Дипломат Андрій Теліженко розповів про втручання української влади у американські вибори
Українське посольство в США розташоване в старовинному цегляному особняку на самому кутку М-стріт в престижному районі Джорджтаун.
У цій будівлі Джордж Вашингтон підписав з групою землевласників угоду про виділення ділянок під створення столичного округу Колумбія.
У посольстві навіть зберігається копія символічного ключа від Вашингтона. Тут почалася американська столиця. І тут дали старт історії, яка вже два роки це місто стрясає політично.
Часом здається, що весь поточний політичний процес в США обертається навколо “російського розслідування” спеціального прокурора Роберта Мюллера. А розслідування, в свою чергу, нанизано на звинувачення проти колишнього глави виборчого штабу Трампа Пола Манафорта.
Звинувачення ж в своїй основі містять ту інформацію, якою українське посольство допомагало демократам, спраглим роздобути компромат на свого опонента.
Ми вирішили поговорити з унікальним свідком цієї історії – колишнім співробітником диппредставництва України у Вашингтоні Андрієм Теліженком.
Його ім’я світ вперше дізнався в січні минулого року, коли його свідчення про втручання української влади у американські вибори на боці Хілларі Клінтон лягли в основу статті в авторитетному виданні Politico .
Андрій Теліженко
Це перше інтерв’ю Андрія українському виданню. Свого часу Теліженко приїхав працювати в США на запрошення посла Валерія Чалого. Але з питання включення у виборчий процес їх шляхи різко розійшлися.
Тепер Андрій працює політичним консультантом в США і Канаді і може собі дозволити деяку відвертість. Наскільки взагалі можна бути відвертим в історії, яка зачіпає настільки багатьох сильних світу цього.
– Почнемо з головного, мабуть, питання: нинішній американській адміністрації Трампа взагалі цікава Україна?
– Дійсно, є втома від України в Вашингтоні. Наша країна в ряду пріоритетів США не на другому і навіть не на десятому місці. І проблему тільки поглиблює те, що українські політики, які приїжджають до Вашингтона, привозять з собою ті ж скарги і образи, що і кілька років тому. Однією з основних помилок Петра Порошенка на американському напрямку стала відмова замінити посла у Вашингтоні. Наше посольство там сьогодні стало перепоною для розвитку відносин України і США. Згадаймо, що раніше не було ніякої необхідності в наймі яких-небудь лобістських компаній, як та ж BGR, для підтримки діалогу з Білим домом. При адміністрації Обами були прекрасні відносини на рівні політичного керівництва.
– У вас є розуміння, чому він не пішов на заміну посла?
– Мені важко це зрозуміти. Петро Порошенко непогано розбирається в міжнародних відносинах, і необхідність заміни представника в США аж надто очевидна. Не хочеться думати, що справа лише в особистій лояльності і багаторічному знайомстві з Валерієм Чалим. Особисті інтереси в таких питаннях ніяк не можуть бути вищими за державні. І це дивує дуже багатьох у Вашингтоні. Адже з їх боку були досить прозорі натяки. Та ж стаття в Politico в січні минулого року. І їй надали додаткового імпульсу в минулому липні вже особистою заявою Трампа і прес-секретаря Білого дому про необхідність розслідування втручання українського посольства в президентські вибори. Сигнал був ясний: поміняйте посла, і все буде добре.
Зрозумійте правильно, кажучи це, я не переслідую ніяких особистих інтересів. Хоча посол Чалий останнім часом ходить по Вашингтону і всім намагається розповідати, що я “російський шпигун”. Смішно, що диппредставництво безпосередньо займається боротьбою з людьми, у яких є відмінна від позиції Адміністрації президента думка.
Чому такою необхідною була заміна посла? Тому що всім у Вашингтоні відомо, як він особисто грав на стороні Хілларі Клінтон. І тепер наш глава держави не може провести повноцінну зустріч у Білому домі. Та, що була в минулому році, не відповідала основним вимогам протоколу для такого рівня зустрічі. При офіційному візиті президента його повинна супроводжувати перша леді, а зустрічати його перед Білим домом повинен був сам Дональд Трамп, як це відбувається у разі візитів інших глав держав.
Адже Порошенко зустрівся з Трампом просто посеред наради з української тематики, яка проводилася тодішнім радником з національної безпеки Гербертом МакМастером. І після цього наш президент вийшов і давав, як ми всі пам’ятаємо, брифінг за парканом Білого дому. Так, була фотографія, була бесіда, але це не було повноцінною зустріччю такого рівня. Американці самим цим фактом просто показали своє “добре” ставлення до України.
– Тобто вони не могли не прийняти Порошенка, але вже прийняли, як захотіли…
– Так. Зустріч організували через впливову лобістську структуру BGR. Радник Трампа Коен, всупереч твердженням BBC, не мав до її організації ніякого відношення. Коен має єдине ставлення до України через свою дружину, яка просто родом з Харкова.
