Politerno > Статті > Хроніки зникнення України. Йде зачистка території? …

Хроніки зникнення України. Йде зачистка території? …

  • 6 Серпня, 2017
  • 1934 Переглядів
  • 0

Україна зникає, і це аж ніяк не перебільшення. Тобто, територія абияк поки залишається, хоча і в зменшеному вигляді після анексії Криму і відпадіння неконтрольованих територій Донбасу.

Але різко і неухильно скорочується населення країни, яке щорічно зменшується приблизно на 200 тисяч осіб. Якщо справа так піде і далі, то скоро громадян України доведеться заносити в Червону книгу. Причиною є скорочення народжуваності і зростання смертності як за соціально-економічних причин, так і через поганий стан охорони здоров’я, яка розвалюється буквально на очах під розмови влади про “реформи”.

Все більш міцніє підозра, що переслідується мета, якщо не повністю знищити населення України, то істотно знизити його чисельність, щоб звільнити “життєвий простір” і скоротити соціальні витрати.

Депопуляція крокує по країні

За даними Міністерства юстиції, в 2016 році в Україні померло на 184,3 тисячі громадян більше, ніж народилося. Крім того, в Україні неухильно скорочується народжуваність. І така тенденція має місце протягом останніх десятиліть, що загрожує фізичним вимиранням населення України.

Наприклад, в порівнянні з попереднім роком, народилося на 14,9 тисяч менше малюків. У 2016 році народилися 399,3 тисяч дітей, тоді як у 2015 році народилося 414,2 тисяч дітей.

Правда, в 2016 році, в порівнянні з 2015 роком, дещо знизилася смертність – на 11,6 тисяч. Якщо в 2016 році померли 583,6 тисяч осіб, то в 2015 році померли 595,3 тисяч осіб.

В цілому ж, протягом кількох десятків років в Україні зберігається вкрай негативна тенденція до скорочення населення. За даними Держслужби статистики, тільки в далекому 1990 року кількість новонароджених перевищувала кількість померлих на 27,6 тисяч осіб. Потім смертність знову випередила народжуваність. Найбільші темпи скорочення чисельності населення мали місце в 1995-2005 роках, а пік спостерігався в 2000 році, коли смертність перевищила народжуваність на 373 тисячі осіб. Потім спад населення пішов на спад і в останні роки він коливається на рівні 150-180 тисяч осіб на рік.

Таким чином, понад чверть століття населення України скорочується, в останні роки – майже на 200 тисяч в рік. Словом, в наявності депопуляція, простіше кажучи, повзуче зникнення населення України.

Перш за все, це відбувається через низьку народжуваність. Директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи НАН України Елла Лібанова в своїх коментарях в ЗМІ пояснює це так: “Для того щоб покоління дітей замінило покоління батьків, з урахуванням дитячої смертності, 100 жінок повинні народжувати 213-215 дітей, а більшість сімей – мати по три дитини. А в 2001-му було 108 дітей на 100 жінок – пік самої низької народжуваності. При сприятливому збігу обставин можна розраховувати на деяке зростання, скажімо, до 170-180 дітей на 100 жінок через 10-15 років. Але не більше”.

Таким чином, очікувати зростання населення за рахунок збільшення народжуваності в доступному для огляду майбутньому не слід. Максимум на що можна розраховувати – це деяке зростання народжуваності і, відповідно, скорочення темпів спаду населення.

Причини криються в неухильно загострюються соціально-економічні проблеми, але не тільки в них. Очевидно, що війна, економічна криза, галопуюча інфляція, знецінення доходів, безробіття, загальна нестабільність і безнадія в країні закономірно ведуть до падіння народжуваності.

Не меншою проблемою є соціально-психологічні установки в суспільстві. Адже в так званих розвинених і вельми заможних, принаймні, в порівнянні з Україною, країнах, перш за все, в Європі, спостерігається точно таке ж падіння народжуваності і старіння населення. Місце тих, хто не народився, активно займають мігранти, переважно, з країн Азії та Африки, що викликає відомі міжнаціональні, етноконфесійні, соціально-економічні та, в кінцевому підсумку, політичні конфлікти. У цьому сенсі, бідність України є, як це не парадоксально, її порятунком, оскільки у нас немає такого припливу мігрантів, які якщо і прибувають в Україну, то переважно для того, щоб переправитися далі на “розвинений Захід”.

Що ж стосується зниження народжуваності через соціально-психологічні умови в суспільстві, то демограф Елла Лібанова так характеризує цю проблему: “Молоді сім’ї мають високий рівень освіти, доступ до сучасної контрацепції, націлені на високі стандарти розвитку дітей і самі сформувалися в одно-двухдітних сім’ях. Такі пари не будуть масово народжувати”.

Демограф Елла Лібанова

Говорячи про шляхи збільшення народжуваності, Лібанова пропонує: “Можливі непрямі грошові допомоги, наприклад погашення державою кредиту, взятого сім’єю на житло. Або розвиток системи дитячих садків для дітей до 3-х років. Розвиток форм зайнятості, орієнтованих на батьків маленьких дітей, причому не тільки на матерів, а й на батьків “.

При всій повазі до відомого демографа, подібні заходи видаються вельми сумнівними з точки зору досягнення ними поставленої мети, тобто збільшення народжуваності в Україні. Спроби стимулювати народжуваність досить істотними грошовими виплатами вже мала місце в Україні в 2000-х роках, але ні до чого доброго не привели. Всі ці пільгові кредити на житло в реальних умовах сучасної України або не працюють, або закінчуються зловживаннями і корупційними скандалами.

