Поточна політична ситуація в Україні вирізняється турбулентністю і слабкою прогнозованістю. Можливі дострокові вибори, а разом із ними й істотна чистка політичної еліти, лякають Банкову.
Передбачити підсумковий розподіл сил в оновленому парламенті не так просто, однак будь-які зміни стануть послабленням позиції Петра Порошенка. Сьогодні він контролює більшість силових відомств, окрім МВС і НАБУ, а також домагається з ключових питань ефективного голосування в парламенті.
Однак основна проблема Петра Олексійовича і його дуже специфічного оточення – це невміння свої локальні тактичні успіхи перевести в електоральну лояльність. До заслуг Порошенка можна віднести те, що, незважаючи на сумнівні успіхи України на зовнішній арені, а також на складну соціально-економічну ситуацію всередині країни, його персональний рейтинг залишається умовно високим.
Хоча цей рейтинг нижчий, ніж у Януковича був напередодні Майдану. Із другого боку, ніхто з опонентів Порошенка не вирвався якось грандіозно вперед. Юлія Тимошенко його випереджає, але все це “лікується” адмінресурсом. Решта – несуттєво відстають.
Узагалі, в грі на руйнування репутаційного іміджу, рівних Петру Олексійовичу в сучасній українській тусовці нікого немає. Саакашвілі, Садовий, Лещенко, Яценюк – усі ці персонажі після витончених і не дуже інформаційних атак із Банкової досі не демонструють електорального зростання.
Інша річ що, знищуючи опонентів, Банкова, як сказано вище, не отримує для себе жодних електоральних профітів. А тим часом роздратування в суспільстві наростає.
Щоб зняти це роздратування, а також вступити в президентсько-виборчий 2019 рік із помірно реалістичним шансом на перемогу, “ситуативна кімната” президента активно опрацьовує варіант із достроковими парламентськими виборами.
При цьому, як повідомляють джерела в близькому оточенні президента, сам Петро Олексійович поки що схиляється не проводити дострокових виборів. Хоча лобі-група, яка виступає за дострокові вибори (Ігор Кононенко, Ігор Гринів, Сергій Березенко), регулярно заносить президенту аналітичні записки.
Якщо тезово проаналізувати ці записки, то дострокові вибори дозволять Петру Олексійовичу:
– обнулити силовий вплив “Народного фронту” й особисто Авакова;
– замінити “знахабнілого” Гройсмана;
– перекласти відповідальність за ситуацію в країні на Тимошенко (цілком імовірно, що за підсумками виборів вона стане прем’єром), що зупинить зростання її рейтингу напередодні 2019 року;
– зберегти спадкоємність політичної системи після 2019 року.
Парламентська конструкція наступного скликання
Поки що основний стримувальний фактор, який не дозволяє президенту ухвалити рішення щодо дострокових виборів – це не дуже приємне для Банкової моделювання складу майбутнього парламенту.
БПП навіть з успішним використанням адмінресурсу навряд чи набере і 20%, а найімовірніше, буде значно менше. До того ж у новому парламенті точно не буде “Народного фронту” – величезного натовпу депутатів, які в коаліції з БПП лише тому, що не мають жодного політичного майбутнього.
Утім, уже зараз відбувається активна робота з радикальної зміни іміджу президентської партії. Генпрокурор Юрій Луценко ледь не щодня подає до регламентного комітету Верховної Ради подання про зняття депутатської недоторканності з депутатів різних фракцій.
Регламентний комітет, що складається переважно з членів фракцій БПП і НФ, депутатів не здає, за винятком (поки що) одного – Борислава Розенблата, який саме і перебуває в БПП. Усі інші виходять із-під удару, а Луценко в такий спосіб формує імідж корупційного парламенту.
Створюватиме Банкова під Луценка новий партійний проект чи він очолить список БПП/”Солідарність” уже цієї осені (хоча тут питання щодо Кличка залишається, який формально числиться головою президентської партії) – рішення тактичного характеру. Головне, що Луценко зараз максимально дискредитує весь склад Верховної Ради і робиться це цілеспрямовано.
Але головний аргумент лобістів дострокових виборів, який вони регулярно доносять до Петра Олексійовича – це можливість контролювати склад наступного парламенту через депутатів-мажоритарників.
“Зрозуміло, що тотального контролю вже не буде. Парламент стане агресивнішим, з’явиться політична опозиція, чого Перший (президент – авт.) так не любить. Доведеться поділитися з комітетами, а в Кабміні – з низкою ключових міністерств. “Ділитися” – це ключове слово, яке доведеться освоїти Першому після дострокових. Але це не буде тотальна опозиція. Мажоритарку ми підтягнемо по максимуму, і в 2019 рік він зможе ступити більш-менш впевнено”, – розповів на умовах анонімності один із консультантів президента.