– А ось та сума в 400 тисяч доларів, яку він нібито отримав за організацію цієї зустрічі?
– Це офіційна проплата BGR. До цього Павло Клімкін мав фото з Трампом – це теж через офіційну проплату BGR. Посольство в цій ситуації було за бортом. На жаль, такого не було навіть за часів Януковича, коли у нас були прохолодні стосунки зі Сполученими Штатами. Все одно і тоді посольство мало доступ в різні американські урядові структури.
При Обамі ключовою фігурою на українському напрямку був віце-президент Джо Байден. Далі була вибудувана ієрархія чиновників і пов’язаних з ними грантових фондів, які координувалися Вікторією Нуланд.
– Хто зараз входить до умовної “української команди” в США, хто відповідає за політику на цьому напрямку?
– Зараз ми на рівні держсекретаря Майка Помпео. Що не так погано, але на цьому рівні – більшість країн світу. Раніше питаннями України займався віце-президент Джо Байден. У нього в українському напрямку були і особисті, і політичні інтереси. На даний момент відносини Україна-США координуються на рівні Держдепу, як такої комплексної “української команди” у Вашингтоні немає. Також в проблематиці українських реалій намагається розібратися новопризначений радник з національної безпеки Джон Болтон. Але він поки не настільки “в темі”, як хотілося б.
– Яка роль лобістів зараз у виробленні політики на українському напрямку? Справа Пола Манафорта, здається, охолодила інтерес до прибуткового українського ринку, чи я помиляюся?
– Відповідно до американського закону “Про реєстрацію іноземних агентів”, всі лобісти повинні повідомляти про свою діяльність в інтересах зарубіжних політиків таку організацію, як FARA. Якщо раніше багато хто цим нехтували, то після звинувачень на адресу Манафорта всі лобісти почали на 100% намагатися там належним чином зареєструватися. Тепер вони дуже ретельно перевіряють клієнта і походження коштів, якими він буде розраховуватися за роботу. У цьому сенсі Україна опинилася в списку “токсичних” країн, оскільки всі побоюються стати фігурантами “російського розслідування”, пов’язаного з можливим втручанням Москви у вибори в США.
– Тепер про втручання в американські вибори докладніше. У команди Порошенка і без того були прекрасні відносини з адміністрацією Обами. У чому була логіка намагатися ще більше сподобатися демократам, беручи участь в кампанії проти Трампа, чи прохання про допомогу надійшло з-за океану?
– Про нашу владу слід зазначити, що Порошенко ментально більш схожий з Трампом, ніж, напевно, будь-який інший лідер в світі. Обидва – бізнесмени, які могли б мати прекрасні відносини. Але наша влада попалася на гачок прохання про підтримку від іншої команди, вирішила зіграти по-крупному, не маючи при цьому глобальної стратегії. Це і призвело до прорахунку. Посольство України в США могло співпрацю з демократами або не розвивати в цьому напрямку, або рухати далі. Чалий вирішив йти іншим шляхом, хоча я настійно радив йому цього не робити. Вважаю, що він перейшов усі негласні дипломатичні кордони в цьому питанні.
– Чим він пояснював таке своє рішення?
– Чалий переконав себе в тому, що Трамп – це проросійський кандидат. Не маючи на те серйозних доказів. Ймовірно, він хотів і команді Клінтон показати, що він вдає із себе більше і може претендувати на більш значущі ролі. У спілкуванні з ним я не розумів його позиції: чому можна підтримувати діалог з усіма іншими кандидатами від Республіканської партії, крім Трампа. Йдеться про стадії праймеріз.
Можливо, у його помічниці Оксани Шуляр були особисті відносини з людьми зі штабу демократів. Саме Шуляр познайомила мене з Олександрою Чалупою з Демократичної партії і доручила збирати і передавати їй інформацію про Пола Манафорта.
– Мета – дискредитувати Трампа?
– Не тільки дискредитувати. За словами Олександри Чалупи, і про це вже писали в ЗМІ, метою було домогтися зняття Дональда Трампа з передвиборної гонки. Провести восени 2016 року спеціальну засідання комітету Конгресу США і домогтися зняття його кандидатури. Це мені було сказано прямим текстом. Шуляр мені сказала по цьому напряму тримати зв’язок з Чалупою. Чалий все прекрасно знав і цьому не перешкоджав. Як посол він повинен був це зупинити. Я відмовився брати участь, і після цього з Чалупою не спілкувався.
– Уже після початку скандалу з Манафортом, в ЗМІ писали, що останній був одним з головних лобістів прозахідного курсу при Януковичі. Від відмови від запасів високозбагаченого урану до залучення в Україну американських енергетичних гігантів Chevron and ExxonMobil – за всім цим, як говорили, в тій чи іншій мірі стояв Манафорт. Чому, незважаючи на все це, демократи вирішили шукати зв’язки Пола з Росією саме в його українському етапі кар’єри?