В цілому ж, якими б не були виплати на новонароджених дітей у гривнях, що знецінюються, і які б схеми кредитування сімейного житла не вигадували б чиновники, перш за все, щоб набити свої кишені – все це нісенітниця на тлі неухильно погіршення соціально-економічного стану , безперервної війни, пограбування країни владою і олігархами, загальною безнадійності і безперспективності буття в Україні.

Знищення “реформами”

Очевидно, що, крім падіння народжуваності, другим найважливішим фактором скорочення населення є зростаюча смертність. Причому мова йде про смертність не тільки серед людей похилого віку, але також серед відносно молодих, 50-річних, а часто 40-а і навіть 30-річних, яким, як то кажуть, ще жити і жити.

Останнім часом ця проблема набула нового звучання у зв’язку з так званими реформами охорони здоров’я, а також повним і остаточним розвалом цієї сфери в даний момент.

Саме смертність, перш за все, смертність серед відносно молодого і працездатного населення є найбільш кричущих явищем, відповідальність за яке несе правляча владно-олігархічна верхівка і система суспільних відносин, що склалася в країні в цілому.

У ЗМІ вже звучать апокаліптичні пророцтва про те, що незабаром в Україні залишиться 32 або навіть 24 млн громадян. І хоча подібні прогнози поки видаються занадто перебільшеними, загальна тенденція стає все більш похмурою і загрозливою для існування української нації як такої.

Ряд політиків висловився з цього приводу. Наприклад, лідер партії “Батьківщина” Юлія Тимошенко заявляє, втім, досить обґрунтовано, про те, що в країні має місце геноцид українського народу, а олігархи проводять “зачистку України від українців”.

Втім, приблизно в тому ж ключі висловлюється і народна артистка України Ніна Матвієнко, вельми далека від політики і піару. Вона закликала українських громадян “одуматися”, оскільки олігархи проводять справжній геноцид українського народу.

Але, мабуть, найбільше шокують проливається в інтернет одкровення лікарів: “Нам немає чим лікувати людей і влада робить все для того щоб нам не було чим і за що лікувати людей. Це геноцид нації а не реформи “.

Ці свідоцтва варті того, щоб частину їх процитувати зі збереженням стилістики.

“Ситуація в лікарнях на межі катастрофи. Самі лікарі кажуть, що нічого спільного з реформами геноцид не має”, – каже оперує лікар-гінеколог з Луцької міської лікарні №2 в коментарі для одного з інтернет-видань.

Ситуація в лікарнях на межі катастрофи

За її словами, на хворого виділяють по 25 гривень на місяць, а всі необхідні ліки повинні закуповувати самі пацієнти навіть під час операції, оскільки ліків в лікарні фактично немає.

“А що ви хотіли? Про яку якісну медицину за 25 гривень на місяць на пацієнта ви хотіли чути? У кого немає грошей, хворіють далі, у кого гроші є, ситуація більш менш. Нам доводиться під час операції посилати родичів за препаратами і ліками. Іноді навіть доводиться чекати, поки ці ліки родичі куплять, бо препаратів від держави немає взагалі! Люди скаржаться, що ми такі, що ми сякі. А ми-то тут причому? Лікувати нічим, геноцид же в країні під назвою реформи. Вони ж нічого не реформують! Все, абсолютно все робиться для того, щоб пацієнта було нічим лікувати! “- каже лікар Людмила Козус.

Одна з пацієнток, яку оперували в луцькій міській лікарні № 2, повідала, що навіть пелюшки і бинти потрібно купувати, а поки не купили, або береш у сусідки по ліжку або чекаєш.

“Найпростіша операція по жіночій лінії потягнула на 35.000 гривень. Абсолютно все платне! Немає нічого безкоштовного! Навіть якщо помитися хочеш в нормальних умовах і, вибачте мене, покакати, платиш медсестрі, щоб вона повела тебе в туалет для медперсоналу. Гроші я на щастя мала, але біля мене тужились від болю жінки, у яких цих грошей не було! Їм доводилося, як в середньовіччі тужитися, від болів поки все природно не заживе, або поки хтось не пошкодує і не допоможе.

Одна жінка з села вирубилася від болю, так їй всім відділенням збирали гроші на ліки. Про умови ніхто нічого взагалі вже не говорить, аби гроші знайти на ліки. Багато оформляють кредити і відверто плачуть, як далі жити, як кредит виплачувати? Якщо кожен місяць потрібно вивалювати майже всю зарплату на комуналку і на дітей. Сидять і плачуть, а через півроку назад на операційний стіл, бо економлять, як можуть, купуючи лише найнеобхідніше”, – каже одна з пацієнток.

Очевидно, що в таких умовах стрибок смертності неминучий, і це є найважливішою причиною скорочення населення країни під балаканину про реформи.

В рамках так званої медичної реформи закриваються лікарні та інші медичні установи по всій країні.

Наприклад, недавно протестували в Харкові, перекривши трасу національного значення. Раніше протестували у Вінницькій області, де десятки тисяч людей обіцяли знести владу, в разі якщо лікарні закриють.

У свою чергу, лікарі стверджують: все робиться для того, щоб лікувати людей було неможливо, щоб люди бунтували проти лікарів, щоб стравлювати пацієнтів проти лікарів, а лікарів проти пацієнтів. Причому кожен, хто мав справу з лікарнями останнім часом, може беззастережно підтвердити ці шокуючі факти, які нагадують справжній геноцид українців в ХХІ столітті.

Все це дуже нагадує зачистку території України від “зайвого” населення. Найцікавіше, що в цьому об’єктивно зацікавлені практично всі – і західні “друзі”, і східні “брати”, і, що головне, вітчизняна владно-олігархічна верхівка.

Олександр Карпець

Діліться у соцмережах:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь