те, що принаймні в 10 чоловіків стріляли з дахів”, – говорилося в документі, який опублікувала “Європейська правда”.
Пізніше на суді про державну зраду Віктора Януковича комендант Майдану Андрій Парубій розповів, що перші постріли пролунали з боку готелю “Україна” – після 8 ранку 20 лютого.
“Було складно ідентифікувати точно, звідки ці постріли можуть відбуватися. Складалося враження, що вони можуть надходити з боку готелю “Україна”, але конкретне місце невідомо”, – заявив Парубій.
Про стрілянину з боку протестуючих – але вже під іншим кутом – також говорилося в розслідуванні журналіста BBC Габріеля Гейтхаусу.
Він стверджував, що вогонь по “Беркуту” вівся з будівлі консерваторії, підконтрольної повсталим.
Про це було повідомлено коменданту Майдану Андрію Парубію, який заявив, що перевірив Консерваторію, але не виявив стрільців. Однак якийсь “Сергій” розповів журналісту BBC, що особисто обстрілював силовиків, але пізнішеЮ по команді Парубія, його з Консерваторії вивезли за межі Києва.
А в 2016 році вийшло несподіване інтерв’ю з львів’янином Іваном Бубенчиком. Він зізнався виданню Bird in flight, що особисто вів вогонь з автомата АК74 по співробітниках “Беркута” з консерваторії. У будівлі, за його словами, були й інші люди, які стріляли по правоохоронцям з мисливських рушниць. За словами Бубенчика, в цей час штурмові групи правоохоронців обстрілювали з помпових дробовиків барикади протестуючих. Відкриваючи вогонь на поразку, Бубенчик “вибирав тих, хто командував. Чути не можна було, але бачив жестикуляцію. Відстань дуже невелика, тому на двох командирів потрібні були тільки два постріли”.
Бубенчик в інтерв’ю підтвердив, що стріляв в потиличну частину – тобто, з метою ліквідації цілі.
Після публікації інтерв’ю, Іван Бубенчик був викликаний на допит в ГПУ. Згодом він підтвердив факт дачі інтерв’ю, проте розповідь про розстріл правоохоронців назвав вигадкою журналіста.
Новий поворот у темі з’явився в 2017 році. У грудні Святошинський суд столиці прийняв рішення задовольнити клопотання захисту обвинувачених беркутівців по допиту двох громадян Грузії – Коби Нергадзе і Олександра Ревазішвілі. Вони раніше заявили, що, нібито, бачили осіб, які в лютому 2014 вели вогонь з консерваторії і готелю “Україна” як по правоохоронцям, так і по мітингувальникам. Причому наказ відкрити вогонь цим особам нібито віддали керівники Майдану.
Таку заяву грузини зробили в гучному фільмі-розслідуванні “Україна. Прихована правда” італійського журналіста Жана Мікалессіна.
Пізніше грузини дали розгорнуте інтерв’ю російським ЗМІ, в якому звинуватили в стрілянині Пашинського, Парасюка і ще деяких снайперів.
За словами грузин, їх в Україну нібито запросив радник Михайла Саакашвілі Мамука Мамулашвілі. Мамулашвілі поставив завдання “терміново виїжджати в Україну для допомоги протестувальникам”. Як розповів Нергадзе, на його групу виділили десять тисяч доларів, ще п’ятдесят обіцяли після повернення з відрядження.
Відзначимо, що всі фігуранти цих звинувачень їх геть заперечують. І називають фальсифікацією з боку російських спецслужб. До слова, Михайла Саакашвілі депортували з Украни буквально за день до того, як він мав давати свідчення на одкровення “снайперів” в суді.
Ще один з непрямих фактів в скарбничку “теорії змови” – історія з “гвинтівкою Пашинського”. 18 лютого активісти Майдану зупинили авто якогось Петра Барладіна, де виявили снайперський карабін. Водія виручив Сергій Пашинський, який сів в його машину і відвіз у невідомому напрямку.
Пізніше справу про гвинтівку почала розслідувати Генпрокуратура, але нічого кримінального так і не виявили. Але факт залишається фактом – у прихильників Майдану зброя була, і керівники протесту про це знали. І навряд чи ця зброя не застосовувалася в ході найкривавіших боїв в центрі Києва.
Поки ж очевидно, що озброєні були обидві сторони конфлікту. І кожна з них контролювала ряд зручних точок для обстрілу. І тоді постає найголовніше питання: чому в лобову атаку на “беркутів” вирушили практично беззахисні майданівці? Очевидно, що при такій атаці масові жертви неминучі.
Хто планував цю атаку, чи знав він про наслідки і якщо знав, то навіщо відправив людей в наступ – ще одне питання, на яке слідству – нинішньому або майбутньому – належить пролити світло.