Мажоритарне підтягування
“Підтягування мажоритарки”, згідно з цим планом, відбуватиметься за кількома напрямками. Перший – це лобовий, через опрацьовані БПП округи, де сильні особисті позиції Порошенка та його команди.
Головний Клондайк тут – Вінницька область, де всі 8 округів контролює БПП, і, на подив, Миколаївська область – 4 із 4 мандатів. Другий напрямок – створення афілійованих із БПП проектів на кшталт “Нашого краю”, від яких по округах йтимуть їхні висуванці. Щоправда, цей напрямок поки що буксує найбільше. І є третій напрямок, який зараз розглядають як один із ключових – це підтримка підгодованих псевдоопозиційних сил, які зможуть відтягнути голоси в основних опонентів – “Батьківщини” та Опозиційного блоку.
Теоретично в цьому третьому напрямку можна було зробити натиск на Радикальну партію Ляшка і “Відродження”, що належить Віталію Хомутинніку. Але “радикали” і мажоритарка – це дві різні планети.
Всю свою фракцію Олег Ляшко протягнув винятково за партійним списком. Навіть більше – коли Сергій Березенко від БПП і Геннадій Корбан від УКРОП влаштували у Чернігові на довиборах яскравий батл, Ляшко у своїй вотчині не спромігся навіть для проформи виставити кандидатуру від власної партії, повністю підігравши ставленику президента.
Ляшко може відтягувати голоси у тієї ж Тимошенко за загальнонаціональним округом, але вирішувати прикладні задачі та вигризати мажоритарні округи – це не його. Власне, у нього ні команди, ні ресурсів для цього немає.
І зовсім інша ситуація з партією “Відродження”, яка у Верховній Раді на 100% складається з мажоритарників. Хлопці зліплені переважно з екс-регіоналів і комерсантів із липким бекграундом, які виживають за договірною ціною з Банкової. Формально “Відродження” належить молодому олігарху Віталію Хомутинніку, однак цю контору не можна назвати партією в класичному українському сенсі.
У плані бренду “Відродження” актив майже сміттєвий. Різні соціологічні опитування не дають партії більше ніж два відсотки. І це при тому, що до депутатської групи “Відродження” входять 26 депутатів. У “Батьківщини”, для прикладу, в строю лише 20 депутатів, але результат завдяки яскравому лідеру абсолютно полярний.
У “Відродження” немає впізнаваності, власного стилю і навіть хоча б трохи відомих лідерів. Того ж голову партії Віктора Бондаря навряд чи хтось ідентифікує, за винятком експертів та виборців 191-го округу в Хмельницькій області.
Проте для Банкової важливо, щоб “Відродження” “кушало” округи південного сходу. Партію Віталія Хомутинніка взагалі можна назвати харківсько-одеською. Сім мандатів “відродженці” отримали в Харківській області та ще п’ять в Одеській. Практично половина від усієї групи в парламенті.
Щоправда, Кернес і Коломойський навряд чи тихо й завзято підтримуватимуть “Відродження” так, як вони це робили в 2014 році. Але цінність цієї партії в тому, що там зібралися переважно фінансово самодостатні фігури.
Окрім того, у разі оголошення виборів, політичну платформу партії на себе перетягне екс-регіонал Валерій Коновалюк, який нещодавно підписав із партією Віталія Хомутинніка “дружній меморандум”. У Коновалюка, на відміну від Хомутинника, ресурсної бази немає взагалі. Але у нього є “ватна впізнаваність” і його завдання – перетягувати голоси Опозиційного блоку на загальнонаціональному окрузі.
Але основне завдання Хомутинніка – це “опрацювання” мажоритарних округів. Польову структуру партії зараз вибудовує політтехнолог Олександр Копил. Він же формує базу виборців. Копила Хомутинніку наполегливо порекомендували на Банковій. На місцевих виборах він разом із Гнатом Коробком (у них спільна компанія K&K Group) працювали з “Нашим краєм”.
Так собі працювали, до речі. Ще раніше, в 2012 році, Копил вів кампанію Наталії Королевської “Україна – Вперед!”, але там теж був провал. Тепер він тренується на “Відродженні”. Але базове завдання зараз – підстрахування БПП на тих округах, де прямі президентські кандидати не мають можливості пройти.
Отже, рухи на Банковій дозволяють припустити, що Петра Олексійовича все ж таки готують до дострокових парламентських виборів. Повторимося, рішення ще немає.
Але, щоб домогтися від президента цього рішення, потрібно показати математично, що провалу не буде і все вже МАЙЖЕ готово.