– Пол Манафорт для них завжди був одіозною фігурою. В силу його багаторічної виняткової ролі в рядах республіканців. І зараз вони вирішили на ньому відігратися. Упевнений, скоро буде доведено, що політично нічого такого поганого Пол не робив і немає у нього ніяких особливих зв’язків з Росією. Що стосується фінансових, податкових питань – з цим нехай розбираються американські правоохоронні органи і суди. А те, що відбувається зараз, – це просто спецпрокурор Мюллер намагається нагнітати обстановку напередодні виборів до Конгресу США.
– А як ви особисто оцінюєте роль Манафорта в Україні?
– Мої джерела інформували, що коли почався Майдан, Манафорт дуже жорстко вимагав від Януковича зупинити будь-які силові дії проти протестувальників, пророкуючи ризик розвитку ситуації до стадії війни. Це те, що я точно знаю і за що його поважаю. З інших питань нічого особливо сказати не можу, оскільки з Манафортом не знайомий. Але про його дії в цій драматичній ситуації знаю з надійних джерел.
– У розвиток теми Манафорта. У дипломатичних колах ходять чутки, що Банкова в контактах з адміністрацією Трампа намагається всю провину за дискредитацію Манафорта влітку 2016 року звалити на діяльність нардепа Сергія Лещенка, який і розповів про Манафорта в контексті “чорної бухгалтерії” Партії регіонів.
– Так, мені про це відомо. Буквально недавно з візитом у Вашингтоні був високопоставлений чиновник, який якраз цю лінію і намагався проводити. Вони наполегливо хочуть скинути всіх собак на наших антикорупціонерів. У зв’язку з цим виникає питання: хто передав Лещенку цю так звану “чорну бухгалтерію”? Я не вірю, що її просто випадково десь знайшли. Кому було вигідно підіграти демократам в ході виборів.
– Чи були з боку української влади спроби вибудувати відносини зі штабом Трампа і республіканцями в цілому?
– В цілому, робота з Республіканською партією велася. Але безпосередньо зі штабом Трампа – її не було.
– А чи можна сказати, що в адміністрації Трампа все ще ображені на Київ? Експерти, близькі до української влади, кажуть, що вже все відмінно. І навіть мало не краще, ніж було при колишньому президенті. Ось, мовляв, Трамп “Джавеліни” дав, а Барак Обама на це не йшов. Як ви це прокоментуєте?
– Образа, звичайно, залишилася. Те, що ми бачимо в діях Вашингтона позитивного, це, в основному, інерція напрацювань попередньої адміністрації. Ту ж летальну зброю нам готувалася передати ще адміністрація Обами. На превеликий жаль, принципово нового нічого немає. І в самому Білому домі немає серйозного обговорення України як цікавого партнера. Що стосується зброї, то багатьом країнам США дають сучасні озброєння на набагато більші суми без попередніх умов. Я не кажу навіть про Ізраїль. Єгипту, наприклад, виділяли озброєнь на понад 2 млрд доларів на рік протягом 20 років. А ми радіємо бюджету в 350 млн доларів на рік.
Що стосується “Джавелін”, я особисто допомагав в організації та був присутній навесні 2014 року на зустрічі сенатора Джона Маккейна з першим віце-прем’єром Віталієм Яремою, у якого працював радником. На зустрічі ґрунтовно обговорювалися поставки не тільки цих протитанкових комплексів, а й іншої летальної і нелетальної військової продукції. Під час цієї зустрічі і з’явилася ідея “Джавелін”.
До речі, з цим пов’язана цікава історія, чому саме “Джавелін”. Україні потрібен був символ підтримки. Під час війни в Афганістані антирадянським партизанам передали системи ППО “Стінгер”. Україні – протитанкові системи “Джавелін”. Насправді, з боку України було 27 списків різних озброєнь: від гранатометів до винищувачів. Але потрібен був єдиний реалістичний список.
– Який ваш прогноз щодо дій американців напередодні виборів президента України? На кого ставитиме Вашингтон або ж він не стане явно демонструвати свої симпатії взагалі до будь-кого?
– Американці ще дуже сильно думають. В принципі, з наявних рейтингових кандидатів їм особливо ніхто не подобається. І це стосується не тільки позиції США, але і Канади, провідних країн ЄС. Думаю, вони будуть до останнього моменту визначатися, з ким мати справу.
Україна знаходиться приблизно в тому положенні, в якому була Росія в 1996 році: той же рейтинг у чинного президента в 6%, та сама готовність залучати кого завгодно з Заходу собі в допомогу. Ось тут і намагаються грати Джордж Сорос і багато інших. Ми – такий собі майданчик для експериментів: як в області проведення різних радикальних ліберальних реформ, так і в області політики. І тільки в силах самих українців змінити ситуацію на краще.
Читайте також: Безпольотна зона над маєтками корупціонерів. Для чого введена заборона на безпілотники в Україні
