Добре бути начальником у США чи Канаді, – там главу держави – президента чи прем’єра – обирають один раз. В один тур.
Цілком резонне обурення української правлячої олігархії – для чого лізти поперед батьків демократії у пекло, ускладнюючи цю саму демократію ризикованою схемою?
Однак, не подумавши, записали у Конституцію двоходівку, а тепер кожен наступний на Печерському троні народний улюбленець має сушити голову – кого б то втягнути у клятий другий тур.
Можна було би сидіти собі на троні і красти до закінчення віків, а так – вирощуй собі із немалими затратами порожнє місце для другого туру.
Тому олігархія, як панівний клас, мусить не тільки підсовувати народу чергову свиню у президентській сутані, а вирощувати підсвинка, якого належить зарізати для переможного банкету у другому турі.
Як правило, українські вожді правлять так, що виграти вибори другий раз практично неможливо. Народ –це релікт із біологічного виду одноразових лохів. Другий раз на ті самі граблі не наступає.
Любить наступати повсякчас на граблі, але щораз на інші. На нові. Нові обличчя – є таке збочення. Бо до усвідомлення, що іншу реальність можуть створювати інші її творці, ще далеко. Поки що панує закоханість у нові обличчя злодіїв, яким прощається те, що вони крадуть лише тому, що вони нові.
Як обрати улюбленця влади, який своїм програшем у другому турі врятує цю владу? А дуже просто. Придворна закрита соціологія покаже – як правило, чинний гарант може виграти лише в одного, далеко не першого блазня, але якого все ж вловлюють локатори цієї соціології.
Леоніду Даниловичу показали результати: у другому турі він виграє лише у вірного ленінця, допотопного совка Симоненка.
І пішло-поїхало. Не могло так бути, щоб бодай хоч один канал пропустив бодай хоч одне покладання квітів до пам’ятника Леніна. Тягли іскрівця у другий тур за вуха і за ноги. Коли появилась загроза, що більшовик Симоненко ляже під есера Мороза, послали до ленінця аграрну сваху із цілком переконливими аргументами у вигляді доступу партії пролетарів до приватизаційного пирога буржуазії.
Спрацювало.
Ющенко із другим туром проблем не мав, бо тільки один він не вірив, що у нього – менше п’яти відсотків, і йому самому той тур, що мертвому кадило.
Зате Янукович із братанами про майбутнє почав турбуватися із перших днів почивання на лаврах.
Хто міг виграти у нього? В одні ворота – Тимошенко. Тому Донбас порожняк не гонить! Як вона виграє, коли паханат ізолював її від демократичного процесу? Товариш Охендовський хоч би й хотів, як непідкупний демократ, зареєструвати бранку, але не зможе, бо нема такого закону. А єнакієвська бригада – то якраз і є саме “торжество” закону.
Але посадка потенційного термінатора донецької гопоти питання про вирощування друготурового козла-відбувайла не зняла. Спочатку недовірливий зек поставився насторожено до пропозиції виліпити із боксера грушу для другого туру, та після запевнень “Який із горили президент”, все ж дав відмашку.
У дворі селекціонера Фірташа, покладаючись на любов українського народу до боксу, виплекали на мінімальних затратах із нечленороздільного мордобойця цілком безпечний для президента-зека кулачок у другому раунді “рукопашки”.
Правда, в один момент здалося, що переборщили, бо нація враз повелася на “національний символ”. У терміновому порядку видали у Німеччині книгу про бабцю-єврейку Кличка, який по мамі має прізвище Етінзон, а також про всяк випадок підготували офіційні документи, що “національна гордість” – не расовий козак-арієць, а німак за паспортом, що живе у Гамбургу, а тому мав бути знятим після першого туру, як такий нацсимвол, що мало жив в Україні.
Майдан зняв усю цю зграю зі сцени. Хоча роль боксера все ж виявилася вирішальною в обранні нинішнього гаранта. Що було би, як би Фірташ у Відні не зняв своє двометрове дітище, яке він вигодував із руки? Пам’ятаєте, Віталік пробував пручатися, але пан Дмитро по-бізнесовому поставив питання по-чесному – “тогда, блин, возвращай бабки, едрена вошь, чемпион”.
І правильно каже віденський бранець ФБР – то він поставив Порошенка президентом, а Кличка – мером, обставивши його, поки той катається на велосипеді у київських пробках, своїми хлопцями, професіоналізм яких дозволяє їм фахово “управляти” багатомільярдним столичним бюджетом.
Але – то уже державотворча минувшина. Опісля трьох років безвізового розкрадання держави прийшла пора подумати про світле майбутнє – про другий тур.
І тут знову вічне питання демократії – кого туди втягнути?
До виборчої кампанії залишилось 10 місяців (вибори – то останній рік каденції). Хто буде рятувати гаранта, мужньо лігши кістками у другому турі?
У другому турі Порошенко програє Тимошенко із тріском, усім іншим програє також, хоча без тріску. Але є одна рятівна соломинка.
Чи знали колись вихователі одного із дитбудинків, що вони плекають рятівника для самого президента? “Ляшко – наш прапор!” – тепер цей лозунг у БПП буде замість “Жити по-новому”, що для генетичних клептократів виявилося непосильним.
Роль Фірташа цього разу політбюро олігархату поклало виконувати селекціонеру Ахметову.
Правда, за 10 місяців при нинішніх трендах Порошенко може опинитися там, де свого часу осів його кум Ющенко.
